Психологічні наслідки для людей війни на Донбасі будуть відчуватися дуже довго навіть після завершення конфлікту. Про це Радіо Свобода заявив чеський фотограф Петр Томан, який багато разів був в Україні і професійно цікавиться впливом конфліктів та катаклізмів на психіку людей. Він каже, що війна має вплив не тільки на тих, хто безпосередньою воює на лінії фронту, але й на тих людей, які довкола.
Петр Томан зацікавився Україною після Чорнобиля і багато разів бував у зоні відчуження довкола горезвісної атомної станції. Він, скажімо, вважає, що психологічні наслідки чорнобильської трагедії не менші, аніж фізичні наслідки тієї атомної біди.
Томан вивчав також психологічний вплив місії НАТО в Афганістані на чеських вояків, які брали в ній участь. Бував також на Євромайдані, але знову ж таки цікавився психологічним аспектом і психотравмами. З початком війни на Сході України чеський фотограф кілька разів їздив в Україну і знову ж таки розглядав вплив збройного конфлікту на психіку людей.
Найгірше на війні, якщо не говорити, що там помирають люди і є багато поранених, є психологічні наслідки для людейПетр Томан
«Найгірше на війні, на мою думку, якщо не говорити про те, що там помирають люди і є багато поранених, є психологічні наслідки для людей. Мова йде про різні травми. Це може бути посттравматичний стресовий розлад, травматичний шок. Проблемою війни є те, що вона одного дня звершується фізично і якщо людина отримала поранення, вона переважно вилікується. Але психічні травми, що робити з ними?» – зауважив Томан у розмові з Радіо Свобода.
«Насамперед людина сама мусить хотіти вилікуватися, сама мусить шукати десь допомоги. Думаю, що люди в Україні – і багато психологів говорять про це – не мають звички звертатися за допомогою, бо суспільство цьому не було навчене», – додає чеський фотограф, який працює над спеціальним проектом про психологічні наслідки війни.
За словами Томана, психологічні травми отримують як бійці на передовій, так і ті, хто довкола – ті ж волонтери, які бувають в зоні конфлікту, чи біженці. «Вони не воюють, не тримають в руках зброю, не бачать загиблих, не бачать крові. Але все одно, коли вони повертаються додому, у звичне нормальне життя, самі говорять про те, що вони дуже помінялися, що починають бути агресивними», – каже Томан.
Люди – герої проекту
Олександр каже, що 140 його бойових побратимів потребують його більше, аніж зараз його діти. Війна міняє людей, міняє їхню психологіюПетр Томан
Під час спілкування з українцями, яких зачепила війна на Донбасі, Томан подружився з медиком Олександром, який має трьох маленьких дітей і живе у Харкові. Він нині переймається більше долею своїх бойових товаришів і постійно повертається на фронт. Коли я прийшов до Олександра в гості, то він спершу показав свою медичну сумку, а потім вже познайомив із дітьми на моє прохання… Він каже, що 140 його бойових побратимів потребують його більше, аніж зараз його діти. Війна міняє людей, міняє їхню психологію», – каже Томан.
Серед його добрих знайомих – військовий священник Володимир, який добровольцем пішов в капелани. «Коли вперше потрапив під обстріл «Градів» то, чесно кажучи, не думав про Бога – єдине бажання було – вижити. «Гради» – це найстрашніше, бо в місцях обстрілу дуже висока температура і літають частини людських тіл», – передає Томан слова священника Володимира, який каже, що в найтяжчі моменти смертей товаришів виникало бажання взяти в руки автомат і мститися…
За словами Томана, сепаратистські снайпери «полюють» насамперед на медиків і капеланів – себто тих, хто допомагає бійцям і надає в тім числі й психологічну допомогу в бойових умовах.
Томан зауважує, що один із психологів, яка працює з українськими вояками, бачила картину, як через стрес один з бійців пішов на мінне поле. «Що було робити? Кричати і панікувати не можна, бо не допоможе, адже боєць у стресовому стані. Тоді вона пригадала американську настанову і вигукнула: яке ім’я твоєї матері? Це отямило бійця і він зрозумів, що блукає поміж мінами. Він був увесь спітнілий і шалено тремтів», – описує донбаську фронтову історію Томан.
Томана вразив і Анатолій – колишній ветеран війни в Афганістані, який вирішив власноруч виготовляти бронежилети, причому п’ятого ступеня захисту. «Коли я був у нього, то Анатолій отримував багато дзвінків із подякою. Серед них був і дзвінок від схвильованого бійця, в Толіному бронежилеті якого застрягло одразу три кулі. Тобто, Анатолій буквально рятує людей», – каже Томан.
Україну очікує підвищена агресивність
«Військові на фронті переважно не переживають посттравматичні стресові розлади або якісь важкі травми. Це тому, що вони перебувають в ненормальному середовищі, вони знаходяться під величезним тиском. Вони не мають часу переживати розлади. Їхня голова працює на автоматі, в режимі надзвичайної ситуації. Проблеми починаються, коли вони повертаються додому і приходять ці проблеми з часом. Це стосується не тільки військових, але всіх, хто якимсь чином відчує війну», – зазначає Томан.
За словами фотографа постстресове піднесення агресивних настроїв у суспільстві Україна пережила в 90-х роках після закінчення війни в Афганістані. Тоді в Україні, за його словами, зросла злочинність. Це також було пов’язано з шоком від швидкого розпаду СРСР для старших людей, але більшою мірою агресивність привнесли в суспільство радянські ветерани війни в Афганістані, які переживали психічні травми, але не вміли з ними впоратись, каже Петр Томан.