Іса Мунаєв вважав за честь боротися за Україну

Новина, яку поширили в понеділок про загибель у вихідні під Дебальцевим ічкерійського бригадного генерала Іси Мунаєва, не залишила байдужих. В українських ЗМІ і соцмережах висловлюють сум і співчуття, є повідомлення народних депутатів Бориса Філатова та Семена Семенченка про те, за яких обставин загинув чеченський польовий командир, друг українців, який у лавах батальйону імені Джохара Дудаєва прийшов їм на допомогу, залишивши у благополучній Данії дружину і сина. А з іншого боку інформаційних барикад співвітчизник загиблого – нинішній лідер Чечні і прибічник Путіна – Рамзан Кадиров висловлює радість і навіть називає цю подію спланованою акцією СБУ та ЦРУ.

Ким же був Іса Мунаєв? Із таким запитанням Радіо Свробода звернулося до Льоми Чабаєва, журналіста Чеченської редакції Радіо Свобода, який знав Мунаєва особисто.

Іса Мунаєв вважав за честь боротися за Україну

Льома Чабаєв

– Іса – як і будь-який чеченець, нащадок людей, які завжди з цією країною. Колись його там Білим царем називали, колись – за комуністичного режиму, сьогодні так називати якось важкувато. Коли історія навколо тебе вершиться і при тому в найчорніших тонах все це бачиться – це важко говорити. І потім це все – воно в кістках, воно в суті і не тільки Іси. Іса – один із сотень, що вижили.

– Під час Чеченської війни?

– Двох воєн. Справа в тому, що за ці 20 років війни – спочатку, в першу, припустимо, війну – винищування масове етнічне було. Коли моє рідне село... Я з села Братське Надтереччя. Це перший населений пункт, куди в першу війну, і в другу війну входили війська живі – міцні, повні бажання винищувати.

– Федеральні?

– Так. І вийшло так, що люди вийшли подивитися. Звичайні мешканці виходили, і танки, колони, проїжджаючи, стріляють по цій вулиці, стріляють по тій вулиці. І вийшло так, що валили десятками. І тоді тільки почали усвідомлювати – що за хмара насуває на територію, на республіку. Іса був одним із тих, хто також, як і всі інші – ми ж не з роду якихось вікінгів спадкових – просто довелося взяти в руки зброю...

– Як зараз в Україні прості люди?

Іса Мунаєв

– Так, так, так. І чоловік, який із простого хлопчиська виріс в такого... Не просто виріс. Справа в тому, що вже до кінця першої війни, батальйон в якому він служив, уже називався іменем його вбитого батька. Він був командиром батальйону Мунаєва. У другу війну – це був останній з чеченських самородків-воєначальників, який залишив Грозний. Вже вщент зруйнований. Інші підрозділи ічкерійських військ виходили. Ось він був командиром останнього підрозділу, який із силами, що більш-менш збереглися, виходив із Грозного. Крім того, це був чоловік, у якого в перебігу ось цих воєн була убита власна дочка, сестра, батько. Природньо – яким би ти в житті не народився б добрим – ось таке ставлення до тебе, твоєї, в лапках, рідної країни, рідної держави, і так далі – природно, це не просто озлоблення... воно якось лайливо виходить. Це не озлоблення. Це за Толстим. Я тільки можу погодитися з Толстим – це знищення щурів, якихось скажених собак, шакалів. По-іншому не можливо на ці речі дивитися. Природно, він же не народився якимось там вбивцею і так далі.

Іса Мунаєв у Грозному. Грудень 2003 року

Про померлого весь світ, ще скільки тисячоліть тому, з якихось людських мотивів казав: «Про померлого або добре, або нічого!» Сьогодні цей принцип втратив свою значимість.

Припустімо, сьогоднішня преса хапає, мусує цитати Кадирова. «Алкоголік, п’яниця був, його ось свої – Адам Осмаєв «замочив»» і так далі. Людина, що читає Коран, щодня молиться (так говорять), як може через свої уста ось такі брудні речі говорити? Я розумію – це твій ворог, твій супротивник. Але тим не менше – ти ж себе називаєш найчистішим мусульманином та інше...

– Ви маєте на увазі Кадирова? Це він так говорить про Ісу?

– Так. Сьогодні в пресі і говориться. І преса, «Ньюс.ру.ком», наприклад, низка видань поширюють, тиражують, нібито Кадиров заявив, що там йому й місце. При тому, що нібито він убитий «наймитами НАТО і ЦРУ Аміною Акуєвою і її чоловіком Адамом»!!!

– Ми пам’ятаємо виступ Іси Мунаєва, коли він сказав, що це обов’язок справжнього чеченського патріота «допомогти українцям, які допомагали нам». Він жив у Данії. Це дуже благополучна країна. Він же міг просто жити, мати дружину, мати сина, присвятити своє життя їм. Але чому він ухвалив саме таке рішення?

– Я вважаю, що він правильно вирішив. Ось я журналіст, я представник серйозних ЗМІ, може бути, що якось не пристало мені судити, але, принаймні, моє людське ставлення таке: не будь я журналістом – я би був там. Абсолютно я це говорю, 100% я це кажу без жодної бравади. І так, я вважаю, принаймні, так думають усі чеченці, яких я знаю, з якими я і в «Фейсбуці», і в інших соцмережах спілкуюсь. І він знайшов у собі ще цей порох, який його туди покликав. І не важливо, що я з Норвегії, він – з Данії, якось це середовище – воно розуміє абсолютно однаково. Сьогодні доля тих же чеченців, доля чеченської свободи, мрія 300-400-річної давності, мрія і грузин – якщо вони правильно речі розуміють, мрія сусідніх балтійських країн, жителів, які плекають мрію звільниться з-під якогось тиску – їхнє місце там.

– В Україні.

– Абсолютно! Тому що склалася ось так ситуація, що врешті-решт треба дати знати цій людині, цьому ядру, від якого це все виходить, що врешті-решт якась консолідація тверезої частини людства, або цього пострадянського простору – все це обридло, набридло, вистачить! Це, в принципі, і є це «досить» до Кремля.

– Доля цього батальйону, який очолював Іса Мунаєв, ще остаточно не вирішена. Зараз Семен Семенченко оголосив, що він зробить все, щоб цей батальйон імені Джохара Дудаєва був визнаний офіційно. Скільки ще залишилося там його бійців, його соратників?

– Тут я знаю стільки, скільки Ви знаєте, не більше. Керівництво прийняв на себе його заступник Адам Осмаєв, той, хто більш-менш обізнаний у подіях, речах. Десь десяток друзів, товаришів їхніх, Іси, в тому числі, а потім батальйон іменується «міжнародний, добровольчий». Нехай це буде бравадою в назві. Тим не менше – туди входять грузини, азербайджанці, українці – це люди, в основному з Європи, які обурені подіями в Україні. Я не думаю, що батальйон може розпастися.

– А як Ви дізналися про смерть Іси Мунаєва?

– Від Захарченка, від Аміни, таким же чином, як і Ви – з повідомлень у соцмережах. Мене зачепило за живе звернення Аміни (Окуєвої). Аміна вчора не просто сповіщала про загибель Іси. Вона побічно якби зверталася до влади України, вона зверталася до військового керівництва України: він заслужив нагороди! Звичайно, покійному залізяка ні на що. Але мені здається, що нам, які залишаються в живих, було б реально це красиво. Іса – символ. Ми – чеченці, а він втілював собою наше прагнення хоч якось, хоч чимось допомогти Україні.