У Росії громадянська ініціатива, створена групою ліберальних журналістів, планує встановити меморіальні таблички пам’яті жертв радянських репресій на будинках, де жили загиблі перед тим, як вони були страчені чи зникли безвісти в радянських концтаборах. Проект, започаткований майже через 23 роки після розпаду СРСР, – перший такий у Росії.
Проект із назвою «Остання адреса» планують почати здійснювати в Москві вже через два тижні. Основне джерело інформації для цього проекту – база даних, яку склало правозахисне товариство «Меморіал». Стати ініціатором встановлення таблички на пам’ять про родича або ж про людину, яка колись жила в будинку, може будь-який громадянин, який внесе на це пожертву у 3500–4000 рублів (за курсом на цей час це близько 1100–1250 гривень).
Кожна табличка увічнить пам’ять однієї з посмертно реабілітованих жертв радянських репресій. Для багатьох із цих людей, похованих у загальних і часто непозначених могилах, такі прості таблички стануть останнім пам’ятником.
Олена Вісенс, колишня журналістка, яка спільно з журналістом Сергієм Пархоменком є одним із координаторів проекту, вважає: «Мені здається, що такий проект важливий у будь-який час. А зараз він важливий подвійно, тому що люди не пам’ятають свого минулого, не пам’ятають і не хочуть дуже багато знати історію своєї родини, своєї країни, свого міста. А мені здається, що це – такий спосіб оздоровлення, це такі ліки для нації».
Перші 26 із 2600000
Проект, започаткований майже через 23 роки після розпаду СРСР, – перший такий у Росії. Він не просто викриває злочини сталінської доби – він увічнює пам’ять реабілітованих потім жертв радянських репресій. У базі даних товариства «Меморіал» зібрана інформація про більш ніж 2 мільйони 600 тисяч таких жертв. Московські архіви «Меморіалу» теж доступні в інтернеті.
Перші 26 меморіальних табличок планують встановити 10 грудня, на Міжнародний день прав людини – якщо встигнуть залагодити всі бюрократичні проблеми.
Кількість табличок буде прямо залежати від числа запитів, які отримують організатори проекту. На цей час, кажуть вони, отримали близько 300 заявок. Олена Вісенс сподівається, що зацікавлення проектом буде зростати з тим, як на фасадах будинків будуть з’являтися нові таблички.
На сайті «Останньої адреси» є інтерактивна мапа, на якій позначені адреси, звідки надійшли запити на меморіальні таблички, і місця, де таблички вже готові для встановлення.
Кожна така табличка – пластина з оцинкованої сталі розміром 10×17 сантиметрів, на якій за словами «Тут жив» ідуть ім’я і професія жертви політичних репресій, а також день народження, арешту, смерті та реабілітації.
Проект «Остання адреса» починають у Москві, але його ініціатори сподіваються, що він пошириться по всій Росії, а також за кордоном.
У Європі вже десятки тисяч таких міні-меморіалів
Натхнення цьому проектові надав схожий меморіальний проект німецького художника Ґунтера Демніґа «Камені спотикання» («Stolpersteine»), в рамках якого у бруківку багатьох європейських міст вмонтували тисячі мідних меморіальних табличок на пам’ять про жертви нацизму 1933–1945 років.
Так виглядає один із «каменів спотикання» в німецькому Реґенсбурзі: «Тут жив Йоганн Айбль, р. н. 1895. Був членом руху Опору. Взятий під «захисний арешт» (запроваджений за нацистів арешт супротивників режиму без суду і слідства – ред.) у 1933 році. Утримувався в Ауґустенбурзі (табір для примусових робіт – ред.). У 1942 році – концтабір Флоссенбюрґ, допити «ґестапо». Вбитий при спробі втечі 21.11.1942 року»
Проект «Камені спотикання» започаткували понад двадцять років тому, і на серпень, як кажуть його організатори, він налічував уже 48 тисяч меморіальних табличок у 18 країнах. А в січні наступного року обіцяють встановити 50-тисячний камінь.
Сама Олена Вісенс має намір фінансувати табличку на пам’ять про Марка Абрамовича Канторовича – народженого у Швейцарії журналіста єврейського походження, члена Комуністичної партії Німеччини, який жив у її будинку в Москві. У грудні 1937 року його звинуватили у шпигунстві, арештували і розстріляли. Канторович – один із десятків тисяч громадян, реабілітованих посмертно в серпні 1956 року за Хрущова.
Вісенс вважає, що проект відіграє важливу для Росії роль в усвідомленні свого минулого. «Доки не настане внутрішньої гармонії від знання того, що сталося, мені здається, нація, яка цього не має, не має й майбутнього», – каже активістка.
Над матеріалом працювали Tom Balmforth та Сергій Драчук