Призначення іноземців на міністерські посади в Україні, плани фінансової допомоги ЄС Україні, зв’язки у Британії Дмитра Фірташа, військове перебування Росії на Сході України, Чорне море як зона суперечок між Росією і НАТО, кінець «Південного потоку» як межа енергетичного шантажу Москви чи відмова росіян із українським корінням від свого походження – такі, серед іншого, теми, які порушує світова преса.
Британський щоденник The Financial Times називає «нетрадиційне» призначення іноземців на міністерські посади в Україні «відчайдушним намаганням розірваної війною й замученої рецесією країни зрушити з місця реформи і відвернути дефолт». Але це рішення викликало й суперечності, пише газета. Одні критики ставлять під сумнів здатність сторонніх достатньо дієво працювати у складній і часто темній політичній системі України. Інші побоюються, що цей крок свідчить про нездатність самих українців реформувати власну країну. Відомий британський аналітик Тімоті Аш, пише видання, називає ці призначення «сильним сигналом Заходові про реформи» і чекає, чи США й Німеччина дадуть на підтримку цим людям додаткові фінансові кошти.
Європейське видання щоденника The Wall Street Journal повідомляє, що наступного вівторка міністри фінансів країн ЄС обговорять потреби України в зовнішньому фінансуванні. Як сказали європейські дипломати, міністри на прохання Німеччини оцінять фінансове становище України і можливості обсягів і умов додаткових позик із бюджету Євросоюзу. Газета нагадує, що Європейська комісія вже схвалила дві позики Україні на підтримку платіжного балансу на суму в 1 мільярд 600 мільйонів євро, і останній наразі транш цих позик у 500 мільйонів євро має надійти вже цього тижня. На наступний рік Україна попросила таких позик іще на 2 мільярди доларів, але посадовці ЄС у приватних розмовах кажуть, що це вже, мабуть, забагато, пише видання. Із уже схвалених таких позик Україні в Європейського союзу ще лишилося понад 200 мільйонів доларів, і їх можуть видати наступними місяцями.
Це ж європейське видання The Wall Street Journal досліджує широкі зв’язки у Британії українського мільярдера Дмитра Фірташа. Як мовиться у статті, коли на початку української кризи британський уряд хотів консультації, він звернувся саме до Фірташа, який у лютому мав зустріч із британськими дипломатами в МЗС у Лондоні. Це відбувалося в той час, коли у США хотіли поговорити з Фірташем про іншу річ – про кримінальне звинувачення у справі про підкуп посадовців в Індії. Через три тижні після зустрічі в Лондоні австрійська поліція затримала Фірташа за ордером, виданим у США. Автори статті називають цілу низку впливових осіб у Великій Британії, з якими близько контактує Дмитро Фірташ. Серед них – кілька членів обох палат британського Парламенту, із яких один, член Палати лордів граф Оксфордський Реймонд Асквіт, є членом наглядової ради Фірташевого холдингу Group DF, і великі британські бізнесмени, такі, як Роберт Шетлер-Джонз, який є заступником голови наглядової ради Group DF; створене Фірташем і цими двома британцями Британсько-українське товариство очолив член Палати лордів Річард Спрінґ, лорд Різбі, а ще одним директором товариства став член Палати громад Джон Віттінґдейл, колишній особистий секретар прем’єр-міністра Марґарет Тетчер.
Американський аналітичний центр Stratfor публікує огляд, у якому йдеться про те, що Росія зміцнює своє військове перебування в Україні. Як мовиться в аналізі, протягом останнього місяця спостерігачі повідомляли, що Росія вводила все більше військ і озброєнь у захоплені сепаратистами регіони на Сході України. При цьому цей потік, який спершу ослаб після того, як 5 вересня набули чинності домовленості про припинення вогню, тепер, як виглядає, знову зріс. Але автори дослідження вважають, що склад і розташування цих російських сил свідчать, що подальша ескалація конфлікту між українськими силами і сепаратистами не обов’язкова. Росія може натомість зміцнювати здобутки, зроблені перед оголошенням перемир’я, щоб забезпечити контроль сепаратистів над територією, яку вони захопили наразі. Ознак розширення кампанії далі вглиб території України немає, мовиться в аналізі.
Іще один аналітичний сайт зі США World Politics Review пише про те, що після подій в Україні Чорне море стає зоною суперечок між Росією і НАТО. Як мовиться у статті, дії Росії в Україні радикально змінили європейське рівняння безпеки, і тепер протистояння причорноморських членів НАТО Болгарії, Румунії і Туреччини, з одного боку, і Росії й України за своєю суттю створює вибухову суміш. І це при тому, що влада Росії планує значно посилити Чорноморський флот, зсунувши регіональну рівновагу сил, до чого ще додається збільшення чисельності військово-повітряних і наземних сил Росії, які вона розташовує у Криму. Автор статті вважає, що США й союзники мають подумати, як посилити здатності НАТО до колективної оборони в цьому критичному регіоні. Зокрема, допомогло б розширення можливостей розвідки й заохочення урядів причорноморських країн ліквідувати їхні вразливі політичні й економічні точки, мовиться у статті. Крім того, вважає автор, США й союзники мали б також зробити внесок тим, що послабили б обмеження на продаж озброєнь Грузії, Україні й іншим партнерам поза межами НАТО.
Інший американський сайт новин і аналітики Foreign Policy тим часом пише, що російський газопровід «Південний потік» став жертвою української кризи, і кінець «Південного потоку» показав межі енергетичного шантажу Москви. Як мовиться у статті, відмова Володимира Путіна від його улюбленого проекту вартістю в 40 мільярдів доларів є ознакою, що європейський спротив Москві потроху вибиває енергетичну зброю з рук російського керівника. Цією відмовою Путін, здається, визнав, що європейські санкції по суті підірвали фінансові перспективи цього проекту, а постійний опір із боку Євросоюзу і кількох визначних його членів, таких, як Болгарія, остаточно вирішив його сумну долю. Натомість Росія вирішила розширювати постачання газу до Туреччини – але ці нові домовленості ще далекі до остаточного узгодження, і міністр енергетики Туреччини назвав їх лише першим кроком, нагадує видання. Але у статті звернено увагу, що, якщо Анкара й Москва таки домовляться, цей турецький проект може ще стати для Росії запасним варіантом замість «Південного потоку» і все ж таки перетворитися на ще один шлях постачання газу від російського «Газпрому» до Європи.
А газета англомовної спільноти в Росії The Moscow Times публікує статтю про те, як зараз росіяни з українським корінням радо відкидають своє походження. Як пише автор статті, московський філософ Максим Горюнов, коли Росія роздмухала свою пропагандистську війну проти України, більшість оглядачів вважала, що численні російсько-українські шлюби й інші родинні зв’язки по обидва боки кордону стануть перешкодою для намагання Москви вбити клин між двома суспільствами. Але цього не сталося. Росіяни з родичами в Україні не тільки не запротестували проти кампанії кричущої брехні Москви – вони без вагань повірили в неї. Росіяни, які вважають себе успішнішими від українців, знайшли чудовий привід, якого вони тільки й шукали, щоб відкинути українських родичів-«нахлібників», коли російські засоби інформації почали таврувати українців як прихильників нацизму, які розпинають на хрестах невинних російських дітей. І як тільки російські державні ЗМІ почали проголошувати цей раніше нікому не відомий факт і підтверджувати його сфабрикованими відеосюжетами, спалахнули й скандали в розділених кордоном родинах, які врешті призвели до рішучого «Ми вас більше не знаємо», пише автор. За його словами, це нагадує радянську практику відмов від родичів, поширену напередодні Другої світової війни. Багато російських родин ненавидить своє українське походження, і для них настав момент можливості обірвати ці зв’язки з ідіотським криком «Забирайтесь геть, нацистські мерзотники!» Ніякого іншого прийнятного виправдання своїй поведінці вони не мають, а визнати правду означало б викликати почуття вини, зауважує автор. І саме це придушене почуття вини і є причиною, чому так важко переконати росіян, що вони помиляються. Росіянам набагато простіше приєднатися до хору, який вигукує звинувачення на адресу своїх українських родичів, і підтримати неофіційну окупацію України, мовиться у статті.