Несправедлива, сіра, корумпована – такою постане Росія для журі Американської кіноакадемії. За «Оскар» у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» від російського кінематографу цьогоріч боротиметься «Левіафан» – фільм Андрія Звягінцева про маленьку людину, якою нехтує система.
В основі кінострічки «Левіафан» – історія механіка Миколи, який одного дня опиняться сам-на-сам із системою: мер його містечка на далекій російській півночі вирішує прибрати до рук його землю, щоб збудувати собі маєток. Міський голова – типовий пострадянський чиновник: він зневажає підлеглих, називаючи їх «комахами», а в емоційних розмовах, підживлених алкоголем, демонструє усю суть державної машини: «У тебе ніколи ніяких прав немає, не було і не буде!».
Іще один персонаж фільму Звягінцева – адвокат зневаженого механіка. Відстоюючи права, посилаючись на закони і прецеденти, правник зі своєю боротьбою не викликає у можновладців нічого, крім презирства і глузування.
Дорослий патріотизм
Водночас «Левіафан» – проект не суто приватний: близько третини його кошторису – кошти з російського бюджету. Крім того, на премію Американської кіноакадемії фільм Андрія Звягінцева висунув російський оскарівський комітет, більшість у якому складають заслужені російською владою діячі культури.
Ще незвичніше виглядає ця ситуація в контексті нещодавньої заяви міністра культури Росії Володимира Мединського: у грудні він сказав, що не бачить сенсу давати державні гроші на фільми, які «обпльовують обрану владу».
Андрій Звягінцев, лауреат не однієї престижної міжнародної нагороди (зокрема й канського «Золотого лева» за фільм «Повернення»), зізнається, що для нього підтримка російською владою «Левіафану» стала великим сюрпризом. Він, однак, наголошує: різка критика, сарказм в основі його фільму – від любові, а не від ненависті до батьківщини.
Андрій Звягінцев
«Патріотизм», який покриває темні, проблемні місця суспільства, каже, що у нас усе добре, що ми найкращі, найпрекрасніші – це не патріотизм, це позиція неосвіченого, темного підлітка, який не бажає знати правду», – зазначив він в інтерв'ю програмі «Настоящее время».
Режисер називає критику системи у «Левіафані» глибоко соціальною – такою, якою вона є у творах Достоєвського, Чехова, Салтикова-Щедріна. «Я можу говорити про свою країну, бо я живу тут, я вважаю себе росіянином, який тут народився і який знає все, як мені здається, про «рускій мір», – додає митець.
Андрій Звягінцев каже: «Левіафан» – не лише про Росію. Втілена тема, на думку режисера, – універсальна. Це – дещо кафкіанська історія про людину на Землі, змушену повсякчас стикатися з чимось бездушним, механістичним. З системою, чужою для людської суті.
Над матеріалом працювали Robert Coalson, Олена Ремовська