Поява у Криму нових російських озброєнь перетворила півострів на платформу з «проекції сили»*, – заявив американський генерал Філіп Брідлав. Командувач американськими військами та силами НАТО у Європі повідомив, що НАТО не визначало межі для Путіна, за яку Росія не може вийти в Україні. То ж особливо сподіватися на допомогу від Альянсу не варто. Водночас генерал не виключає більшої активності США в українському конфлікті. Зокрема, він виступає за сильніше використання дипломатичного та інформаційного каналів у протистоянні з Росією.
*У військовій справі термін «проекція сили» означає накопичення військових сил та засобів з метою можливого подальшого застосування на значній відстані.
На ці та інші питання американських журналістів генерал Брідлав відповідав під час брифінгу в Пентагоні.
– Якщо санкції не зупинять конфлікт у Східній Україні, що насправді США та ЄС можуть зробити? Чи просте рішення в цій ситуації – нічого?
– Наразі запроваджені санкції, це економічний інструмент. Нелетальна допомога для України від кількох держав – це військовий інструмент. Ми ще маємо додати дипломатичний та інформаційний інструменти. Ця дезінформаційна кампанія, яку Росія веде про ситуацію в Україні, вона є досить всеосяжною. То ж ми повинні діяти на цьому полі, і на дипломатичному.
Росія в Україні застосовує надзвичайний тиск по всіх чотирьох елементах державної влади – дипломатичному, військовому, інформаційному та економічному. Я вважаю, наша відповідь повинна також бути за допомогою цих чотирьох інструментів, щоб змінити розрахунки пана Путіна з приводу, що він може робити у Східній Україні.
– Чи Ви можете більше розповісти про російську присутність у Чорному морі і, які довготермінові перспективи присутності НАТО у цьому регіоні?
– Ми не бачимо величезних змін російської військової присутності у Чорному морі.
Але ми спостерігаємо зараз, це що Крим був трансформований значною мірою у питанні наявності систем озброєнь на цій території. Це від систем повітряної оборони, які досягають майже половину Чорного моря, до систем ураження наземної цілі, які сягають практично усього регіону Чорного моря. Це перетворило Крим на велику платформу для зосередження військових сил у цьому регіоні. Між тим, у питанні кількості війська та видів зброї, ми не бачимо великих змін.
Навколо Чорного моря є кілька країн-членів НАТО. І їхні морські сили регулярно проводять роботу у Чорному морі. Судна НАТО, зокрема США та інших країн, також регулярно виконують завдання у Чорному морі. У цьому питанні немає змін, НАТО продовжуватиме виходити у води Чорного моря, проводити навчання зі своїми партнерами.
– Пане генерале, чи Ви особисто підтримуєте рішення відправити в Україні летальну зброю?
– Ми у НАТО маємо багато співпраці з Україною, як і з іншими країнами. Прохання, з якими звертаються до нас українці, є досить послідовні, впродовж всього конфлікту. Американсько-європейське командування мало глибокі відносини з Україною вже з здавна, але в останній рік – ця співпраця стала ще ближчою. І наш аналіз та співпраця з їхніми військами дає нам таку ж картину потреб, про що вони просять. Ми маємо великий аналіз ситуації, на основі чого я сформулював власні рекомендації і подав на розгляд.
– Деякі політики, як наприклад сенатор Джон Маккейн, кажуть, що потрібно надіслати сильний сигнал для пана Путіна, що йому доведеться заплатити ціну за свої дії. Тоді як опоненти цієї ідеї кажуть, якщо ви озброїте українське військо, це лише призведе до ескалації конфлікту.
– Давайте поглянемо, що Путін уже зробив. Понад тисячу одиниць військового озброєння, російські військовослужбовці, деяка техніка – високоточні системи повітряної оборони, батальйони артилерії. Я б сказав, що пан Путін уже встановив досить високу планку у питанні їхньої участі у Східній Україні. Але звісно, може бути гірше. То ж ми повинні прямо сказати, що ніхто з нас не знає, що пан Путін вирішить.
Якщо ми вживемо заходів, багато хто вважає, він посилить наступ. Якщо ми почнемо діяти, інші вважають, це посилить вартість війни для нього і він може ухвалити інші рішення. То ж думаю, правильно буде, якщо ми оцінимо, що ми вважаємо, може статися, і знайдемо шлях вперед. Що зрозуміло нам зараз, ситуація не покращується. Навпаки, вона погіршується з кожним днем.
Ви питаєте, чи буде ескалація? Це те, що відбувається зараз, ми спостерігаємо постійну ескалацію. Пам’ятаєте, коли вони вперше прийшли на Донбас, вони були надзвичайно обережні, щоб не показувати російську присутність. Намагались створити неоднозначну картину, заплутати, чи вони там є, чи ні. Тепер очевидно, їхня стратегія розвалюється, ми спостерігаємо російське втручання, такі системи повітряної оборони, які ніколи в світі не використовувались за межами Росії, і тепер вони їх використовують у цьому регіоні .
Буквально, що ми зараз бачимо, що пан Путін повністю бере в цьому участь, і вони продовжуватимуть, поки не досягнуть своїх цілей.
– Які, на Вашу думку, цілі Путіна?
– Ми не можемо знати точно, але що очевидно, спираючись на досвід Грузії та Молдови, що він намагається втримати Україну подалі від країн Заходу і Захід подалі від України. Він хоче втримати Україну в орбіті російського впливу. Пан Путін поширює свій вплив на східну частину України, щоб змінити атмосферу при ухвалення рішень у Києві, на кшталт, чи вони повинні асоціювати себе із Заходом , чи ні.
– Щодо ядерного аспекту цього питання. Міністр оборони США раніше заявив, що Росія продовжує порушувати договір INF(Договір про ліквідацію ракет середньої та малої дальності – ред.). Беручи до уваги ті порушення, до яких вдається Росія, враховуючи те, що вони роблять у Криму, чи здатна Росія використовувати платформу, яка може бути ядерною, для подальшої дестабілізації?
– Я погоджуюсь, що Росія порушує угоду INF, що вони проводили випробовування систем, що виходить за рамки угоди. Це дуже важливе і складне питання. Ми маємо змінити розрахунки пана Путіна. Чи ми бачили передислокацію цих озброєнь (ракет середньої та малої дальності – ред.)? Ні. Але не все тут так чисто, адже у Калінінграді та в Криму наявні системи озброєння подвійного використання, яке може бути ядерним, а може бути неядерним. І побачити різницю між ними дуже важко, і це викликає стурбованість. Наземні системи озброєнь, які зазвичай є неядерними, які можна зробити ядерними. Або ж авіація подвійного використання у Криму, яку можна використовувати як ядерну або неядерну. Через їхню здатність використовувати цю зброю в обох варіантах, ця двозначність заважає нам визначити, яка це зброя.
– То ж на Вашу думку, який розрахунок Путіна, коли він порушує угоду INF на потенційно ядерних платформах? Чи це могло б сприяти подальшій дестабілізації? Чи є кроки, до яких Сполучені Штати мають вдатися вже тепер, щоб протистояти діям Росії у цьому напрямку?
– Я не знаю, що відбувається в голові пана Путіна. Якщо оцінювати з того, що ми спостерігаємо, ми знаємо, що він провів випробування цих потужностей, він дислокував деякі види зброї на ці платформи у багатьох місцях, у Криму та інших, які можуть бути подвійного використання. Ми також маємо авіацію подвійного використання.
Ви питаєте, що він цим намагається сказати. Дехто каже, що він таким чином подає сигнал, намагається впинувати на наші рішення, чесно кажучи, він не дуже задоволений тим, що наші EPAA (European Phased Adaptive Approach, нові системи протиракетної оборони НАТО – ред.) просуваються вперед.
На мою думку, одна з основних цілей пана Путіна у багатьох речах, що він робить, – це намагання розділити Захід, розділити Євросоюз у підході до санкцій, розділити НАТО у їхньому підході до військової солідарності.
Ми маємо домогтися діалогу з ними, намагатись переконати їх повернутися за стіл переговорів щодо виконання угоди INF. І якщо це не спрацює, ми маємо переглянути наші подальші варіанти.
– Чи є червона лінія у цьому конфлікті? Чи в разі, якщо Росія її перетне, НАТО прийде на допомогу Україні?
– Відповідь – ні. Члени НАТО це питання обговорювали. НАТО, в першу чергу, є політичним альянсом, а в другу чергу – військовим. Три країни-члени НАТО – вже задіяні, вони допомагають українцям у тренуваннях і інших питаннях. Але як союз НАТО – ні.
Ми не хочемо війни у Східній Україні. Ми повинні знайти дипломатичне і політичне рішення.