Непередбачуваність Росії – головна проблема для Заходу, який намагається сформулювати свою політику щодо Москви і української кризи, вважає російський експерт Юрій Федоров, який спеціальзується на закордонній політиці. Активізація боїв на сході України, зокрема і протистояння з Росією в цілому – центральне питання для Заходу, говорить він, і ця тема, без сумніву, буде обговорюватися на мюнхенській конференції з безпеки, що починається 6 лютого.
Юрій Федоров
Ще рік тому люди, які говорили, що потрібно розглядати військовий сценарій в Європі, пов’язаний з Росією, вважалися кимось на кшталт місцевих божевільних
– Ще рік тому сама думка, скажімо, про війну в Європі і, тим більше, про ядерну війну в Європі здавалася абсолютно божевільною. Люди, які говорили не те, що про перспективи такої війни, а про те, що взагалі потрібно якось розглядати військовий сценарій в Європі, пов’язаний з Росією, вважалися кимось на кшталт місцевих божевільних. Зараз найсерйозніші фахівці, експерти в урядах і в академічних колах всерйоз розмірковують над цим. Для цього є кілька підстав. Насамперед, це так званий нарвський сценарій, тобто повторення кримських подій або подій, які відбуваються на Донбасі, в країнах Балтики, насамперед, у тих районах Естонії та Латвії, де більшість складає російськомовне населення. Цей сценарій розглядається сьогодні як, на жаль, цілком реалістичний.
Стратегія російського керівництва поставити НАТО в ситуацію, коли воно змушене буде або ризикнути своїм існуванням, або ризикнути існуванням якихось своїх держав-членів, розташованих неподалік російського кордону
У разі такого вторгнення Північноатлантичний альянс стояв би перед дуже небезпечною загрозою – заступитися, як це випливає зі статті 5-ї Вашингтонського договору, використовувати збройні сили для захисту держав-членів НАТО, в цьому випадку балтійських держав. Але ніхто не може гарантувати, що таке рішення буде ухвалене одноголосно всіма членами НАТО, а рішення такого роду ухвалюються консенсусно. Якщо НАТО не ухвалює такого рішення, не вступає у військову конфронтацію з Росією, тоді виникає питання – а в чому сенс існування НАТО? Ось, власне, на цьому і будується стратегія російського керівництва сьогодні – поставити НАТО в таку ситуацію, коли воно змушене буде або ризикнути своїм існуванням, або ризикнути існуванням якихось своїх держав-членів, розташованих неподалік російського кордону.
– Справді, навесні і влітку цей сценарій активно обговорювався. Однак восени почали говорити, що – ні, позиція Росії похитнулася, цей ядерний блеф, шантаж, не вдався. Ви вважаєте, що ця загроза зберігається?
Події в останні рік-півтора розвиваються за найгіршим можливим сценарієм
– Я пошлюся на те, що події в останні рік-півтора розвиваються за найгіршим можливим сценарієм. Тому виключати таку перспективу я б не став.
– Здавалося, що Росія вирішила зупинитися, тому що занадто велика економічна ціна, потім несподівано знову загострилася ситуація на сході України. На Ваші думку, зараз все розвивається в гіршу сторону чи Росія намагається пригальмувати?
Найнебезпечніше в тому, що прогнозувати політику Росії більш-менш надійно сьогодні практично ніхто не може. Всі тенденції останнього часу швидше говорять, що ситуація розвиватиметься за найгіршим сценарієм
– Російську політику зазвичай пов’язують з ім’ям президента Путіна або з рішенням президента Путіна. Це дійсно так, але необхідно враховувати, що ці рішення складаються під впливом того, що називається кремлівськими баштами – якихось угруповань в його оточенні. Деякі з цих угруповань (їх часто називають «партією війни») зацікавлені у військовому вирішенні ситуації в Україні, тобто у великомасштабній військовій операції, яка б дозволила захопити або півУкраїни, або той самий сухопутний коридор до Криму, про який вже говорили. Інші угруповання виступають за більш м’яку політику, за спроби якогось політичного вирішення цієї проблеми. Треті наполягають на стратегії ескалації – постійно ставити Захід перед необхідністю або відступити, або підняти протистояння на якийсь більш високий рівень, що для Заходу ризиковано і викликає опір певних кіл в Європі і в США. Ось найнебезпечніше, напевно, полягає в тому, що прогнозувати політику Росії більш-менш надійно сьогодні практично ніхто не може. На жаль, всі тенденції останнього часу швидше говорять про можливість того, що ситуація розвиватиметься за найгіршим сценарієм, як би це не сумно нам здавалося.
Я боюся, що Путін і його оточення знаходяться в дуже складному становищі. Вони потрапили до тієї самої пастки, до тієї самої ями, яку вони рили для інших. І вони змушені будуть або відступати, або нагнітати ситуацію далі, сприяти напруженості ще більше. Ось це і найсумніше, і найнебезпечніше. Будь-яка спроба політичного вирішення проблеми, принаймні, на тих умовах, які здаються прийнятними сьогодні Кремлю, я думаю, мало реальна. Україна не піде на такі принципові поступки, яких вимагає Кремль, та я думаю, що і Захід теж не готовий поступитися Кремлю у принципових питаннях. Тому що це буде означати, як мені видається, що ситуація може повторитися десь в інших регіонах. Наприклад, в країна Балтії чи десь в західній частині Чорноморського басейну – щодо Румунії, Болгарії та інших країн на півночі Балканського півострова, які можуть бути залучені у нові конфлікти.
– Чи правильно я розумію, що зараз Захід намагається просто дочекатися, коли санкції подіють і економіка в якомусь сенсі умиротворить Росію?
На Заході немає чіткого розуміння, наскільки далеко Путін може зайти. Я не впевнений навіть, що сам Путін чітко розуміє, де є межі, за які не варто переходити
– Мені здається, що на Заході немає чіткого розуміння, наскільки далеко Путін може зайти. Та, власне, ні у кого такого розуміння немає. Я не впевнений навіть, що сам Путін чітко розуміє, де є межі, за які не варто переходити. Це, напевно, дуже небезпечний варіант, фактор досить небезпечного розвитку подій. Тому що дії Росії непередбачувані. Звідси і виникають дискусії в західному політичному співтоваристві, в академічних колах, полеміки, в яких зустручаються дві точки зору.
Відсутність чіткого розуміння того, що може бути далі, де є межі, і чи є межі для нинішньої кремлівської політики, – ось це і становить невизначеність у західному підході до будівництва відносин з Росією
Одні припускають, що Путін може зайти дуже далеко, а інші вважають, що все-таки є якийсь інстинкт самозбереження, який не дозволить Путіну перейти межу, за якою розвиток подій може вже стати абсолютно неконтрольованим, яке може призвести, на жаль, навіть до якоїсь обмеженої ядерної війни в Європі. Відсутність чіткого розуміння того, що може бути далі, де є межі, і чи є межі для нинішньої кремлівської політики, – ось це і становить невизначеність у західному підході до будівництва відносин з Росією. Звідси і ця досить ухильна політика: ну, давайте зробимо ставку сьогодні на економічні санкції, давайте будемо сподіватися, що економічні труднощі зупинять найбільш агресивну частину російського істеблішменту сьогодні. Можливо, ця точка зору і справедлива. Я би дуже хотів сподіватися, що вона справедлива, але життя може розвиватися і за іншими сценаріями.
Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода