Хто ці люди, які ризикнули перетворювати Україну на чесну державу, чи можливі реформи з олігархом Коломойським на посаді керівника обласної держадміністрації, хто оживить Євросоюз, та чому ЦРУ має заприсягнутися, що журналісти не шпигуни – такі, зокрема, теми обговорює у понеділок світова преса.
ЦРУ має заприсягнутися, що не вербує журналістів
ЦРУ має поставити крапку у розмовах про те, що журналістів можуть наймати шпигунами, пише щоденне американське видання Boston Globe. Бо «такі практики роблять небезпечнішою діяльність чесних журналістів».
Видання аналізує затримання азербайджанської журналістки Хадіджи Ісмаїлової та закриття бюро Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа у Баку, де вона працювала, і яке фінансують США. Після того, як репортерка розкопала, що донькам президента Азербайджану Ільгама Алієва належить вагома частка у кількох найбільших галузях економіки країни, журналістку ув’язнили.
Ісмаїлову місяцями звинувачують у шпигунстві для ЦРУ, йдеться у статті. Однак, попри численні допити і обшуки правоохоронні органи країни досі не змогли знайти жодного доказу такого зв’язку. «Утім, як не прикро, Америка має історію, яка дає привід диктаторам та їхнім прибічникам, щоб дискредитовувати у такий спосіб незалежних журналістів» – пише видання.
Від самих початків початку утворення Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа у 1949 році – його метою було «зламати інформаційну монополію комуністичного режиму у Східній Європі та Радянському Союзі», зазначають автори статті. «І його таємно фінансувало ЦРУ». У 1967-му це таємне фінансування викрили незалежні журналісти, і з 1971 року воно припинилося. У 1972 році конгрес Сполучених Штатів проголосував, щоб Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа фінансувалося відкрито як незалежна медіа-компанія – через раду Міжнародного мовлення, нову установу, створену як прошарок між Радіо Свобода та урядом США, зазначає видання.
Однак, приватні медіа досі мають тенденцію іронічно називати Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа «рупором влади», хоча керівництво ЗМІ «ретельно тримає дистанцію з урядом», запевняють автори статті, один із яких раніше очолював Радіо Свобода.
За словами видання, використовувати журналістів як шпигунів було заборонено ще в 1977-му. Однак, у 1996-му ЦРУ повернули це право. Відтоді «ЦРУ відмовляється заприсягнутися, що вони припинили цю практику», – пишуть автори і закликають зробити це, щоби не «підливати олії ворогам».
Наступна битва за Україну
«Чи може група молодих реформаторів «відремонтувати» зламану країну?» – порушує запитання американське видання The New York Times. І зазначає, що зараз це запитання найчастіше чує Дмитро Шимків – перший заступник адміністрації президента України, який до того керував представництвом Microsoft в Україні та навіть подумати не міг, що колись стане чиновником, який відповідатиме за реформи.
Газета аналізує, ким є «українські реформатори», які ризикнули взятися «перетворювати країну на щось, чим вона ніколи не була – на країну чесну».
«Чимало з них, – йдеться у статті, – прийшли з бізнесу. Більшість – із часів кінця Радянського Союзу. Дехто керує інвестиційними фондами. Є навіть українка американського походження Наталія Яресько із Чикаго. Вона переїхала в Україну на початку 90-х, щоби працювати на американський уряд. Тепер вона міністр фінансів України».
Газета також зазначає, що лише два з нових міністрів не розмовляють англійською, тоді як попередньому уряді – тільки два міністри англійську знали.
А серед викликів нового уряду, окрім економічних проблем і війни, на думку автора статті, – Ігор Коломойський.
«Український олігарх, який має «ПриватБанк» – один із найбільших комерційних банків країни, а також перебуває в центрі темних веб- та фінансових операцій і символізує багато з того, що є неправильним в українській банківській системі. Він також має свою власну міліцію», – пише видання. Але водночас констатує, що олігарх є «другом нового уряду і революції».
Однак, попри всі складнощі і війну, за словами автора статті, в України є шанс. «За дивним збігом обставин, російський президент Володимир Путін є одночасно тим, хто найбільше прагне ці зміни зупинити, і тим, хто створив для них найбільше можливостей, – пише видання. – Війна налякала всіх. Навіть людей на півдні і сході України, які десятиліттями мали подвійне ставлення до того, що вони українці».
Країни Центральної та Східної Європи оживляють ЄС
Їх більше не можна вважати «перехідними державами», країни Центральної та Східної Європи «оживляють Європейський союз», – пише у своїй колонці «Лідери серед Рівних» на The Wall Street Journal колишній президент Польщі Олександр Квасневський.
«Через 10 років після того, як Польща і ще сім країн Центральної та Східної Європи вступили до Європейського союзу, підвищення Дональда Туска до президента Ради Європи – важливо не лише символічно. Це відображає справжню трансформацію курсу за останнє десятиліття», – зазначає Квасневський.
За його словами, саме ці країни зараз надають кризовій Європі «росту і динамізму».
«Польща – єдина країна в ЄС, яка зуміла уникнути рецесії», – пише колишній її президент. І додає статистику: 8 із 13 держав-членів, економіка яких виросла на понад 2% у 2014 році, – були з Центральної та Східної Європи. «Прогнози на найближчі два роки – такі само», – зазначає він.
Як приклад, Квасневський подає історії успіху вихідців із країн, відносно нових осіб у ЄС: окрім екс-прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, це ще один колишній прем’єр Польщі – Єжи Бузек, який очолював Європейський парламент протягом 2009 – 2012 років, та Ірина Бокова – генеральний директор ЮНЕСКО й колишній міністр Закордонних справ Болгарії. А також «чотири з шістьох віце-президентів Єврокомісії – вихідці із Центральної та Східної Європи», – пише Квасневський.