Націоналізм і фашизм у сучасній Росії часто сприймають як патріотизм – експерти

27 січня у всьому світі відзначається день пам’яті жертв Голокосту. У цей день в 1945 році радянські війська звільнили концтабір Освенцім. 10 років тому 60-річчя пам’ятної дати відзначали з великим розмахом. Цього року все інакше. На 70-у річницю не запросили російського президента і в Росії на це відреагували досить болісно. Мовляв, ювілей без переможців. Однак, за цими обговореннями забувається одна важлива деталь. У Росії, що вважає себе країною переможницею і люто звинувачує інші країни у фашизмі, спокійно існують організації, що не приховують своєї відверто націоналістичної і людиноненависницької спрямованості. Експерти вважають, що невивчені уроки минулого дають про себе знати в сьогоденні.

Фашизм і нацизм в сучасному російському суспільстві сприймаються як одне і те ж. Державна пропаганда майстерно маніпулює, звинувачуючи у фашизмі цілі країни і народи, не звертаючи при цьому уваги «вдячних» споживачів державних каналів, на людей, які марширують по Москві зі свастикою і підкидають руки у відомому всім вітанні. Про те, що в СРСР – країні, що перемогла фашизм – є групи, що сповідують цю ідеологію стало відомо в часи «перебудови». Проте, як говорить керівник інформаційно аналітичного центру «СОВА», що досліджує прояви націоналізму та ксенофобії, Олександр Верховський, з’явилися вони значно раніше.

«Власне кажучи, перші підпільні групи, які самі себе називали фашистами або нацистами, відомі ще з 50-х років у СРСР. Це існувало практично весь післявоєнний час. Зрозуміло, що коли настала свобода, все це стало публічним. Просто нинішня хвиля неонацизму відрізняється від того, що старожили пам’ятають за часів «перебудови» і першої половини 90-х років. У тому сенсі, хвиля, яка прийшла в кінці 90-х–початку 2000-х, це нова молодіжна хвиля людей, які називають себе дійсно нацистами чи націонал-соціалістами, або виступають за «white power», що в європейській термінології все одно вважатиметься неонацизмом. Цих людей досить багато. Власне кажучи, вони становлять більшість російського націоналістичного руху», – зазначає Верховський.

Історичні паралелі

Останнім часом паралелі сучасної Росії і Німеччині кінця 30-х років ХХ століття вже не здаються надмірними. Правозахисниця Світлана Ганнушкіна з жалем констатує, що Росія не винесла уроків з трагедії Другої світової війни.

«Аушвіц» – тоді і тепер (інтерактивний проект)

«Як відомо, історія вчить в основному одному – тому, що вона нічому не вчить. І чужий досвід особливо погано сприймається. І ми сьогодні бачимо, що наша держава, а не тільки окремі угруповання, поводиться так, як поводилися ті, хто привів до краху свою країну, до утворення «Освенціма», «Бухенвальда» і так далі. Якось дуже страшно повторюється історія. Олімпіада в країні, яка, насправді, попирає права людини, потім анексія Криму, потім збройне втручання в український конфлікт. І воно розширюється, на жаль. Тому говорити сьогодні просто про фашистські угруповання, які, фактично, існують у нас вже дуже давно, діяльність їхня не припинялась... У нас 4 листопада вперше, починаючи з 2005 року, не було Російського маршу. Що це означає? Може бути, тому що націоналістичні настрої охопили достатньо велику частину населення, в тому числі і владу. Думати про це страшно, соромно», – говорить правозахисниця.

Невивчені уроки

При красивих словах про інтернаціоналізм в Радянському Союзі, фашизм і націоналізм не те, щоб мали якусь приховану форму, вони афішувалися. І війна проти фашизму була одним із засобів ідеологічної машини, де про якісь речі писали, а про якісь замовчували, зауважує Олександр Верховський.

«Я добре пам’ятаю по радянській школі, що головна претензія до гітлерівського режиму, яку ми знали, це те, що Гітлер винищував комуністів і напав на СРСР та інші країни. Зрозуміло, що нацистська Німеччина сприймалася, в першу чергу, як країна-агресор. Відповідно, якщо бути не німецьким неонацистом, а російським неонацистом, то ця претензія відпадає сама собою. Комуністи – це теж уже застаріла тема. Все інше в радянській школі не розповідали, про Голокост теж, між іншим», – зауважує керівник центру «СОВА».

Націоналістичні настрої, що існували в народних масах завжди, в нинішній політичній ситуації в Росії лягають на добре приправлений ґрунт. Пропагандистська машина вміло грає на цьому не тільки не пригнічуючи ворожнечу і ненависть, але й розпалюючи їх. Голова правозахисної організації «Громадянське сприяння» Світлана Ганнушкіна говорить про те, що домігшись своїх цілей, державна пропаганда забуває про людей.

«Причини того, що націоналізм став збігатися з так званим патріотизмом, що вони об’єднуються, хоча, фактично, це протилежні ідеологічні течії, пояснити це, на жаль, можна. Можна пояснити це тими ментальними механізмами, культурними механізмами негативними, на яких ґрунтується сьогодні звернення влади до народу. Перше, це ми відновлюємо велику державу, друге, ми боремося з фашизмом (мається на увазі Україна). Ось це, я думаю, найголовніше. Тому що третій підхід, що використовувався спочатку – ми допомагаємо своїм братам. Ставлення біженців з України пішло на задній план. І до нас все більше звертаються українці, яким не продовжують реєстрацію, які не отримують тимчасовий притулок. Суцільне «ні», – констатує Ганушкіна.

Європі слід звернути увагу

Не секрет, що націоналістичні угруповання активно беруть участь у бойових діях в Україні. Причому з обох сторін конфлікту. Європу активізація російського фашизму турбує аж ніяк не в першу чергу. Хоча звернути на це увагу європейським політикам варто було б, вважає директор інформаційно-аналітичного центру «СОВА» Олександр Верховський.

«Той факт, що російські націоналістичні угруповання у це всі залучені, я думаю, що для європейців це питання другорядне. Хоча їм би варто було про все це подумати, тому що це стосується і західноєвропейських ультраправих. Якщо самі крайні неонацистські групи європейські, скажімо так, залучені у війну, скоріше на українській стороні. Якщо є добровольці звідти в тому ж «Азові» та інших місцях, то більше статусні ультраправі партії в низці країн Європи, вони, скоріше, орієнтуються на Росію. Отримують, в тому числі, і допомогу звідси, з ними підтримуються досить активні відносини. І навіть, наскільки я можу зрозуміти, в нашому ж російському політичному істеблішменті існує свого роду внутрішня конкуренція, хто буде ці зв’язки з європейськими ультраправими налагоджувати. Завдання тут зрозуміле – інших союзників у Кремля в Європі немає. Може бути, Кремлю і не дуже приємні ці люди, але тим не менш він буде співпрацювати з ними – від великих партій, як французький «Національний фронт», до якихось маленьких фламандських націоналістів, які годяться, коли потрібно приїхати на якусь конференцію, або спостерігачами на кримський «референдум» або ще що-небудь. І ось це повинно, мені здається, Європу цікавити», – вважає Олександр Верховський.

Цього року 70-а річниця звільнення «Освенціма» відзначається в Росії на державному рівні. Про позбавлення світу від фашизму йдеться в минулому часі. А питання, чи позбулася нинішня Росія його, залишається відкритим.