Київ – 242 дні українські воїни захищали міжнародний аеропорт Донецька. 242 дні під постійними обстрілами, влітку у спеці, а потім у холоді, іноді – без води та їжі, з мінімумом боєприпасів і без зв’язку зі штабом. Спершу вороги, а потім цілий світ назвали цих воїнів «кіборгами». Вже після знищення аеропорту у соціальних мережах про них висловились лаконічно: «Кіборги» витримали. Не витримали бетон та арматура».
Микола Тихонов – політик і громадський діяч, голова Оболонської районної держадміністрації у Києві – зустрів у новому терміналі аеропорту Новий рік і Різдво. До імені «кіборг» Тихонов ставиться скептично, і в розмові з Радіо Свобода пояснив, чому.
Микола Тихонов
Донецький міжнародний аеропорт захищали добровольці. Це звичайні люди, які свідомо погоджувались їхати в аеропорт і боронити його
– Донецький міжнародний аеропорт захищали добровольці. Це ніякі не «кіборги», а звичайні люди, які свідомо погоджувались їхати в аеропорт і боронити його. Серед нас були кадрові військові, мобілізовані військові, бійці добровольчих батальйонів. Наприклад, я – офіцер добровольчого батальйону «Карпатська Січ», я потрапив в аеропорт 30 грудня 2014 року. А влітку аеропорт захищали бійці «Добровольчого українського корпусу», це «Правий сектор».
Жодних проблем у стосунках між професійними військовими і добровольцями не виникало, всі швидко орієнтувались, хто, де і чим здатен займатись на передньому краї оборони.
Аеропорт – це символ відродження бойових українських традицій і військової звитяги
Кадрові військові і мобілізовані солдати мали право відмовитись від пекельно небезпечного «відрядження», але я не чув, щоб хтось відмовився. Взагалі, навіть після руйнування споруд аеропорту, після офіційного виходу звідтам наших бійців, аеропорт все ще залишається символом – для мене це символ відродження бойових українських традицій і військової звитяги. На четвертий день, коли я лежав під обстрілом і спостерігав, як працюють наші хлопці, раптом подумав: «Ми таки нащадки козацького роду, і цьому роду нема переводу».
«Новий» термінал Донецького аеропорту (фотографії «кіборга» Миколи Тихонова)
– Якщо це не секретна інформація, то якою була Ваша робота у Донецькому аеропорту?
Ми працювали у саперно-стрілецькому напрямі, тобто, підривали у випадку штурму мінні поля і блокували вихід із підвалу, в якому розташувались сепаратисти
– Наша позиція в новому терміналі Донецького аеропорту називалась «Йожики» («Їжачки»), дуже бойові і колючі, якщо казати чесно. Ми працювали у саперно-стрілецькому напрямі, тобто, підривали у випадку штурму мінні поля і блокували вихід із підвалу, в якому розташувались сепаратисти. З погляду на дислокацію, «їжачки» фактично були над ними.
Тримались завдяки якимось внутрішнім силам, адреналіну і вірі у те, що з нами Бог і що ми все робимо так, як належить
Побут у нас був більш, ніж спартанський. Коли на Новий рік сепаратисти і росіяни посилили обстріли, нам із Пісків не змогли підвезти пічку-«буржуйку» і ми замість води клали до рота шматки льоду. Тому що вода змерзла. І протяги були жахливі, бо на терміналі стін як стін уже не було, і ми постійно знаходились вважайте, на вітру і холоді. Але тримались, завдяки якимось внутрішнім силам, адреналіну і вірі у те, що з нами Бог і що ми все робимо так, як належить. Робота у нас в аеропорту була така – Україну захищати.
– Чи відчували Ви страх, адже, за Вашими словами, аеропорт фактично постійно був під обстрілом?
У черговий раз дослухаєшся до канонади, і думаєш: «А яка різниця, боюсь я, чи ні? Це нічого не змінить, тож треба діяти!»
– Звичайно, був страх. Не боятись неможливо – і до речі, небезпечно. Професійні військові вважають, що страх дозволяє зібратись докупи і людина робити все, щоб вберегтись. А по-друге, в якийсь момент, у черговий раз дослухаєшся до канонади, і думаєш: «А яка різниця, боюсь я, чи ні? Це нічого не змінить, тож треба діяти!». Зі мною ця метаморфоза відбулась на третій день перебування у новому терміналі аеропорту. Буде неправдою казати, що проблем не було, вони були, і психологічного і морального характеру. Але це війна.
Смерті всі боялись. Тож і атеїстів серед нас не було, військові кажуть, що на війні всі люди починають молитись. З нами був капелан, отець Олег. Він з нами і воював, і про Бога говорив, і молитви читав, і на різні теми спілкувався – про життя, про війну і мир, про літературу. Якось з’ясувалося під час нашого з ним діалогу, що отець Олег, як і я, поціновувач фантастики. Ми обидва любимо твори Роджера Желязни, особливо його книгу «Князь світла», тож було про що говорити.
Взагалі, у мене на очах люди, різні за фахом і за освітою, швидко стали братами, командою, нам у години затишшя було цікаво одне з одним. Ми одне одного підтримували, тому що межа між життям і смертю у донецькому аеропорту не знаю, чи й була.
– Генеральний штаб повідомив, що 28 «кіборгів» вважаються зниклими безвісти, під уламками терміналу. Чи є серед Ваших побратимів ті, хто давно не виходить на зв’язок, кого поки що не знайшли?
– Тривалий час не було інформації про бійця 93-ї окремої механізованої бригади з позивним «Борода». Це молодий боєць, справжній герой, прекрасний стратег. Але у четвер ми дізнались, що «Борода» у полоні у Донецьку. Сподіваюсь, влада України зробить усе можливе, щоб він повернувся додому. Тим більше, що буквально днями з полону було звільнено вісьмох наших військовослужбовців, серед яких були і захисники Донецького аеропорту.
– Влада України поки що не змогла легалізувати і надати статус учасників антитерористичної операції частині добровольців. Яка Ваша позиція щодо цього питання?
Ми у Донецькому аеропорту воювали не за владу, а за нашу рідну країну, за нашу рідну землю
– Насамперед, хочу Вам пояснити, що ми у Донецькому аеропорту воювали не за владу, а за нашу рідну країну, за нашу рідну землю. З іншого боку, зовсім «не гріє» те, що за законом добровольчі батальйони фактично прирівнюються до озброєних незаконних формувань. Тобто, ми фактично злочинці і можемо бути заарештовані, якщо хтось хоче «розібратися» з вояками-добровольцями. Я не збираюсь тут критикувати владу, зараз замість образ і звинувачень кожен українець повинен поміркувати над тим, чим, чи як він (вона) особисто може допомогти державі. Поки що серйозних кроків для нашої легалізації з боку влади нема. І це спільна справа – влади, громадськості, самих добровольців – зробити так, що добровольці, добровольчі батальйони отримали належний статус і відповідну офіційну підтримку.
Наразі ж, отримати статус учасника АТО і довести, що, наприклад, хтось втратив кінцівку або отримав серйозну контузію не «на виробництві», а у справжньому, реальному бою, можна хіба що через суд. Тобто, ми повинні позиватись і через суд доводити факт своєї присутності у боях. Я розумію, що це тривала процедура, але альтернативи поки що не бачу. Я звернувся до народного депутата України Дмитра Андрієвського з проханням підтримати ініціативу учасників АТО щодо легалізації добровольців.
– Чим плануєте зайнятись?
– За кілька днів я планую повернутись на Схід України, знов-таки як офіцер добровольчого батальйону «Карпатська Січ».