Той факт, що в окупованому бойовиками Донецьку і Луганську навіть сьогодні є значна кількість полонених мирних мешканців ні для кого не є таємницею. По це свідчать чисельні звіти силових установ, нескінченні повідомлення у соціальних мережах про зниклих родичів та досить солідний список дончан, що пропали безвісти, зокрема на сайті Донецької міської ради (не треба плутати з сайтом Донецької міської адміністрації, який собі запустив «уряд ДНР»).
У каземати «народної республіки» пересічний громадянин може потрапити за порушення комендантської години, за пересування по місту без паспорта, чи просто за те, що хтось не сподобався молодику з автоматом. Причин безліч. Проте серед них є такі, що вражають своєю цинічністю та абсурдністю. Мова йде про систему доносів у «республіках».
«Викликала дух командира бандерівців»
Чутки про такий собі привіт з минулого ширились вже давно. Дехто розповідав про полювання на відьом ще у травні, проте перші підтвердження доносів з’явились у мережі на початку жовтня – тоді сфотографували «документ», в якому звинувачувався один із мешканців Донеччини, який нібито вчинив «протиправні дії, що не відповідають генеральниій лінії політики Донецької народної республіки». Так виглядала офіційна мотивація, та від руки у доносі було вказано, що людина розкритикувала Дениса Пушиліна та Павла Губарєва (відомі функціонери «республіки»), а також не підтримує ідеї «ДНР». Наприкінці зазначалось, що особа не має права займати почесного місця громадянина «республіки» та підлягає ізоляції. Якою буде ця ізоляція – підвал у будівлі ДонОДА, чи вигнання з міста, не уточнювалось. Після цього листа тема ненадовго затихла. Та буквально через кілька днів з’явився новий подібний документ. Але вже у «Луганській народній республіці».
Ця заява виявилась дещо конкретнішою і, разом з тим, сюрреалістичною. До «міністерства внутрішніх справ» вона потрапила від «міністра культури ЛНР» Ірини Філатової, яка трохи раніше стала відомою не через свої рішення на посаді «мін культу», а завдяки досить відвертій фотосесії, що миттєво облетіла інтернет, та вимогою засудити одну з українських письменниць до вищої міри покарання.
«Міністр культури» угруповання «ЛНР» Ірина Філатова
Нижче текст заяви «народного чиновника» наводимо без змін.
«Прошу вжити заходів до затримання і покарання за законами воєнного часу Красновської Олени Володимирівни, яка живе за адресою: м Луганськ, вул. Рилєєва, 17. Мені відомо, що в ніч на 14 жовтня 2014 року, коли бандерівська хунта святкує день УПА, громадянка Красновська О.В. відвідала міське кладовище м. Луганська з метою проведення обрядів, покликаних послабити державність Луганської Народної Республіки, завдати шкоди здоров’ю її громадян. Зокрема Красновська О.В. викликала дух командира бандерівців Романа Шухевича. За свідченням сусідів, вона є прихильником київської хунти і налаштована проти ЛНР і Донбасу. Прошу вжити заходів з розслідування підривної діяльності Красновської О.В. і визначити їй справедливу міру покарання, аж до розстрілу за законами воєнного часу», – мовиться у заяві.
«Більше ми їх не бачили»
Тим, що хтось з керівництва «республіки» закликає розстрілювати людей, котрі підтримують «київську хунту», сьогодні вже не здивувати нікого. Як і тим, що перші особи власноруч пишуть такі кляузи. Але є у цієї заяви частина, яка миттєво породжує порівняння зі сталінським СРСР, а саме – «за свідченням сусідів...». Психологічний механізм, який змушує людей, що прожили десятки років пліч опліч, доносити один на одного, заздалегідь знаючи, на що спроможне так зване «ополчення», ймовірно ще стане предметом досліджень. Як пояснити, що сусіди поскаржились на літню жінку, яка жила з ними поряд декілька декад, лише за те, що вона є викладачем української мови і була одним з активістів наскрізь мирного і досить скромного донецького «Євромайдану»? Як зрозуміти, що тут «здають» не тільки сусіди і друзі, але й родичі?
Наприклад, в одному з останніх звітів прес-служби МВС у Донецькій області фігурувала новина про 27-річну жінку з Донецька, яка підмовила бойовиків викрасти її власних батьків. У повідомленні наголошено, що подружжя таки вивезли проти волі у невідомому напрямку із застосуванням фізичної сили. Цей факт зареєстрували і відкрили кримінальне провадження. Та що може зробити міліція, якщо вона навіть на десять кілометрів не здатна підійти до Донецька? А тим часом є й інші історії.
«У нашому будинку живе дівчина, що з самого початку досить тісно товаришувала з «ополченцями» – ще влітку за нею кожного вечора заїжджала машина з автоматниками, а зараз вона якраз і живе з одним із них... І десь у липні у неї почалися проблеми з іншим мешканцем нашого будинку – вона йому заборгувала грошей. Сума була невелика, але тоді якраз припинили виплачувати пенсії у Донецьку, багато хто втратив роботу і копійка була не зайвою. Проте дівчина категорично відмовилась повертати борг і якось тоді досить туманно попередила, що з нею тепер краще не зв’язуватися. Сварка відбувалася серед білого дня у нашому дворі, тому свідків було досить багато. За сусіда заступився батько дівчини, який їй порадив бути людиною, не ганьбити його і повернути борг. Того разу вдалось все мирно зам’яти, але вже через тиждень сусід і батько почали знову нагадувати про борг. Це була середина липня і ту бійку пам’ятає багато хто з нашого будинку – зрештою дівчина грюкнули дверима, щось крикнула батьку і пішла з дому. Наступного дня до нашого під’їзду приїхало дві машини без номерів. З першої вилізла дівчина, з другою – хлопці з «ДНР». Через деякий час вони вивели у наручниках і сусіда дівчини, і її батька, запхали обох на заднє сидіння одного з авто і поїхали. Більше ми їх не бачили», – розповідає Дмитро, що мешкає в одному з центральних районів Донецька (ні прізвища, ані району з міркування безпеки назвати не можемо). Варто відзначити, що сам Дмитро активно підтримує «Донецьку народну республіку», проте ця історія глибоко обурила навіть його.
Окупація впливає на різних людей по-різному. Одні розуміють, що настали важкі часи, тому долучаються до різних волонтерських організацій, чи просто намагаються самостійно допомагати тим, хто залишився сам на сам зі скрутою. Але є й ложка дьогтю, без якої, ймовірно, неможливе жодне суспільство. І якраз ці люди пишуть доноси на свої сусідів, знайомих, друзів та батьків.