Басманний суд Москви у вівторок продовжив до 13 травня арешт українського військовослужбовця Надії Савченко, яка обвинувачена в Росії у причетності до загибелі російських журналістів. Суд погодився із заявою слідчого про те, що стан здоров’я обвинуваченої не перешкоджає утриманню в СІЗО, а в разі її звільнення з-під варти вона може зникнути чи вплинути на хід розслідування.
Напередодні судового засідання група громадських діячів з Росії, України, Білорусії та інших країн світу звернулася до Володимира Путіна з проханням проявити особисте милосердя і звільнити з-під варти українську військовослужбовця Надію Савченко. Свої підписи під листом, опублікованими на інтернет-сайті «Нової газети», до 18-ї години (за московським часом) 10 лютого поставили вже близько семи тисяч осіб. У Басманному суді Москви сьогодні розглядається питання про продовження арешту Савченко, яка майже два місяці голодує, вважаючи своє затримання незаконним.
Your browser doesn’t support HTML5
Серед тих, хто першими підтримав це звернення, – літератори Борис Акунін, Андрій Курков, Віктор Шендерович, Лев Рубінштейн, видавець Ірина Прохорова, журналісти Олександр Архангельський, Філіп Дзядко, Ксенія Собчак, літературознавець Маріетта Чудакова, режисер Володимир Мірзоєв.
Серед підписантів зварнення і сьогоднішня співрозмовниця Радіо Свобода – білоруська письменниця Світлана Алексієвич.
Це людина переконань, людина зі своїм поглядом. Це військовий, який робив свою справу – захищав Батьківщину
– По-перше, мені дуже подобається ця жінка! Я пам’ятаю найперше інтерв’ю Надії, як чесно вона говорила про все, що з нею сталося. Це людина переконань, людина зі своїм поглядом. Це військовий, який робив свою справу – захищав Батьківщину. Я вважаю, що українська армія захищає свою Батьківщину. Савченко обманним шляхом викрали, привезли до Росії, прокуратура не має проти неї жодних доказів, у неї є алібі.
На найстрашніших війнах прийнято поважати стійкість і волю противника, це робили навіть німці під час Другої світової війни, скільки таких прикладів. А чомусь ось російська влада на це не здатна
Вчора, коли я підписувала текст листа, то згадала знаменитий знімок, на якому Путін зображений верхи на коні – напівголий, торс такий потужний. І ось я думаю: ну як це уживається з тим, що чоловік воює з жінкою? З такими сильними, цікавими жінками? Коли вже ясно, що зовсім мало залишилося, щоб Надії взагалі не стало. На найстрашніших війнах прийнято поважати стійкість і волю противника, це робили навіть німці під час Другої світової війни, скільки таких прикладів. А чомусь ось російська влада на це не здатна.
– Вас не бентежить жанр звернення – прохання до «царя» про милосердя?
– А кого просити, якщо в цій країні все належить «царю»? Адже в цей перехідний посттоталітарний час ми потрапили у зовсім нові тоталітарні пастки, і влада у тирана, більше звертатися нема до кого. Ну, до Бога і до тирана! А до кого ще?
– Ви розраховуєте, що звернення до Путіна принесе якийсь результат?
– Я розраховую на те, що хоча б зіграє свою роль чоловічий сором! Я вже не буду говорити про якісь переконання. Так, вони солдати різних армій, але чоловічий сором є чи немає? Або ми взагалі перетворюємося на якесь суспільство... я вже не кажу про цінності, цінностей як таких немає, живемо за поняттями. Але все-таки красива жінка – це є чи цього немає?
– Тобто у війни знову жіноче обличчя?
– Так. Я абсолютний пацифіст, я ніколи б не пішла служити в армію, але я завжди поважаю жінок, це у мене з книги «У війни не жіноче обличчя», з книги. Тому що у мене сотні, якщо не тисячі таких жінок пройшли перед очима. І я поважаю жінок такої сили! Савченко – приголомшлива жінка, вона мені дуже подобається. І я бажаю, щоб вона була жива!
– Завтра в Мінську, у Вас на батьківщині, заплановані переговори щодо спроби мирного розв’язання кризи в Україну. Ви вірите в успіх?
– Я не дуже вірю в успіх. Мені здається, зброя вже занадто довго гуляє Україною, і люди вже перейшли межу вбивства. Як ми знаємо, ці всі примирення навіть у маленькій Чечні не проходили. А тут занадто великі геополітичні інтереси замішані. Люди навчилися вбивати, люди звикли вбивати, вони знаходять цьому виправдання. І я боюся, що це все надовго. Хочеться вірити в краще, але коли бачиш, з яким завзяттям, з якою люттю вони вбивають один одного, коли бачиш, що людина може творити з іншим, як швидко заводиться ця пекельна машина – ви знаєте, надій небагато. Але все-таки я сподіваюся. Частіше б публікувати ці фотографії нещасних біженців, дітей, які залишилися без батьків... Мені здається, щоб від сліпоти звільнився народ, це треба частіше бачити. Я не розумію, звідки це! Повинні сперечатися ідеї, а не вбивати один одного люди.
– Якого розв’язання конфлікту Ви очікуєте?
– Це буде дуже довго тягнутися, мені так здається. Це загрожує, навіть якщо буде прийнято якийсь документ, партизанською боротьбою. Я боюся, що буде велика війна. Ми живемо поруч із зоною конфлікту, і чим більше я говорю з людьми, білорусами, тим більш тривожними вони стають. Друга світова війна жорстоко пройшла Білоруссю, чверть населення загинула, і ця пам’ять поколінь ще свіжа. У людей досить похмурі передчуття. З іншого боку, мені подобається той розум, який проявляють європейські політики, та обережність, яку демонструє Барак Обама. Ясно, що європейська людина не хоче вмирати, вона не готова помирати. Це у нас знаходяться люди, які готові поїхати і ось так умирати за 15 тисяч у місяць, навіть не завжди за ідею, а просто за бажання побути чоловіком, хоча насправді це – побути не чоловіком, а твариною.
– Ви, з одного боку, апелюєте до моральних цінностей, до якостей характеру Володимира Путіна, коли підписуєте цей лист, а з іншого боку, все, що Ви говорите, свідчить про позаморальність того, що відбувається. Як це поєднується у Вашому сприйнятті світу?
Cоромно воювати з жінкою. Соромно її так принижувати насамперед, соромно її так не жаліти. Соромно бути не чоловіком!
– Ось я весь час думаю, що в тій культурі, в якій ми живемо... Це патріархальна культура, це не сучасна європейська культура, де чоловік і жінка – партнери, це мачізм такий. А з іншого боку, ось жінка ніби на других ролях. І тому, виходячи з того, що ми маємо, з нашого виховання, з наших понять, я хочу сказати, що соромно воювати з жінкою. Соромно! Соромно її так принижувати насамперед, соромно її так не жаліти. Соромно бути не чоловіком! І вже починається торгівля Савченко, її ім’ям, її символом. Це такий козир, який досить безсоромно приберігають політики. Вони ж там у ПАРЄ готові були за щось відпустити її. Ось ця торгівля – це, по-моєму, верх цинізму.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакціїї Радіо Свобода