Пам’ятаємо кожне зерня 33-го.
Пам’ятаємо кожну сніжинку Сибіру.
Усім чортам на зло.
Наперекір усім лініям долі.
Історія пишеться не чорнилами.
Коли за нами прийде Бог,
Ми потиснемо Йому руку
Такі заголовки придумав для своїх патріотичних плакатів Андрій Приймаченко. Молодий чоловік зібрав їх у серію під назвою «Наш маніфест». Лише за одну добу кількість поширень у соцмережах почала бити рекорди. Радіо Свобода зв’язалося з молодим автором, щоб дізнатися більше про його задум і плани. Чи це можна назвати прем’єрою?
Андрій Приймаченко
– Ну як прем’єрою… Я займаюся виробництвом таких інтернет-серій плакатів вже давненько, ще з квітня місяця. Але ця серія «Наш маніфест» – так, це позавчора було вперше, коли я опублікував в інтернеті і так воно дуже сподобалося аудиторії, і вочевидь є запит. Через цей запит я зараз планую випускати всю серію плакатів у фізичному вигляді, тобто в друк. Просто чую, яка є різниця між інтернет-плакатом і фізичним. Не те, що можна, а фактично дозволяється використати фотографію іншого автора, вказавши авторство, а коли ти вже друкуєш – то треба дозвіл автора. Наразі я вже кількох авторів дозволи маю. Як тільки буду мати всі дозволи – ці плакати вийдуть надруковані, ну і всі кошти з їхнього продажу я планую віддавати волонтерам на підтримку війська України.
– Ви плануєте ці плакати вже у надрукованому вигляді також передавати на фронт?
– Першочергова їхня мета не передавати на фронт, а продавати тут в тилу і виручені, зароблені за них гроші переказувати волонтерам, які вже знають, куди ці кошти витрачати, кому конкретно і так далі.
– Ось я дивлюся зараз – переді мною є роздруковані ці ваші плакати і кидається в око те, що не завжди, скажімо, те, що ми бачимо на малюнку, відповідає написові, який супроводжує цей малюнок, і в цьому є така якась родзинка, це викликає іноді посмішку або ж навіть захоплення. Ось наприклад: такий собі яскравий літак-винищувач, а напис «Кара небесна» (це для слухачів, які не можуть зараз бачити ці малюнки перед собою). Або стоять «кіборги» і напис: «Зараз почнеться Ай Сі Ді Сі». І так далі. Тобто – що у Вас виникало раніше – ідея з заголовком чи...?
– Одного підходу якось до створення цих зображень немає. Якщо говорити про це зображення «Зараз почнеться Ай Сі Ді Сі», то ідея в першу чергу виникла, коли я прочитав спогади, записи одного з тих бійців чи волонтерів, який їздив туди... Це був оцей Григорій Мустанг, який пофарбував зірку в Москві – він їздив туди на передову і це здається його фотографія, але потрібно уточнити. І він розповідав, що спілкувався з цими «кіборгами» і один із них каже: «Ось зараз почнеться Ай Сі Ді Сі». Почався обстріл, вони почали стріляти у відповідь. Конкретно ці слова мене так заділи. Люди там перебувають під постійним вогнем, обстрілами, і вони ще можуть жартувати. І от я потім натрапляю на цю фотографію, де ці два бійця. У них в очах читається такий оптимізм життєрадісний і вже зразу в мене в голові з’єдналися ці дві ідеї.
– Я лише поясню, бо в нас є певна категорія слухачів, які, очевидно, не так добре знають рок-музику і тому не всі знають, що «Ай Сі Ді Сі» – це є назва дуже відомого рок-гурту ще з минулого століття. Правильно я кажу?
– Ну так.
– Ви такий молодий, що, можливо вже їх не застали?
– Ну чого, чув кілька композицій, конкретно ту, до якої вони апелюють: (співає) Тум-тум-тум...
– А тепер розкажіть про себе. Хто Ви такий?
– З самого початку я навчався в Сполучених Штатах кіновиробництву. Потім повернувся в 2008 до України і з 2008-го по 2013-й я працював фактично як фрілансер. Я знімав відео, монтував. А в 2014 році вступив до Школи журналістики Українського католицького університету, де наразі і навчаюсь. Отак власне через те, що я вивчав кіновиробництво, усі ці мої картинки – вони виникли з того. Тому, що в мене виникають ідеї – вийшло, що я не помилився, воно вийшло затребуваним.
– Очевидно, дуже затребуваним, бо я побачила, зокрема, у мережі «Фейсбук» надзвичайно велику кількість поширень не лише з України, а й із інших країн. І це говорить про те, що вони близькі всім, хто підтримує Україну. А як взагалі виникла ідея цієї «Української весни»? Коли саме вона виникла?
– У квітні. Чому я так добре пам’ятаю, що у нас в квітні виникло? Тому що саме в квітні була перша офіційна жертва зі сторони українських військових. Тоді, я пам’ятаю, дивився випуск ТСН і там розповідали про офіцера СБУ, який загинув у засідці терористів. Це було, я не пам’ятаю якої дати, але це середина квітня була і сказали його ім’я, фотографії не показували, я не знаю, може це засекречено було.
Я перші тижні, коли тривала АТО, щодня шукав імена і фотографії тих, хто загинули. І так утворилася серія з «Першими героями»
Ну і в мене якась така образа закралася, що цю людину забудуть, по-любому забудуть і дуже не хотілося б цього. І тоді ще ситуація в суспільстві була така, що всі силовики, представники силових органів – вони були якщо не ворогами, то дуже небажаними людьми. Тому я вирішив зробити таку картинку. Дав ім’я цієї людини – Генадій Біличенко – і це перша картинка була серії «Перші герої». Тобто я перші тижні, коли тривала АТО, щодня шукав імена і фотографії тих, хто загинули. Я довго думав, як сформулювати це правильно і нічого кращого не придумав, ніж сказати, що вони загинули в бою, захищаючи Україну. І так утворилася серія з «Першими героями». Коли я опублікував першу фотографію з цим офіцером СБУ, вона за день набрала понад 500 поширень. І тоді я зрозумів, що це треба робити, тому що є запит на це. Так і з’явилася серія «Українська весна».
– У Вас зараз вже різноманітна практика. Ви вмієте і знімати фільми, і робити плакати, і Ви тепер вже професіонал у журналістиці. Чим збираєтесь займатися далі, коли закінчите своє навчання в Українському католицькому університеті?
– Я думаю, якщо би часом цей ефір почули представники новоутвореного Міністерства інформації, я би залюбки прийшов до них на роботу, допоміг їм в їхній складній повсякденній буденності.
– Можливо, вони нас і почують