Перша ластівка: без зайвого галасу під Новий рік почалися поставки вугілля з ровеньківських і свердловських шахт на Луганську теплоелектростанцію, що розташована в місті Щастя. Із півдня – на північ, залізницею із «Казакії» через захоплений «лнрівцями» Луганськ – на контрольовану батальоном «Айдар» Луганську ТЕС, що в Щасті. Підприємство Ахметова проклало шлях власному вугіллю крізь усю зону АТО
Шила в мішку не сховаєш: факт закупівель вугілля в контрольованій сепаратистами зоні Донбасу врешті-решт визнав і президент України Петро Порошенко. За його словами, «ми будемо купувати (вугілля – ред.) в державних підприємств, у тому числі тих, які видобувають вугілля на тимчасово окупованій території, з контролем того, що ці гроші використовуються виключно на заробітну плату шахтарям – українським громадянам». Про це він заявив на прес-конференції 29 грудня.
При цьому президент не згадав, що ці державні підприємства не перший рік знаходяться в концесії у компанії ДТЕК Ріната Ахметова. І вагони з ровеньківським і свердловським вугіллям вже спокійно рухаються на звільнену територію, починаючи з грудня 2014 року.
Чому жителів Луганська змусили платити за світло
Факт трафіка залізницею вугілля, видобутого на підприємствах «ДТЕК Ровенькиантрацит» і «ДТЕК Свердловантрацит», декілька тижнів був цілковитою таємницею для більшості українського суспільства. І можна припустити, що навіть після неконкретної заяви Петра Порошенка на прес-конференції напередодні новорічних свят мало хто став би з’ясовувати, про які саме «державні підприємства» йде мова.
Язика за зубами не втримали… луганські бойовики.
Керівництво так званої «ЛНР» на своєму офіційному сайті оприлюднило відео відкритого засідання «Ради міністрів ЛНР», що відбулося 26 грудня. Колишні бойовики «Армії Юго-Востока» Геннадій Ципкалов і Олексій Карякин (у ролях відповідно «прем’єр-міністра ЛНР» і «спікера парламенту ЛНР») по черзі розпитували відповідальних за різні напрямки господарської діяльності в «народній республіці».
Олександр Ємельяненко, виконуючий обов’язки гендиректора ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання» (ТОВ «ЛЕО» – колишній монополіст по енергопостачанню в Луганській області, підприємство формально розділилилося на дві частини, але де-факто цілком належить російському бізнесмену Костянтину Григоришину – ред.) заявив, що з нового року підприємство розпочне прийом платежів за електроенергію від мешканців Луганська, а невдовзі й інших міст «ЛНР». За його словами, нехай «сплачують ті, в кого є можливість». І додав: «Всі гроші за електроенергію ми повинні віддати в ДП «Енергоринок», щоб до нашої республіки не було претензій».
(Дивитися з 22-ї хвилини)
«Прем’єр-міністр» Ципкалов особисто закликав населення сепаратистської столиці взяти участь в розрахунках «ЛНР» із «Енергоринком»: «Ми з нього споживаємо, треба розраховуватися! Треба усвідомлювати, що борги списуватися не будуть».
Що ж трапилося? Раніше не могло бути й мови, щоб сепаратистська верхівка публічно висловлювала наміри платити «хунті»! Луганських бойовиків злякало відключення Криму від світла, чи на божий світ вилазять ймовірні таємні пункти Мінських домовленостей? (влада у Києві заперечує, що існують таємні додатки – ред.)
Далі – більше. Ємельяненко розповів, що внаслідок негоди було пошкоджено лінію з боку Краснодону, завдяки чому Луганськ на деякий час опинився без світла. «Але зараз найбільше навантаження (електроструму) ми беремо від Щастинської ТЕС, – уточнив Ємельяненко. – Українська сторона пішла нам на зустріч, забезпечила наші потреби».
Чому луганських сепаратистів світлом забезпечує Луганська ТЕС, яку вони декілька разів намагалися безуспішно захопити? ТЕС, що розташована в напівзруйнованому Щасті, яке майже кожного тижня потерпає від обстрілів? Це тягне щонайменше на скандал.
Але насправді ситуація з Луганською ТЕС дещо відрізняється від типової «зради».
Пов’язані однією електромережею
Луганська ТЕС, що розташована в місті Щастя, в мирні часи забезпечувала світлом близько 1 мільйона мешканців Луганської області – це не тільки місто Луганськ, а й майже весь північ регіону. Цей стратегічний об’єкт, що зараз охороняється батальоном «Айдар» і бійцями 80-ї окремої аеромобільної бригади, є життєво необхідним як для «української» території, так і для населених пунктів, що перебувають під сепаратистами.
Луганська ТЕС видобуває електроенергію для низки шахт, промислових підприємств і соціальних об’єктів по обидва боки фронту. Її повне знеструмлення загрожувало б екологічною і соціальною катастрофою – наприклад, завдяки роботі станції електроенергію отримують насосні станції водоканалу.
Ще на початку останнього місяця року лнрівці заявляли, що і без Щастя проживуть – немов, будуть отримувати світло з Російської Федерації. Але, як з’ясувалося, наприкінці грудня Луганська ТЕС все ж таки почала постачати світло не тільки частині області, що контролюється Україною, але й Луганську.
Нагадаємо, що Луганська ТЕС належить корпорації ДТЕК Ріната Ахметова. Фактично цій же корпорації належать вугільні підприємства «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит», що видобувають на окупованій території антрацитне вугілля марки «А», необхідне для потреб української енергетики. Ці підприємства працювали в єдиному комплексі: шахти ДТЕК роками постачали антрацит на власну ТЕС.
Від початку бойових дій поставки вугілля на Луганську ТЕС з підприємств Ровеньків і Свердловська зупинилися зі зрозумілих причин – через небезпеку і зруйновану залізничну інфраструктуру. У липні був підірваний залізничний міст через річку Тепла, по якому проходив найкоротший маршрут довжиною 120 кілометрів із шахтарського півдня області на Щастя. Тривалий час шахти ДТЕК півдня Луганщини працювали «на склад».
Як повідомили у прес-службі ДТЕК, на складах 11 шахт «ДТЕК Ровенькиантрацит» і «ДТЕК Свердловантрацит» накопичилося близько 2,5 мільйони тонн вугілля марки «А». Цього запасу українським електростанціям, які працюють на антрацитному вугіллі, вистачило б на 2-3 місяці роботи – до весни.
Тобто, весь час бойових дій вугільники вирішували питання, як забезпечити функціонування власних підприємств і доставити антрацит на український енергетичний ринок.
Пропозиція, від якої не можна відмовитися
За словами наших джерел із міст півдня Луганщини навіть бойовики (а в Ровеньках і Свердловську «побували» і бійці Мозгового, і луганські сепаратисти, і росіяни, і козіцинські казаки) як не намагалися, але так і не змогли допомогти «звільнити склади від зайвого вантажу» (до того ж сірий трафік вугілля за допомогою вантажівок не був помітним на тлі загального об’єму видобування). Справа в тому, що в сусідньому Ростові ще навесні був профіцит вугілля тих самих марок – тому майже зовсім не було попиту. А українська енергетика через зупинку шахт майже вперше в історії отримала дефіцит.
Вмовити сепаратистів залишити шахти у відносному спокої, вочевидь, не було дуже складним для компанії Ріната Ахметова. Місцеві цю легкість пояснюють тим, що непрацюючі шахти потенційно погрожували різним комендантам і атаманам вибухом непокори. А так шахтарі досить байдуже ставилися до політичних «хвиль» і конфліктів різних банд сепаратістів між собою – головне, щоб ДТЕК зарплату сплачувала. А її таки сплачували!
Одже, у компанії залишилася головна проблема – транспортування вугілля до Щастя, на Луганську ТЕС.
Наприкінці осені в «ЛНР» склалися досить напружені стосунки між Луганськом і «провінцією», де панували бойовики в кубанках із «Казачої національної гвардії» Миколи Козіцина. Тому поперше питання поставок намагалися вирішити в обіг лінії фронту, через Росію.
Каравани вагонів із «чорним золотом» все ж таки пішли в Україну в грудні – зі Свердловська і Ровеньків через Ростовську область Росію на північ аж до Харківщини, а потім знов на південь – на Щастя.
Прес-служба ДТЕК розповіла, що за домовленістю з російською заліницею вдалося налагодити постачання вугілля по транзитному маршруту довжиною 800 кілометрів. Витрати на транзитні поставки виявилися в 10 разів вищими, ніж по прямому маршруту. Тому обсягів вивезенного вугілля ледь вистачало для підтримки роботи Луганської ТЕС.
Одночасно ДТЕК допомагала «Укрзалізниці» ресурсами, щоб відновити підірваний міст через річку Тепла і відновити прямі поставки.
І схоже, що люди Ахметова вийшли на Луганськ із «пропозицією, від якої не можна відмовитися»: «зелене світло» потягамі з вугіллям антрацитових марок – в обмін на електропостачання з Луганської ТЕС.
Ми не змогли отримали коментарів щодо того, як проходили ці перемовини (і чи вирішувалося це питання в Мінську, наприклад – це також можна припустити, виходячи з задекларованого прагнення «ЛНР» старанно сплачувати борги перед ДП «Енергоринок»). І як саме ДТЕК подбало про безпеку трафіка вугілля через територію, контрольовану казаками.
Але в двадцятих числах грудня потяг з вугіллям пошов найкоротшим шляхом – через Луганськ на Щастя. Про це заявив виконувач обов’язків начальника Луганської дирекції залізничного транспорту Донецької залізниці Геннадій Бородін.
На тому ж засіданні «Ради міністрі ЛНР» він розповів, що повністю відновлено пошкоджений залізничій міст на дільниці «Луганськ – станція Огородняя»: «Вугілля з шахт міст Свердловськ і Ровеньки на Луганську ТЕС доставляються, як належить, за цим маршрутом!» – рапортував
(Дивитися з 39:56)
Засідання в «ЛНР» проводили за три дні до прес-конференції Порошенка, де президент заявив про наміри купувати вугілля. Але фактично він проанонсував те, що вже відбулося.
«Це був пробний потяг!» – уточнили Радіо Свобода у прес-службі ДТЕК. Однак можна констатувати: компанія Ахметова все ж таки проклала жаданий короткий шлях на український енергоринок для вугілля, видобутого на захопленій сепаратистами території.
І судячи з заяви президента Порошенка – це тільки початок взаємовигідного співробітництва.
По суті, лише одне питання про забезпечення трафіка вугілля ще залишилося невирішенним – це ставлення українського суспільства до факту розпочатих торгових відносин із бойовиками. Схоже, що через це питання поставки антрациту з «ЛНР» на український енергоринок не афішувались. Це – незручна правда. Але здається, ми маємо справу з ситуацією, коли економічна необхідність диктує політиці власні правила.