У «ДНР» і «ЛНР» забороняють богослужіння у храмах УПЦ (КП), УГКЦ, римо-католиків, протестантів – Філарет

Гість «Вашої Свободи»: патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет.

Ваша Свобода

Олександр Лащенко: Ну, що ж – різдвяні свята. Перше запитання очевидне. Владико, що Ви побажали б глядачам, слухачам, тим, хто нас бачить, чує, взагалі громадянам України у таке свято?

– По-перше, я хочу привітати всіх телеглядачів і радіослухачів зі святом Різдва Христового нашим, звичайно, українським вітанням. Христос народився! Славімо Його!

По-перше, треба знати, яке свято ми святкуємо, що ми святкуємо? Одне із свят? Ні. Це виключне свято. Свято, яке згадує подію втілення Сина Божого у нашу людську природу.

патріарх Української православної церкви Київського патріархату Філарет

Для чого Бог став людиною, народився у Віфлеємі від пресвятої Діви Марії? Яка мета? Мета – визволити людство від гріха. А що, людина сама не може визволитися від гріха? Не може. Ось ви, дорогі браття і сестри, боролися коли-небудь зі своїм власним гріхом? Якщо боролися, то ви знаєте, що тяжко подолати ту гріховну натуру, яка є.

Так ось, Бог став людиною для того, щоб нашу людську природу визволити від гріха. Не тільки від гріха, а визволити від смерті. І він це зробив. Звідкіля ми знаємо, що він зробив це? А з того, що він воскрес із мертвих. Воскресла людська природа, яка померла.

Ну, а гріх? І від гріха визволив. З чого видно, що він визволив від гріха людей? А з того, що стало безліч святих людей, безліч мучеників, які помирали за віру, але помирали в любові.

Взяти, наприклад, архідиякона Степана, якого побивали камінням за те, що він вірив в Ісуса Христа як в Сина Божого. І що, він своїх ворогів проклинав? Ні, він молився: Господи, прости їм, бо вони не знають, що вони роблять. А таких людей було і є багато. Навіть якщо ось взяти наш час, то ви думаєте, що немає святих зараз?

Патріарх Філарет звернувся до народу із Різдвяним посланням

– Не знаю, наскільки коректно Вас так запитувати. Небесна Сотня може претендувати на таку святість? Чи це некоректно порівнювати?

– Небесна Сотня не може претендувати на святість, а на жертовність може претендувати. На жертовність. Тому що вони своє життя віддали за свій народ, за друзів своїх. Так само, як і зараз. Що відбувається зараз, наприклад, на Донбасі? Чому там помирають молоді люди і не тільки молоді, і старі? Їдуть туди. Чого вони туди їдуть? Помирати. За що? За свою землю.

– Ви маєте на увазі українських воїнів?

– Воїни. За свою землю, за свій народ, за свободу. Ми ж співаємо у гімні: «Душу й тіло ми положем за нашу свободу». То хіба це пусті слова? Це ж не пусті слова. Це ж слова гімну. Гімну України. І вони дійсно за свободу душі і тіло покладають.

– Владико, мені так довелося, я з Вами особисто спілкувався фактично рік тому, трошечки більше – наприкінці грудня позаминулого 2013 року, у розпал Майдану. Ще не було силового протистояння на вулиці Грушевського, не було тієї ж Небесної Сотні, але вже було очевидно, що Майдан – надовго, протистояння дуже гостре. І, з одного боку, було очевидно, що влада тодішня, президент Віктор Янукович, його тодішні силовики були готові на все, щоб відстояти свою владу. І на жодні поступки вони не йшли. Водночас і самі протестувальники, тисячі, десятки тисяч стояли на морозі в центрі Києва і не відступали.

Тоді Ви не раз публічно виголошували свою позицію і безпосередньо зверталися до самого Віктора Януковича, що не можна силою приборкати народ.

Зрештою, Ви виявилися праві. Ми знаємо, що сталося з Януковичем наприкінці лютого вже минулого 2014 року. Але водночас жертв відтоді, після перемоги Майдану, ще більше в Україні. Оці воїни, про яких Ви згадували, – тисячі загиблих, десятки тисяч поранених, сотні тисяч із того ж Донбасу були змушені виїхати. Про що це свідчить? Це перемога Майдану? Чи це насправді трагедія?

– Справа в тому, що це перемога Майдану, з одного боку, але не остаточна перемога. Бог хоче не тільки такої перемоги – перемоги злочинної влади, яка вбиває невинно своїх людей, а хоче перемоги над гріхом, заради чого він став людиною. А як перемогти гріх? Гріх перемагається любов’ю, добрими справами. Бачимо ми це, ці добрі справи, оцю любов? Бачимо. У чому ми бачимо? А в тому бачимо, що, по-перше, помирають за свободу, за Україну. А це є любов. Бачимо добро у тому, що люди збирають допомогу, так звану гуманітарну допомогу.

– Волонтери?

– Волонтери. І для добровільних батальйонів, і для української армії продукти, харчування, одяг, медикаменти, машини, різне, все, що потрібно для захисту України. Це добро чи це зло? Добро. Це добро перемагає зло.

– І в цьому перемога Майдану?

– І в цьому перемога не Майдану, а перемога Бога. Тому що Бог перемагає. Без волі Божої нічого не звершується. І те, що зараз на Донбасі робиться, не без попущення Божого і не без Його волі. Тому що він хоче народ навернути до віри в Бога, до такої віри, не мертвої віри, а живої віри, яка рухала би людину на добрі справи. І ми бачимо це. Вся Україна піднялася. Дух України піднявся.

Ось ми молимося за те, щоб нам Бог єдність України подав, якої немає. Але ось в цій біді, в цій війні необ’явленій об’єднується народ, робиться те, що не можуть зробити політики, а Бог через страждання, через випробування досягають цієї єдності.

І Росія не сподівалася, що Україна підніметься так духовно. Зброю вони підрахували і побачили, що вони перемагають по зброї, але не врахували духу. А дух піднімає Господь. І це є перемога Бога, який перемагає гріх у людській природі і вселяє в людях добро.

– І Ви особисто, і взагалі УПЦ відстоювали дуже активну позицію тоді, в часи Майдану. Священики не просто сиділи у студіях у журналістів, не просто виступали в пресі, а й стояли на Майдані.

Давайте згадаємо, як це відбувалося. До Вашої уваги відео, зняте журналістами Радіо Свобода.

Безпосередньо на «лінії вогню» священик та молодь

– От священик Київського патріархату. Він змушений прикриватися – газ йде з боку тодішніх силовиків Януковича.

– Чому церква взяла участь? Тому що церква завжди була, є і буде з народом.

– Це, до речі, цікавий момент. Ви завжди казали ще впродовж усього Майдану: не з владою, а з народом.

– З народом. Була завжди з народом. І тому, коли народ страждав, вона була там. Чому відкрив Михайлівський монастир ворота вночі?

– Так, коли був жорстокий розгін студентів на майдані Незалежності наприкінці листопада.

– Ті монахи ні в кого благословення не брали. Вони вночі, коли стали у ворота стукати, відкрили. А потім вже з мого благословення відкрили храм для того, щоб там і грілися, і ночували, а потім, коли прийшов час, то й зробили операційну залу у храмі, тому що боялися йти поранені у лікарню, бо їх звідтіля у в’язниці кидали. Тобто церква дієво допомагала. Тобто вона показувала приклад, як треба ставитися до людини, особливо коли людина страждає.

– А як це гасло, що влада нібито від Бога? Його постійно у Московському патріархаті згадують.

– Влада дійсно від Бога. Яка її місія, влади? Місія влади мати меч. Для чого? Захищати добро і карати зло. А коли влада не виконує свого обов’язку, добро не захищає і не карає зла, тоді народ повстає проти такої влади. Так і сталося.

– І, на Вашу думку, народ має право на таке повстання?

– Має право (народ на повстання – ред.).

– Конфлікт на Донбасі не вичерпується. Не зважаючи на всі оголошення «тиші», «перемир’я» так званого, все рівно, на жаль, люди гинуть, мирні люди, українські воїни.

На тому боці протистояння теж активно проговорюється ця тема – з нами церква, церква нас підтримує. Я маю на увазі сепаратистів.

Подивімося один із фрагментів, коли лідер так званої «ЛНР» Ігор Плотницький бере участь в одному з таких заходів. Відбувається це все у Луганську.

– Такі ж самі заходи відбувалися в так званій «ДНР», коли там ще був присутній російський диверсант, який називає себе Стрєлков, але насправді це пан Гіркін. І теж священики беруть участь, православні священики. Чи можете Ви це прокоментувати?

– Можу.

– До речі, вони це теж говорять, що «з нами Бог, Бог нас благословляє».

– Але Бога в дійсності немає там. Чому немає? А тому, що Бог не може бути з неправдою. А на боці агресора правди немає. Чому немає правди? А тому, що Україна, будучи третьою по силі ядерною державою, добровільно віддала свою зброю. Жодна держава не віддала свою ядерну зброю, а Україна віддала. А Росія, гарант нашої недоторканності...

– Ви згадуєте Будапештський меморандум?

– Так. І вона, будучи гарантом недоторканності нашої території, Крим відібрала. Хоч тимчасово, але відібрала. Порушила. Правда є там? Немає там правди. А ті священики, які благословляють цю неправду, теж стоять на дорозі неправди. І народ таких священиків рано чи пізно викине. Тому що вони проповідують не правду, а проповідують неправду. Цього вони не повинні робити.

– Владико, заради справедливості варто відзначити, що на Майдані в Києві стояли не лише священики Української православної церкви Київського патріархату, а й Української православної церкви Московського патріархату. Позиція священиків Московського патріархату різна. Пам’ятаємо позицію покійного владики Володимира. Як зараз у цьому плані в Україні, в якій перемогла Революція Гідності, мають бути міжконфесійні стосунки?

– Справа в тому, що не можна казати, що всі віруючі і всі священики такі, як ось…

– Звичайно. Це важливий момент.

– Так. Але офіційно їх церква не засуджує агресію, а треба насамперед засудити агресію. Армії нашій і добровільним батальйонам не допомагає офіційна церква. Окремі єпископи, окремі священики допомагають, а церква в цілому Московського патріархату не може цього робити.

І що зараз відбувається? Зараз відбуваються дивні події, коли у проповідях священики Московського патріархату і деякі єпископи виступають на захист Путіна в Україні. І народ, коли чує проповідь на захист Путіна, а нашу владу називають «київською хунтою», то цей народ не хоче слухати таких священиків і не хоче ходити в такі храми. Тому виходять з цієї церкви. Цей процес зараз відбувається. І вже багато парафій вийшло з Московського патріархату, перейшли в Київський патріархат.

– Є певні цифри цього?

– Більше 30 парафій вже перейшло.

– По Україні?

– По Україні. Не так багато, але процес тільки почався.

– І це добровільний процес?

– Звичайно.

– Ви особисто і Ваша церква жодного тиску за допомогою київської влади не чините?

– Навпаки, ми не втручаємося. Але коли до нас звертаються, ми приймаємо. Але агітацію за перехід ми не робимо.

– Щодо храмів – важлива річ. От ми бачили відео з Луганська. Звісно, це храм Московського патріархату. Але ж у Луганську Ви особисто відкривали у 2013 році храм УПЦ КП. Яка доля його зараз? Яка доля священнослужителів?

– Поки що стоїть цілою, але богослужіння там не звершуються, і в наших храмах Київського патріархату і не тільки Київського патріархату, але й УГКЦ, і римо-католицької, всіх протестантських церков на території так званих «ДНР» і «ЛНР» не звершується. Не дозволяють.

– Не дозволяють богослужіння. А самі храми не відбирають?

– Зруйновані. Є й такі. А іноді відбирають, як у протестантів. У нас поки що не відібрали. У Луганську храм, який ми побудували, поки що стоїть. Але богослужіння не звершується.

Бойовики угруповання «ДНР» біля зруйнованої церкви у Донецьку. Листопад 2014 року

– У жодному храмі?

– У жодному храмі. Тому що дозволяють тільки відправляти богослужіння московським священикам.

– А в анексованому Росією Криму яка ситуація з храмами?

– Теж складна. Там зараз ставиться питання про націоналізацію церковного майна. Тобто всі наші храми, будівлі наші влада хоче націоналізувати. А далі що буде з цими націоналізованими храмами, чи вони нам дадуть у користування, чи не дадуть, чи комусь іншому передадуть – це вже… Але ситуація там тяжка. Свободи там немає.

– Але на сьогоднішній день ці храми у вас не відібрали на території окупованого Криму?

– Деякі відібрали.

– Скільки?

– Три храми вже відібрали (в окупованому Криму – ред.).

– І куди вони перейшли? До Московського патріархату?

– До Московського патріархату.

– До речі, владико, Ви ж народилися на Донеччині. Це ж Ваш рідний край. У всі часи і в попередні десятиліття чимало українських патріотів, наприклад, поет Стус, інші, були донеччанами, з Донецького краю. Отака ситуація.

Різні цифри наводять. Деякі соціологи говорять, що приблизно 50 на 50 у ставленні до Росії на Донеччині і Луганщині, а деякі говорять, що все рівно більшість за Україну. Але у будь-якому разі факт є фактом – значна частина місцевого населення, нехай навіть менша, але значна, все рівно дотримується цієї думки так званого «русского мира», «до Росії ближче», хоча насправді вони хочуть не до Росії, а до СРСР.

Як можна це, на Ваш погляд, пояснити?

– Пояснюється дуже просто. Донецька земля – це українська земля. І у всіх селах на Донбасі розмовляють українською мовою. Тобто корінне населення Донбасу – це українці. А ось міста, шахти і заводи – там живе населення, яке приїхало з усіх регіонів і Російської імперії ще, і Радянського Союзу. Тому там такий конгломерат націй. І тому української свідомості у цієї частини населення Донбасу немає. У цьому є проблема, що вони живуть на українській землі, а українцями себе не усвідомлюють.

– Але це, напевне, не провина їхня, а біда?

– Біда їх. Кожен, хто приїжджає на чужу землю, якщо вона його прийняла, то він її приймає. Наприклад, візьміть українців в Америці, в Канаді. Прийняла їх ця американська земля. І вони, будучи українцями, але шанують свою державу.

– Владико, Ви все ж таки оптимістом залишаєтеся? Чи ні?

– Так. Перемога буде наша. Чому буде наша перемога? Тому що ми стоїмо на дорозі правди. А там, де правда, там і Бог, а де Бог, там перемога. Тому ніякого сумніву у тому, що ми переможемо немає.

– У Вас не було сумніву у перемозі Майдану. І справдилися Ваші прогнози. Сподіваюся, що і ці справдяться.

– Я думаю, що справдяться і ці слова.