Від обстрілу Дебальцевого, що на Донеччині, на Водохреща загинув 12-річний хлопчик. Це лише одна з цілої низки дитячих смертей, що трапляються як на лінії фронту, так і на, здавалось би, уже мирних територіях. Зведеної статистики про те, скільки дітей загинули під час неоголошеної війни на Донбасі, немає. Волонтери та місцева влада пояснює: багато хто вивозить дітей, а потім повертається назад. Як живеться дітям та їхнім батькам під «Градами»?
Нещодавня ескалація воєнних дій на Донбасі призвела до загибелі багатьох цивільних осіб, включаючи дітей, а ще більшу кількість людей наражає на серйозну небезпеку, заявила правозахисна організація Amnesty International.
Зокрема, лише за вчорашній день Красногорівка, що у Донецькій області, пережила п’ять повних залпів «Граду», розповідає місцева волонтерка Анастасія. Від неділі, 18 січня, бойовики обстрілюють позиції українських військових у Донецькій області. Тоді ж у результаті прямого попадання у приватний будинок загинула молода жінка, а також від осколків постраждали батько з дитиною 1997 року народження. Зараз у місті залишаються, за даними волонтерки, 428 дітей шкільного віку та понад 300 дошкільнят. Усі вони постійно перебувають у небезпеці.
Дитина вилазить з великої воронки. Первомайськ, Луганська область, вересень 2014 року
Красногорівка і сусідня Мар’їнка – це полігон для бойових дій, додає жінка. Із невеликого 16-тисячного міста залишилась лише половина мешканців – 8 тисяч живуть під обстрілами. Красногорівці згуртувались на третій частині міста, адже решта територій вже зруйновані за час бойових дій.
«Базарчик працює, до 12:00 кілька магазинів працюють – люди можуть вийти і купити продукти у кого є гроші. У центрі роздають допомогу, у нас у кінному центрі роздаємо допомогу, яка приходить із Чернівців, із Києва. Звідки можуть люди – звідти висилають», – розповідає вона.
Анастасія та її 5-місячна дитина залишаються у місті, що обстрілюється
Три снаряди «Граду» потрапили менше ніж за 20 метрів від будинку, де перебували на той момент її 5-місячне маля та свекруха. Каже, що люди живуть лише надією, що війна припиниться. Утім, говорить Анастасія, для неї та тисяч таких, як вона, виїжджати «в нікуди» – не вихід. Тож залишаються у місті, де останню з п’яти шкіл розбили ще тиждень тому.
«Це ж не на один місяць. А тут є свої будинки, якщо потрібно платити за житло. Є продукти харчування, запаси, консерви, картопля. Ну, вивезуть, а чим годувати, держава буде забезпечувати?», – говорить Анастасія.
Красногорівка – лише одна з гарячих точок, утім діти залишаються під загрозою уздовж усієї лінії вогню, на окупованих та навіть на звільнених від бойовиків територіях.
Хлопчик в знищеній бронемашині в місті Лутугине, 20 км від Луганська. Вересень 2014 року
Дитячі смерті трапляються і на звільнених територіях
Зокрема, у результаті обстрілу Дебальцевого Донецької області бойовиками, повідомляє МВС, 19 січня загинув 12-річний хлопчик та його батько. Дівчинку 8 років та її матір у важкому стані відвезли до лікарні. За даними міліції, у центр міста влучило близько 15-20 снарядів, зруйновані та пошкоджені багатоповерхові та приватні будинки, постраждав будинок культури та будівля залізничного вокзалу.
У Вуглегорську 18 січня загинули двоє дітей 7 та 16 років, ще одна 8-річна дівчинка отримання важкі ушкодження. Її доправили до опікового відділення краматорської лікарні, де зробили операцію з ампутації нижньої кінцівки, повідомляє Донецька ОДА.
У селищі Кряківка, що на Луганщині, 10 січня загинула 14-річна дівчинка разом із мамою та бабусею. Стріляли з боку територій, що підконтрольні бойовим. Як повідомляє прес-служба МВС, обстріл проводився з третьої до шостої ранку з реактивної системи залпового вогню «Град». Неподалік, на відстані 500 метрів від будинку, українські військові помітили танк бойовиків, в якого дуло було спрямоване в напрямку будинку жертв.
Жертвами агресії бойовиків стали також діти у збитому «Боїнгу»
Раніше, 5 листопада, від вибуху артилерійського снаряда поруч із школою № 63 у Донецьку загинули 14-річний восьмикласник та 18-річний випускник школи. Поранені три 17-річні юнаки й один 21-річний. За даними РНБО України, артилерійський снаряд був випущений з боку територій, контрольованих незаконними збройними угрупованнями, а саме – з боку Макіївки. Бойовики натомість звинуватили в обстрілі українські сили.
Ще раніше, 4 жовтня, у місті Зугрес Донецької області двоє дітей загинули, а п’ятеро отримали поранення від вибуху знайденого снаряда. Сайт Донецької ОДА повідомляє, що при спробі перемістити його, боєприпас вибухнув.
Хлопчик показує шматок шрапнелі біля села Набережне, жовтень 2014 року
Жертвами агресії мимоволі стали також 80 дітей із різних країн світу, з них – троє немовлят, що загинули в авіакатастрофі малайзійського «Боїнга-777» на Донбасі 17 липня 2014 року. За даними міжнародної розвідки, свідченнями української сторони та відповідно до змісту перехоплених СБУ розмов проросійських бойовиків, літак був збитий саме представниками незаконного збройного угруповання «ДНР», які могли сприйняти його за військовий літак, із зенітно-ракетного комплексу «Бук».
Більшість дітей із першої лінії фронту вже вивезли – речник Луганської ОДА
Зведеної статистики про те, скільки дітей залишається на окупованих та на звільнених від бойовиків територіях, немає. За словами речника Луганської ОДА Ярослава Галаса, багатьох неповнолітніх із зони так званої «ЛНР» за останні півроку вже вивезли. Значну частину з них – до родичів у Росію.
У містах Луганщини, що на лінії вогню, школи та дитсадки закриті, говорить речник. Зокрема, йдеться про Станицю Луганську, Кримське. А у Трьохізбенці, що також регулярно прострілюється, зараз залишаються не більше ніж 10 дітей, розповідає речник.
«Діти всі звідти практично вивезені геть в інші області України. Вони там проводять навчання у санаторіях. У Дніпропетровську, Одеську область, у Вінницьку область. Зараз вивозили цих дітей на різдвяно-новорічні свята, але вони вже повертаються туди, де обстріли менші», – говорить він.
Галас розповідає, що навіть піклуючись про безпеку дітей, луганці інколи вірять вигадкам російської пропаганди. Зокрема, раніше дехто не хотів евакуйовувати рідних на Західну Україну. Починають розуміти, що все добре, каже речник, лише, коли перші групи дітей дзвонили друзям та розповідали, що ніхто їх не переслідує за російську мову.
Діти граються з іграшковим автоматом. Краматорськ, серпень 2014 року
Чи слід примусово евакуйовувати дітей із фронтових територій?
Світлана Тарабанова із «Восток SОS» розповідає, що порахувати кількість дітей на таких територіях надзвичайно складно. Легше це зробити щодо «статусних» – тих, хто перебуває на обліку у держави через проблеми в родині або сирітство. Утім і тут точних цифр нема: люди виїжджають та повертаються назад.
Волонтер додає: зараз не може іти мова про примусову евакуацію дітей із небезпечних територій. За її словами, практика останніх місяців продемонструвала, що держава «не спроможна взагалі робити якусь цілеспрямовану, тактичну, системну роботу з людьми в умовах війни».
«Звісно можна вивозити, наскільки це можливо, бо все впирається в те, що домовитися з людьми з того боку дуже важко, особливо, якщо брати «ЛНР». Тому що там декілька угруповань, і якщо з одним домовляться і привезуть, то можуть затримати інші. Тому не знаю, наскільки це доцільно буде офіційно оголошувати евакуацію, але намагатися вивозити дітей, звісно, можна, і держава повинна проводити роботу, наскільки це можливо, щоб батьки вивозили дітей звідси», – говорить волонтер.
За словами Тарабанової, перше, чим волонтери допомагають родинам – вислуховують та підтримують їх. Навіть годинна розмова, каже вона, може підштовхнути людину виїжджати з небезпечної зони. Волонтерка «Восток SОS» додає, що наразі її організація допомагає двом дівчаткам, яких батьки відпустили супроводжуючими військовими на безпечні українські території.