Надання зброї Україні не розв’яже третю світову війну (світова преса)

Україна потребує зброю лише для захисту, а не для наступу – екс-посол США в Україні Стівен Пайфер

Колишній посол США в Україні говорить про те, що Україні треба надати зброю, і що це не призведе до ескалації ситуації ані з боку України, ані з боку Росії. У різних виданнях журналісти сперечаються про те, як саме українському президенту варто діяти у ситуації з Дебальцевом.

Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер у статті для міжнародної агенції Reuters пише, що Україну можна озброїти і це не розпочне третю світову війну, адже Україна потребує зброю лише для захисту, а не для наступу. «Українська армія навряд чи піде на Росію з переносними протитанковими ракетами на озброєнні», – пише Пайфер.

Звичайно, загострити конфлікт може сама Росія, зазначає він. Однак, загострення конфлікту вимагатиме втручання армії Кремля, яке буде важко не визнавати чи приховувати. Це, у свою чергу, створить проблеми для Путіна, адже, згідно з останніми опитуваннями, росіяни не хочуть, щоб їхня армія воювала в Україні, пише Пайфер. «Крім того, більш відкрита участь російської армії у конфлікті буде ще більш видимою для світу. Це лише підвищить підтримку режиму санкцій у Європі та, можливо, заохотить інші, більш різкі заходи для тиску на російську економіку», – вважає експерт.

Крім того, надання Україні зброї є лише частиною стратегії, яка складається з західної фінансової підтримки Києва та запровадження економічних санкцій проти Росії. Всі вони націлені на те, щоб Кремль почав шукати політичного вирішення кризи.

«Хоча забезпечення України зброєю і несе в собі ризики, все ж бездіяльність є більш небезпечним шляхом», – підсумовує свою статтю Пайфер.

Леонід Бершидський у статті для міжнародної агенції Bloomberg пише, що для порятунку режиму припинення вогню український президент Петро Порошенко має визнати, що його військо в Дебальцеві оточили, і домовитися про безпечне виведення військових. За словами автора статті, після вирішення ситуації у Дебальцеві, сторони можуть почати відводити артилерію, що – за Мінською угодою – мало б відбутися 18 лютого.

Старший науковий співробітник Атлантичної ради Сабін Фрейзер Гюнс: «Почесна капітуляція в Дебальцеві – це краще, ніж масове вбивство. Бершидський розповідає про найкращий вихід»

«Альтернатива є жахливою. Українське військо може й далі боротися у Дебальцеві, але хіба що пряме втручання військ НАТО врятує їх від найважчих втрат всієї війни. Припинення вогню буде зірване. Його переглянуть і або погодяться на ще більш сприятливі умови для Кремля, або війна загостриться і її наслідки будуть непередбачуваним для України та Росії», – пише Бершидський.

З іншого боку, зазначає автор статті, проблема Порошенка полягає у тому, що він не може бути впевнений у тому, що Путін – навіть після своєї перемоги у Дебальцеві – зупиниться, а не піде далі. Тоді українці звинуватили б Порошенка у тому, що він поступився і нічого не зміг цим досягти.

«Хорошого виходу для президента України немає. Все, що він може зараз зробити, це спробувати врятувати життя своїх солдатів і сподіватися, що Путін задовольниться останньою перемогою у своїй гібридній війні до остаточного замороження конфлікту», – підсумовує Бершидський.

Однак, Галя Койнаш у статті для англомовної сторінки інформаційного порталу харківської правозахисної групи «Права людини в Україні» пише, що варто пам’ятати про Іловайськ і не довіряти Путіну, коли він гарантує безпечний коридор для виведення солдатів. Койнаш пише про певне дежавю.

Українська англомовна газета Kyiv Post: «Галя Койнаш: Пам’ятайте про різанину в Іловайську та не довіряйте Путіну»

«Протягом останніх днів західні країни відкрито говорять про розгортання російських сил і техніки в Україні. Однак, НАТО, США, а пізніше й Amnesty International, презентували докази російського втручання ще наприкінці серпня минулого року. Особливо гіркий смак дежавю надають новини, поширені чисельними агенціями, про заклик Путіна до сепаратистів надати коридор українським солдатам», – пише Койнаш. Те саме відбувалося й у серпні.

За її словами, на сьогоднішній день є ще менше підстав вірити обіцянкам про «безпечні коридори» чи словам про «глибоку стурбованість».