Кілька місяців потрібно, щоб діти, яких вивезли з окупованого Донбасу, забули звуки пострілів та вибухів. У мирному Харкові вони продовжують боятися гулу гелікоптерів, що пролітають над містом, вибухів петард та феєрверків на новорічні свята.
Колядка звучить у дитячій кімнаті волонтерського руху «Станція Харків». Різдвяний сюжет виконують харківські школярі для дітей-переселенців, яких тут залишили батьки – на кілька годин.
«У нас для дітей не так багато зроблено. Якщо поглянути: секції або гуртки з малювання платні. А тут все безкоштовно. Просто не всі собі можуть дозволити платні гуртки», – говорить тато дитини-переселенця Андрій.
Хлопчик забився в куток, почувши гул шуруповерта
Батьки сюди приводять малюків, коли немає на кого залишити їх вдома. У невеликому приміщенні діти граються поміж собою, малюють та спілкуються. У мирному Харкові вони мають забути звуки пострілів та вибухів, які чули вдома на Донбасі, говорить волонтер Анна.
Прийшов чоловік і увімкнув шуруповерт, хлопчик забився в будиночок і нікого до себе не підпускав, поки не прийшли бабуся з мамою
«У кімнаті лагодили світильник, прийшов чоловік і увімкнув шуруповерт, хлопчик забився в будиночок і нікого до себе не підпускав, поки не прийшли бабуся з мамою. Діти, які сюди приходять, випали з рідного їм середовища, їм не вистачає дитячого колективу. Вони сюди приходять, бачать дітей, це їх стимулює і вони відходять від стресу», – говорить волонтер дитячої кімнати Анна.
У цій же будівлі, але поверхом нижче – волонтери видають переселенцям гуманітарну допомогу та одяг. Окрім продуктів, сім’ї з дітьми отримують дитячі набори.
Волонтер Вадим показує одну з коробок, яку видають переселенцям: «Це допомога з Польщі. Сюди входять підгузки та чотири пачки з дитячим харчуванням».
У сім’ї Калініних троє дітей. Вони переїхали до Харкова з окупованого Донецька. Останні три місяці вони живуть в окремій кімнаті в центрі реабілітації для дітей-інвалідів «Промінь». Приїхавши до Харкова лише з двома валізами, зараз сім’я вдягнена та нагодована. Допомагають місцева влада та волонтери. Старший син Артем найменшого брата вчить абетці.
У харківській школі Артема з Донецька не назвали сепаратистом
Попри те, що зараз канікули, Артем згадує пройдений матеріал. На столі в нього відкриті підручники. Школа, до якої ходить хлопець, розташована неподалік місця проживання.
«У школі мене не називають сепаратистом, прийняли нормально. У Донецьку я всіх знав, а тут – люди нові. Мені потрібно ще звикнути», – говорить Артем.
Улюблена домашня гра хлопців – гра в піжмурки. З ліхтариками вони ховаються під ліжко.
«Можливо, в них ще лишилося бажання ховатися, щоб не бачити нікого й нічого не чути. Тут у Харкові вони вже відійшли. Це в них вже елемент гри. Ховаються, вигадують щось, граються», – пояснює тато хлопців Валерій Калінін.
Сім’ю Калініних в найближчий час чекає переїзд. Їх поселять у модульні будиночки, побудовані за кошт німецького уряду.