(Рубрика «Точка зору»)
Нарешті у Мінську завершено переговори з Путіним про «врегулювання конфлікту на Донбасі». Ніби то всі готові припинити вогонь, відвести важке озброєння, вивести з української території незаконні збройні формування та відновити контроль за кордоном… і, в той же час, на Донбас продовжують іти російські ешелони та «гуманітарні конвої». Хтось має ілюзії з приводу мирного вирішення?...
Чому ж Путін поводиться настільки самовпевнено? Чому не хоче миру і не бажає відпускати Україну? Чому його пропагандисти зухвало погрожують європейським державам збройним вторгненням, а США – ядерною війною, в перебігу якої сподіваються перетворити Америку на «радіоактивний попіл»?...
Відповідь можна знайти в одній пропагандистській книжці-утопії «Третя імперія». Дипломати, політики, журналісти, які мали нагоду спілкуватись із господарем Кремля, називають її настільною книгою Путіна. Якби Путін хотів приховати свої плани, її б не помітили. Якби він взяв її просто для того, щоб почитати і відволіктись, вона б не лежала на його столі роками. Якби це не була офіційна ідеологія Кремля, її б в обов’язковому порядку не вивчало все керівництво Російської Федерації.
Отже, це свідомий сигнал, як мінімум, спецслужбам і аналітикам західних країн. Це інструкція з міжнародної політики для російського самодержця, яка сьогодні втілюється в життя. Це виклик усьому демократичному світу… Для початку, коротко про її зміст.
Автор розповідає про світову історію до 2053 року, точніше, про її російську інтерпретацію. У книжці описано, як в результаті кровопролитної Третьої світової війни зміниться політична карта світу. На ній має залишитись лише 5 держав: Американська Федерація, Ісламський Халіфат, Піднебесна Республіка, Індійська Конфедерація та Російська Імперія.
При чому утворяться всі ці держави завдяки перемозі Росії над США й іншими державами-членами НАТО після ядерного бомбардування.
А початись все має з України, в якій, в результаті «повстання проти прозахідної влади», має відокремитись її південно-східна частина, провести референдум і попроситися до складу Російської Федерації. Москва вирішує допомогти «братньому народу» і вводить 80-тисячне військо.
Війська НАТО вирушають їм назустріч, але не наважуються вступити в бій, після чого відбувається поділ України по межах Вінницької, Кіровоградської, Полтавської та Сумської областей із західного та Харківської, Дніпропетровської, Миколаївської та Одеської областей зі східного боків.
Далі Росія «збирає» землі Казахстану, Білорусі, окупує Туркменистан, Придністров’я і (увага, книжка видана у 2006 році!) Абхазію з Південною Осетією. Після цього, у стосунках із заходом має настати нова «холодна війна». Росія вийде зі всіх міжнародних організацій та договорів, у тому числі й про нерозповсюдження ядерної зброї, і розпочне поставки ядерних боєголовок третім країнам.
Саме останнє і має стати точкою неповернення. Розпочнуться бойові дії, під час яких Росія здійснить ядерне бомбардування США, однак американці не зможуть адекватно відповісти і вразити Російську Федерацію, адже Росія застосує невідомий досі «щит», який не пропустить на її територію жодної боєголовки.
Далі має відбутись безумовна капітуляція США, окупація усієї Європи, включно з Британськими островами та Гренландією, етнічні чистки та повальна русифікація завойованих народів. І помічниками таким діям Росії у Європі мали б стати Німеччина та Сербія.
Хто ж такий цей Михайло Юр’єв, який і написав ґрунтовну візію для виховання імперського комплексу росіян? Інформації про нього не багато. Значиться, що у 90-х роках він був російським державним та політичним діячем, депутатом від партії «Яблуко» та доволі успішним бізнесменом. Але, з моменту перемоги Путіна, він ніби кудись зник. Нині чомусь живе у США, куди перевіз увесь свій бізнес.
Білі плями в біографіях – ознака співпраці зі спецслужбами. Схоже на те, що написання цієї книжки – така ж спецоперація, як і, наприклад, діяльність «дисидента-опозиціонера» Ходорковського. Його випустили з Росії, однак ціною волі стала робота на Путіна за кордоном і виконання його завдань.
Справжнім автором, або, принаймні, ідейним натхненником, може бути й сам Путін, на якого працював великий колектив аналітиків-ідеологів із його адміністрації. Юр’єв же може бути не більше, ніж упорядником його думок з приводу майбутнього Росії, або просто прізвищем, яким цю книжку підписали.
Яка мета спецоперації? Їх одночасно дві. Перша – для внутрішнього вжитку. Подібні книжки формують імперське мислення та віру у власну невразливість та непереможність, віру у велич «русского мира». Вони програмують свідомість і задають напрям мрій і молитов своїх «підданих», «прихожан» та «кріпосних».
«Новий порядок» – це, мабуть, справжня мета Путіна. Однак, досягнути її лише всередині Російської Федерації не можливо. Тому написання і поширення цієї «утопії» мало й іншу мету – зовнішньополітичну. Вона мала б змусити США і Європу не втручатись у дії Російської Федерації на пострадянському просторі. А ще краще – посварити.
Здавалось би, на що може вплинути якась там книжка? Але Путін чудово знає, що іноземні розвідки аналізують кожну дрібницю, що стосується російського керівництва. І саме аналіз цієї книжечки мав би потрапити у звіти. Переконаний, так воно й сталось.
Цією невеличкою книжкою Путін мав намір посіяти чутки, буцімто Росія має новий захист від ядерної зброї, новий щит, і тому його армія непереможна. Але спецоперація дала абсолютно неочікуваний ефект. Після виходу книжки у 2006 році, США оголосили про намір розмістити системи ПРО у Європі.
Ніби у відповідь, Росія у 2008 році розпочинає збройне вторгнення у Грузію і окупує Південну Осетію. Путін перевіряє реакцію Заходу, і залишається нею задоволеним (читай – непокараним). В тому ж році Україна і Грузія не отримують ПДЧ, яке блокує Німеччина.
У 2009 році президентом США стає Барак Обама, який повністю здає інтереси США у Східній Європі, згортаючи програму ПРО, дозволяючи Москві провести в керівництво України та Грузії промосковських політиків.
А тепер Кремль взявся за ключову частину плану – анексію української території. І, разом з тим, на Близькому Сході активізують діяльність ісламісти, найпотужніша організація яких оголошує себе (увага!) Ісламським Халіфатом. Як бачимо, все іде по-плану…
Без участі США, воюючи з Європейськими країнами поодинці, Росія дійсно має шанси їх поступово завоювати. Тероризуючи країни та натякаючи на міфічні розробки російської оборонки, з якими нібито не зможе впоратись НАТО, Путін намагається відстрочити початок прямого зіткнення з американською армією. Отже, він до цього ще не готовий, але підготовка, не сумнівайтесь, йде повним ходом.
Увесь же кремлівський блеф розбивається об Україну. Якби Путін не блефував, якби був спроможним, він би воював сьогодні не на Донбасі, а в Києві. Його армія хоч і краще озброєна, хоч і значно чисельніша, ніж українська, хоч і не знищувалась зсередини ворожими спецслужбами, однак вже майже рік не може подолати український опір.
Сила в єдності. Європа має стати єдиною – у своїх географічних межах. Звільняти необхідно не лише окуповані території України, але й Молдови, Грузії, Вірменії, Ічкерії, Татарстану і, зрештою, саму Московію.
Результати Другої світової показали, що тоталітаризм можна витравити з державного організму лише в результаті окупації демократичними країнами… Німеччина, Італія та Японія – яскраві приклади.
Дмитро Сінченко – координатор Всеукраїнської ініціативи «Рух державотворців»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода