«Мільйон людей переїхали з територій АТО, що під тимчасовим керівництвом російських терористів, в інші області», – заявив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк на відкритті розширеного засідання уряду в середу. Усіх вимушених переселенців Кабмін хоче забезпечити державною допомогою. А як живеться тим, хто з тих чи інших причин не їде, або не має можливості виїхати з тимчасово окупованої території (адже цивільні – особливо люди похилого віку, хворі, інваліди – стали заручниками ситуації)? Жителька Донецька Оксана, яка попросила не називати її прізвища з міркувань безпеки, погодилась розповісти про це Радіо Свобода.
– Стосовно людей літніх, я вам точно не можу сказати. Серед моїх знайомих їх немає. Ситуацію я можу брати тільки з джерел від волонтерів, які їм активно допомагають. І своїми очима бачу, як фонд Ріната Ахметова (фонд «Допоможемо») допомагає.
Так, їм, цим мешканцям, важко. Тому що вони не всі змогли переоформити пенсії. Хтось отримував гроші від пенсійного фонду України, хтось встиг отримати за місяць, хтось отримує досі. Тобто, як вони виживають, тут я вам не можу точно відповісти. Наскільки я можу судити за інформацією від того, що я чую в черзі, коли ми стоїмо за гуманітарною допомогою (бо чую, про що люди розмовляють, про що вони один з одним діляться, тому що не тільки люди похилого віку опинилися у важкій ситуації) – люди живуть на заощадження. Але ви розумієте, що заощадження все-таки закінчуються.
– Ви називаєте, зокрема, одну організацію від якої отримують гуманітарну допомогу. Як, на Вашу думку, може українська держава допомогти людям, які не спроможні виїхати, але які є громадянами України?
– Якщо дивитися на проблему широко, то, я думаю, пенсіонери або інваліди мають право на отримання пенсій. Ті ж самі діти, які там народилися, і мами їхні мають право на отримання допомоги. Принаймні, відповідно до українського законодавства. Бо офіційно, наскільки я розумію, їх ніхто не визнавав громадянами іншої держави. Я вважаю, що Україна могла б надати таку допомогу, тому що я знаю, що люди платять і за квартири, і за комунальні послуги – якісь надходження до бюджету з Донецької області йдуть.
– Чи у Вас є можливість отримувати інформацію про те, наприклад, як можна виїхати, чи до кого можна звернутися по допомогу?
– У нас є інтернет, по телебаченню я новини не дивлюся, в основному я користуюся інтернетом для отримання новин. Так, я в разі потреби можу знайти телефони волонтерів, вони досить часто миготять у стрічці «Фейсбук». Зараз я знаю: це «Донбас» (чи «Схід SOS») вивозять із Дебальцева, з Вуглегірська вони, по-моєму, вивозили. Ну ось тільки волонтерські організації.
І знаю, що Донецька адміністрація там теж організовувала вивезення людей. Тут тільки волонтерські групи. Адміністрація міста Донецька, природньо, нікого не вивозить. Якщо люди хочуть виїхати, то вони повинні або шукати волонтерів – просити їх про допомогу, або вибиратися з міста самостійно. Багато людей залишилися не тільки тому, що немає грошей. У багатьох є родичі літні, яких вони не можуть кинути. Знову ж таки, якщо виїжджати самостійно, то мінімальна середня заробітна плата, що людина може отримати, виїхавши на територію України і влаштувавшись на роботу (якщо ти знайдеш хоч якусь роботу, так, суто гіпотетично) тобі не вистачить на те, щоб прожити і оплатити наймання житла. Я особисто знаю людину, яка має групу інвалідності, він виїхав ще в грудні на (неокуповану) територію України, переоформив всі папери і отримав він перші гроші буквально два тижні тому.
– Через скільки часу він отримав перші гроші?
– Через два місяці.
– І ті два місяці він жив на які кошти?
– Добрі люди допомагали. Виїжджали вони до знайомих.
– Ви особисто не плануєте виїжджати?
В мене є куди поїхати. В мене є батьки на українській (неокупованій) території. Але це на крайній випадок
– У мене є куди поїхати. У мене є батьки на українській (неокупованій) території. Але це на крайній випадок, якщо вже не буде зворотного шляху. Якщо вже тут почнеться повномасштабна війна.
– А як Ви думаєте, взагалі, в якому напрямку розвивається ситуація?
Ми дуже оптимістично налаштовані. Я не знаю, чи війна нас зробила такими, але ми дуже підтримуємо один одного
– Для себе я визначаю дуже песимістичний прогноз. Дуже сподіваюся, що сьогодні ввечері вони разом до чогось домовляться там, у Мінську, і якось зупиниться ця хвиля насилля. Ми, мешканці міста, дуже оптимістично налаштовані. Я не знаю, чи війна нас зробила такими, але ми дуже підтримуємо один одного. Ті, що залишилися, тримаються.
– Ви вважаєте себе українською патріоткою?
Патріотизм– це така штука... У нього дуже багато облич. Я дуже скептично ставлюся до самого поняття патріотизм. Його можна перекрутити і роздивлятися під різним кутом
– Патріотизм – це така штука... У нього дуже багато облич. Я дуже скептично ставлюся до самого поняття патріотизм. Його можна перекрутити і роздивлятися під різним кутом. І в тому вигляді, який має влада українська, я б два рази подумала, як усе це зібрати докупи. Була б єдина країна. Дуже багато помилок. І, на жаль, іде повтор того, що було.
– Не надто багато оптимізму в Ваших словах...
Ви не засмучуйтесь! Я можу сама с Вами поділитися оптимізмом. Буде все добре!
– Якщо ти не бачиш того, що проходить у місті, – як це жити під час війни, дивлячись по телевізору, – це, взагалі, неможливо зрозуміти. Це треба пережити.
– Краще, щоб цього ніхто не переживав…
– Правда! Правда! Ви не засмучуйтесь! Я можу сама с Вами поділитися оптимізмом. Буде все добре!