«Мирних людей «Беркут» нищив із садистським задоволенням» – свідок розгону Євромайдану

Київ – Жорстокий розгін спецпідрозділом міліції «Беркут» мирних протестувальників у центрі Києва в ніч на 30 листопада 2013 року став поворотним пунктом і для «Євромайдану», і для України загалом. Про це заявив в інтерв’ю Радіо Свобода безпосередній свідок розгону, народний депутат трьох скликань Андрій Шевченко. За його спостереженнями, протест тоді вщухав. Але у режиму Януковича чесалися руки дотиснути майданівців, демонстративно показати, що очікує кожного, хто наважується виступати проти. Водночас Андрій Шевченко розповів, що саме в ніч на 30 листопада минулого року нікого з оргкомітету «неполітичного» Євромайдану під стелою Незалежності в Києві не залишилося. На його думку, від початку акції протесту на ній були агенти впливу, які працювали в інтересах Януковича. Але це не повинно кидати тінь на абсолютну більшість громадських активістів, які самовіддано мітингували в мороз на Майдані.

– Сьогодні 29 листопада 2014 року, рівно рік тому, 29 листопада 2013-го, в ніч на наступний день, 30 листопада, сталася фактично ключова подія розвитку не лише Євромайдану, який почався ще за 8 днів до цього, а взагалі подій, які сталися далі – повалення режиму Віктора Януковича і те, що відбувається до сьогоднішнього дня, зокрема, агресія з боку Росії та інші речі, про які зараз говорять щодня. А ми сьогодні з нашим гостем – Андрієм Шевченком, народним депутатом кількох скликань, безпосереднім учасником як Майдану взагалі, так і цих подій в ніч на 30 листопада минулого року, згадаємо, як відбувалося, власне, це побиття студентів під стелою Незалежності в Києві.

– Згадаємо, Олександре, доброго здоров’я .

– Доброго здоров’я. Ви були тоді, зразу щоб не тягнути час, а в нас його і так небагато, одним із трьох народних депутатів, політиків (хоча Майдан намагалися на той час робити так званим «неполітичним»), які все ж-таки були присутні тоді, стояли на центральній площі столиці України, так? Як ви опинилися там саме цієї ночі?

– Я хотів, по-перше, сказати, що цей рік не просто змінив нашу країну, я думаю що ми зараз… цей рік зробив нас по справжньому Українською народною республікою. От в повному значенні кожного з цих трьох слів…

– …саме українською – а не Донецькою, не Луганською і так далі й без лапок.

– І я думаю, що саме ніч на 30 листопада була поворотним пунктом, тому що … знаєте, от я часто за цей рік ставив собі питання: «Що було головною причиною, яка змусила людей вийти?» Моє переконання, що люди виходять на вулицю, не тоді, коли їм нема що втрачати. Люди виходять на вулицю тоді, коли в них забирають щось таке, що в них уже було. Чи це, наприклад, право на чесний вибір чи щось інше. Тоді, в ті дні, в нас намагалися забрати право на європейське майбутнє, а от саме я думаю, коли люди прокинулися зранку в суботу і побачили ці кадри розгону Майдану, я думаю, що вони зрозуміли, що намагаються відібрати останнє – гідність, право бути собою, право хоч якось реалізувати себе. Тому я думаю, що зранку 30 листопада, коли країна прокинулася і побачила все це на екрані телевізора, я думаю, що це стало незворотнім процесом.

– Зараз і ми згадаємо те, що відбувалося в ніч на 30 листопада минулого, 2013 року – ті самі кадри, про які ви сказали. Будь ласка, дивимось.

Штурм Євромайдану. Свідчення очевидців

– Ну от, пане Шевченко, я особисто, виконуючи редакційне завдання, як журналіст, був практично до пів на першу ночі 30 листопада, потім поїхав додому, і от вранці просинаюсь, включаю (звісно, як завжди ми так робили кожного ранку і потім це робили) новини, дивлюсь – маємо те, що маємо. Що ж сталося за ці три години?

– Ну, давайте нагадаємо передісторію, що була станом на пізній вечір 29 листопада – уже 8 днів продовжувалися протести вже були дуже виснажені громадські активісти, які були серцем цього громадського протесту, і в принципі, опозиція в той час готувала великі акції протесту, Велике Віче на неділю…

– Так, ми нагадаємо, що 21 листопада початок Євромайдану, взагалі тоді його натхненники намагалися зробити неполітичним, як дехто іронічно з опонентів називав «денс-Майданом»… Очікування, останні шанси – підпише тодішній президент України Віктор Янукович угоду про євроасоціацію у Вільнюсі чи не підпише. Не підписав.

– Зранку 29-го стало ясно, що угоди немає.

– Останні ілюзії розвіялися. Не підписано.

– Думаю, що тоді для кожної людини стало питання, що далі робити? Майдан стояв, щоб змусити Януковича підписати – не вийшло. І мені здається, що це – вирішальний момент, тому що були люди, які казали: «Добре, нам треба згорнути протест, ми показали свою позицію, але давайте далі чекати, збирати більше сил». Але були люди, які казали, що треба стояти далі. Я думаю, що не було чіткої ясності і влада хотіла скористатися цією невизначеністю, щоб саме в цей момент покласти край будь-яким подальшим протестам. Ми зараз уже знаємо заднім числом, що це був конкретний план, що у ніч з 29 на 30 листопада Майдан мав бути зачищений, влада до цього готувалася і готувалася до того, щоб зачистити його під нуль. Щоб там не залишилося жодної людини.

Під час розгону Євромайдану в ніч на 30 листопада 2014 року

– А до речі немає тут парадоксу? Склалося враження, можливо помилкове, що після того, як минуло 8 днів після початку, власне, Євромайдану, після того, як намагалися натхненники цієї акції робити її все-таки неполітичною, – ніби видихається акція протесту. Навіщо ж тоді силовикам розганяти? Невже не було розуміння, що тільки підживлюється протест, навіть тактичного мислення не було, не кажучи про стратегічне, в команді Януковича?

– Заради справедливості, Олександре, протест справді вщухав. Пізно ввечері 29-го люди почали розходитися, опозиція намагалася завести свою звукопідсилюючу техніку, щоб вона вже там працювала, але міліція не дозволила це зробити, були сутички з міліцією, активістами і опозицією близько півночі. Тоді розбили голову фотокореспонденту Глібу Гараничу, тоді, після цього, ціною неймовірних зусиль, нам вдалося два автобуси провести до Профспілки зі звукозаписоючою технікою, Яценюк був особисто за кермом, але після цього швидко все почало згасати, дуже багато людей почали розходитися, громадські активісти почали згортати свою техніку. А що таке Майдан? Майдан – це в першу чергу мікрофон, динаміки, в той момент там була ще плазма. Поки є звук, поки люди слухають один одного, поки люди спілкуються, є розмова, люди стоять.

Ну, є окрема історія, куди подівся цей звук, як так сталося, що частина активістів вирішила просто зухвало, на порушення всіх домовленостей, всіх планів, просто оголити цей Майдан, це вже окрема історія. Але станом на третю ранку на Майдані не залишилося ні звукопідсилюючої техніки, ні динаміків-колонок, ні плазми. Десь близько третьої на Майдані несподівано міліція розступилась і заїхала фура, куди була завантажена вся техніка і була спокійно-преспокійнісенько вивезена з Майдану.

– Без спротиву громадських активістів, яких вже і не було тоді?

– На жаль, абсолютна більшість з них в цей час не була на Майдані – хтось був хворий, хтось був стомлений, хтось просто передавав графік чергування. Станом на третю ночі на Майдані залишалось кількасот розрізнених груп активістів, була повна невизначеність, що робити далі, хтось збирався чекати 1 грудня і Великого Віче, хтось збирався зранку роз’їжджатися додому, не було техніки, не було жодного розуміння, що буде далі. Тому влада намагалася скористатися цим моментом, вона думала, що це унікальний момент, щоб покласти протесту край. Так ми підійшли до четвертої ранку.

– А все ж-таки… знову ж-таки я повторюю ключове питання – навіщо було розганяти? Добре – протестувальники знімають всю апаратуру, техніку забрали, погрузили, навіщо розганяти?

– Тому що хотілося показати силу, тому що хотілося демонстративно показати, що кожен, хто надалі спробує виявити якийсь супротив, якусь непокору владі, щоб він знав, що з ним будуть діяти дуже жорстко, їм просто урвався терпець – вони вісім днів дивились на весь цей протест, вони слухали. Влада була дуже роздратована тим, що було під кабміном і тим, що було на Європейській площі, де вже були сутички з міліцією. Я думаю, що не вистачило терпіння, урвався терпець, руки чесалися дотиснути і показати, що, все-таки, ми тут господарі, ми тут вирішуємо, а ви, всі інші, просто змиріться і все. Не вистачило терпіння. Але, Олександре, в мене є стійке переконання, що план розгону був, і незалежно від того, що було би на Майдані, Майдан був би зачищений. По-перше, починаючи з півночі, міліція була заведена дуже агресивно, був момент, коли ми з колегами по парламенту намагалися пройти повз «Беркут», коли звичайний «беркутівець» почав…

– …я, до речі, теж звернув увагу, коли опівночі залишив Майдан – це було помітно…

– …і почав вигукувати якісь образливі слова на адресу Яценюка, що навіть Яценюк відреагував, каже: «Може, давайте, якось, один на один поговоримо, по-чоловічому?», коли народ почав… ну потім він сам виправився, каже: «Хто більше разів підтягнеться чи відіжметься», щось в такому плані. Я слухав це хамство, яке іде від офіцера міліції, від бійця міліції, в присутності його командира – ти говориш з кількома народними депутатами, з не останніми людьми в країні, ну якась повага має бути – твоє начальство все це слухає і абсолютно все це ігнорує. Тобто, настрій був дуже заведений. По-друге, рівно о четвертій годині був вимкнутий мобільний зв’язок. І всі ключові оператори – близько півгодини на Майдані не було мобільного зв’язку, саме тому перші новини, які пішли про розгін Майдану, вони були зроблені не по телефону. Я зумів прислати в одному з… є кілька точок wi-fi в районі Майдану, в прилеглих ресторанах і так далі, тому перший мій твіт, який пішов: «Жорстко зачищено Майдан, є десятки поранених і затриманих». Випустити це в інтернет через твітер – це був єдиний спосіб прокричати світу про те, що сталося. Трошки пізніше вже ожили телефони, ми почали скликати наших колег. І третє – рівно о четвертій ранку в нижню частину Майдану почали заїжджати машини комунальників. Вони везли великі металеві щити, туди зразу ж побігла велика група активістів, і я впевнений, що це була свідома провокація, розрахунок був який – машини почнуть зупиняти, будуть сутички, і тут «Беркут» висипле на Майдан, для того, щоб нібито захистити порядок. Знаючи це, я біжу до цих машин, говорю з комунальниками. Вони клянуться і божаться, що вони зараз тільки розвантажать металеві щити, які там залишаться на Майдані, і машини зразу ж поїдуть. Вдається заспокоїти наших активістів, в тому числі й футбольних фанатів…

– Тобто, варто підкреслити саме цей факт – контакту, якогось спротиву цим комунальникам із боку протестувальників не було в принципі?

– У нас там була дуже гаряча група футбольних фанатів «ультрас», які стояли біля пам’ятника Кию, Щеку й Хориву і з ними була домовленість: «Хлопці, ми нікого не чіпаємо, даємо можливість їм розвантажити, і вони виїжджають». Але, якщо вони не виїдуть, то ми тоді будемо думати, як їх звідти попросити. Тобто, нас провокували на застосування сили, але її не було.

– І що ж тоді сталося? Було, до речі, оголошення про те, щоб ви розійшлися, інакше спецпідрозділ міліції застосує силу? Чи зразу «беркутівці» кинулися в атаку на студентів?

– В наступну хвилину, коли стало ясно, що ніхто не збирається атакувати ці вантажівки комунальників, вже було видно, що «Беркут» був приведений в рух, уже вся ця чорна маса заворушилася по Інститутській і почала вливатися в чашу Майдану. Тобто, їм дали наказ наступати й зачищати, навіть не чекаючи, чим закінчиться ця історія з комунальними машинами.

– І без попередження?

– Там уже була каша, там уже кричали, і вже щось офіцери міліції кричали, і далі, Олександре, це було, звичайно, жахливе видовище, мені на той момент здавалося, що я нічого страшнішого в житті не бачив. Я був зразу відрізаний «Беркутом» від основної маси, яка була під Стелою Незалежності, і це було жахливо – коли ти бачиш, як це чорне кільце стискається, як вони заганяють людей під Стелу, як починають люди падати по сходах, по цих скляних відкосах, як люди кричать, біжить зовсім юний хлопчина і кричить: «Мамо! Мамо!», його доганяють, б’ють…

– До речі, ще є кадри… Наш офіс Радіо Свобода в Києві розташований відносно близько від Майдану Незалежності, хоча, звісно, не на самому Майдані. І навіть сюди камери відеоспостереження зафіксували, як по всьому Хрещатику «беркутівці» гнались за людьми, які не чинили їм жодного спротиву, в тому числі й за дівчатами…

Побиття «Беркутом» людей і за 400 метрів від майдану Незалежності (камери спостереження)

– …як наздоганяють цих людей по тротуарах, по підземних переходах, як їх б’ють… Ми стояли, поруч зі мною була Ліда Котеляк і Володя Бойко – це ще двоє народних депутатів, в нас був розподілений графік чергування, це мав бути проміжок часу, коли мала бути Ліда Котеляк із іншими депутатами, але інші колеги не змогли вийти і ми з Володею Бойком просто залишилися, щоб вона сама не лишалася на Майдані. І ми дивилися на все це, чесно кажучи, це був стан повного такого заніміння, тому що здавалося, що це просто…

– У цей час в якому саме місці Ви перебували?

– На Майдані, прямо на тротуарі Інститутської, на початку цієї чаші, яка йде до Стели.

– Вам дісталося від «Беркуту»?

– Ні, ми були зразу відрізані, тому ми нічого навіть не могли зробити, тому що єдине, що ми могли зробити після того, як були відрізані – це просто хіба що кинутися в ноги цим бійцям, які по нас могли б пройтися.

– Представники тодішньої міліції, від пан Захарченка, колишнього міністра внутрішніх справ України, потім оприлюднили відео, хоча це відео було доволі неякісне і трактувати його можна як завгодно, що нібито протестувальники кидали каміння в бік «Беркуту», чинили спротив запеклий…

– Я теж бачив це відео, але це не скасовує суті того, що сталося, коли пара тисяч бійців були викинуті на Майдан з єдиним завданням – його зачистити. І я, чесно кажучи, пам’ятаю цей стан свого заціпеніння, мені здавалося, що цього не може бути в принципі. Як це може бути – в центрі Києва, на центральній площі, безневинних людей, мирних людей, коли настільки жорстоко, настільки зухвало б’ють, нищать, доганяють, переслідують з абсолютно садистським задоволенням.

– Зараз, через цей рік, можна сказати, скільки було поранених з боку протестувальників?

– Тоді, я думаю, Олександре, за майбутні місяці ми побачимо набагато страшніші речі. Ще попереду буде і Грушевського, і Нігоян з Жизневським, і Небесна Сотня, і снайпери, і жорстокість, і викрадення Вербицького й Ігоря Луценка, тобто, ми попереду ще побачимо дуже багато нелюдської й садистської жорстокості.

– Але десятки жертв побиття саме в ніч на 30 листопада?

– 30 листопада – я думаю, що це – поворотний момент, тому що Україна тоді просто по-справжньому жахнулася. Уже вдень наступного дня, вже після того, як ми відбили всіх, затриманих в суді, вже коли побували на Михайлівській площі, я десь після обіду зайшов додому, я пам’ятаю, коли я бачу, як сидять у вітальні моя мама, моя дружина і моя дочка, і вони нічого не говорять, вони просто дивляться знову і знову на ці кадри, які крутяться в телевізорі, і вони просто втрьох плачуть.

– Ще були фотографії наступного дня підлоги на Майдані – вона була вкрита плямами крові.

– Я ніколи не забуду і не пробачу просто цих сліз, які проливали мої рідні, і я думаю, що цей шок, в якому тоді країна проснулася, він був по всій країні.

– До речі, зараз я надам слово ще одному свідку тих подій – Андрію Степанку. Цей учасник Майдану теж пережив ту подію, те побиття з боку «Беркута».

Андрій Степанок: Ми прийшли з другом на концерт, стояли біля сцени – там була сцена, Руслана, слухали музику, як і всі, потім я підбив друга залишитися, все-таки, на цілу ніч. Біля переходу почалася історія з машиною – хотів «Беркут» відігнати машину. Ну, ми пішли туди. Йому там розбили голову, це був просто якийсь шок, я не думав, що так це буде, я просто думав, що якось там щитами відгонять, а вони просто як худобу взяли і почали забивати. Зробити нічого не зміг – у мене був фотоапарат, я просто ввімкнув його і під жоху-підхожу, почав знімати, щоб докази якісь були. Ну і все – люди почали тікати, погнала міліція, я почав теж тікати, тому що нічого не зміг зробити. За нами десь до Бессарабської площі гнався «Беркут», я вибіг, щоб врятуватися, на проїжджу частину, повз машини біг, ну і все, в принципі.

– Андрію, Ви ж були на Майдані не тільки під час цих подій, а й до і, звісно, потім. Був потім ще такий штурм Майдану, якщо його можна так назвати – «м’який». 11 грудня 2013 року. Ви теж там були присутні, я Вас особисто бачив, тому що теж як кореспондент, висвітлював ці події. Тоді була, так би мовити, м’яка сила? Чому ж 11 грудня правоохоронці Януковича, Захарченка, чинили вже таким чином, а ось в ніч на 30 листопада настільки брутально все було здійснено?

– Ви знаєте, я думаю, що система, насправді, сама не до кінця знала, що робити з цією ситуацією. Тому вона діяла настільки непослідовно. То було абсолютно невиправдане застосування сили проти цих кількасот мирних, неозброєних людей, які стояли під стелою, до яких було абсолютно неадекватним застосування сили. З іншого боку, 11 грудня, коли нам здавалося, що режим вже настроєний огризатися серйозно, а тоді цей 12-годинний штурм нічний чи 11-годинний, коли фактично нас намагалися просто виштовхати плечима, щитами видавити з Майдану. Тобто, система якось уже по-різному смикалася. Справа в іншому – ця система була з самого початку заточена не на наведення порядку, не на роботу по закону, а виключно на одне – на виконання абсолютно садистських, безрозсудних і нелюдських вказівок, і мені дуже прикро, що за цей час, який пройшов, на жаль, навіть по цьому інциденту 30 листопада, який задокументований неймовірною кількістю камер і фотоапаратів – інформації немає.

– До речі, у Вас є якісь дані? Бодай якесь розслідування відбувається? Були підозрювані Сівкович – заступник секретаря тодішньої Ради з нацбезпеки Андрія Клюєва, сам Андрій Клюєв…

– Нас, Олександре, троє депутатів, які були тоді пі час розгону – ми зразу ж наступного дня написали заяву до Генеральної прокуратори з проханням порушити кримінальну справу і залучити нас як свідків. Ну от, пройшов довгий час, не зразу, але я був викликаний як свідок, тобто, дуже детально описав і надав…. Ще до перемоги Майдану, ще за часів Януковича. На пару десятків пояснень, які там були, схеми, малюнки, люди, прізвища, імена, все, що я бачив – це матеріали справи. Це, звичайно, не дало і не могло дати жодного результату за Януковича, але у мене питання: що сталося далі? Я знаю, що я, наприклад, як безпосередній свідок цих подій, за дев’ять місяців після Майдану – мене жодного разу в прокуратуру не викликали, не цікавилися моєю думкою. Залишається обирати з двох одне: або вони і самі знайшли цих винуватців і ми зараз ось-ось, з хвилини на хвилину, почуємо імена справжніх винуватців, або там немає справжнього бажання це розслідувати. Або ж система здалася і сказала: «Ну не можемо ми це розслідувати».

– Так, як торішні події, і 18 лютого, і 20 лютого, снайпери ці…

– Не можемо ми знайти персональних відповідальних, не можемо знайти персональних винуватців і крапка. І я думаю, що це, звичайно, тотальне неподобство, тому що, мені здається, що такі інциденти мають розслідуватися, повинні знаходитися люди, які давали вказівки, і в цьому випадку це не складно зробити. Оця ніч з 29-го на 30-е дуже детально задокументована, хто куди ходив, хто в якому кабінеті був, хто в якому кабінеті дивився через камери прямого спостереження, все є.

– Повідомляли, що Сівкович, Попов (глава КМДА), Клюєв, сам Віктор Янукович – тоді він уже повернувся з Вільнюса…

– Тому що безкарність – вона породжує наступну безкарність. Я розумію, що системі не просто розслідувати і міліцейській системі не просто здавати своїх, тому що, є, все-таки, своя корпоративна етика, солідарність. Але якщо про верховенство права, про країну, де буде править справедливість, треба такі речі розслідувати. І треба не просто пішаків покарати, треба знайти і покарати належним чином тих людей, які давали ці садистські, нелюдські, неадекватні вказівки. Вони є, ці люди.

– До речі, щодо тих громадських активістів, які були від самого початку Євромайдану 21 листопада – дійсно ці доволі дивні події, які вже багато коментують, з різних боків… Чому ж ці громадські активісти залишили, чому на ніч 30 листопада їх не було? Чому хтось раптом захворів, незважаючи на свій далеко не літній вік, чому забрали апаратуру, забрали сцену? У Вас є якісь дані? Ви спілкувалися з цими громадськими активістами? Нібито за ними стояв – це не підтверджено остаточно – тодішній голова адміністрації президента Льовочкін. Нібито…

– Я думаю, що не можна впадати в конспірологію, коли ми будемо на багато в чому безневинних і дуже достойних людей навішувати найогидніші підозри. Але, з іншого боку, я переконаний, що влада точно працювала з цим середовищем громадських активістів, намагаючись використати його в своїх цілях. Я зараз переконаний, що це гасло: «Майдан без політиків» – це таке намагання відторгнути всіх політиків, всіх народних депутатів, партійно структуровану опозицію, – це була частина плану. Було завдання – розсварити між собою громадських активістів і партійну опозицію...

– …і випустити пар протестувальників. Готувалися. Очевидно було, що Віктор Янукович ухвалив рішення не підписувати угоду про євроасоціацію задовго до Вільнюса, після переговорів із Володимиром Путіним. Коли Путін зробив йому пропозицію, від якої було неможливо відмовитися. Всі подробиці цієї пропозиції ми не знаємо.

– Когось із громадських активістів використовували втемну. Граючи на абсолютно природних почуттях, бо було велике роздратування від політиків, від партій, від партійних прапорів. А когось використовували і свідомо. Я впевнений, що там точно були агенти впливу, які працювали в інтересах Януковича. Але це не повинно кидати тінь на абсолютну більшість громадських активістів, які абсолютно жертовно, абсолютно самовіддано були на Майдані. Так, справді, нікого з оргкомітету Майдані не було в ніч з 29 на 30 листопада…

– …жодної людини з оргкомітету не було…

– …але, знаючи ситуацію з середини, зазначу, що абсолютна більшість із них валилася від втоми після восьми днів протесту. Вони були хворі, вони лежали з бронхітами. Або які помінялися, бо це була не їхня зміна. Немає підстав підозрювати абсолютну більшість цих людей в якомусь свідомому зливанні Майдану. Так не було. Просто була втома, відсутність стратегічного плану, просто може бракувало далекоглядності, щоб усе зрозуміти. Зрештою, хто ж міг подумати, що буде розгін, учинений у такий жорстокий і зухвалий спосіб.

– Маємо завершувати цю розмову. Ви погоджуєтеся з тим, що події в ніч з 29-го на 30 листопада минулого року стали ключовими для подальшого розвитку України. Навіть не події 21 листопада (початку Євромайдану) при всій їхній важливості, а цей розгін. Ви, як журналіст «5-го каналу», були свідком першого Майдану, 2004 року. Зараз говоримо про Майдан-2 (2013-2014 років). А Ви, як політик, журналіст, просто громадянин України, не виключаєте, що буде ще й Майдан-3? Є підстави для третього Майдану – через певний час, можливо, і короткий?

– Якщо Майдан – символ людської гідності, символ здатності людини, громадянина піднятися над своїм страхом, над своїм комфортом і зробити щось для країни… Якщо Майдан – це здатність людей кидати виклик системі й ставити нарваних чиновників на місце, якщо Майдан – це прояв руху до свободи, то я не просто хочу, щоб ще були Майдани в цьому сенсі. А я дуже вірю, що це відчуття Майдану, відчуття власної гідності, воно точно збережено. Після Помаранчевого Майдану ми часто говорили, що був Майдан, але для його успіху потрібні подальші майданчики. В тому сенсі, що люди щодня повинні бути готові відстоювати свою гідність, своє право на справедливість. От на цей настрій Майдану я дуже покладаюсь. Але я дуже сподіваюся, що такий Майдан, який ми пережили – з Небесною Сотнею, з приниженнями, з тортурами людей – Дай Боже, щоб більше ми через це не проходили. Я думаю, що та ціна, яку Україна заплатила і платить зараз, вона є більш, ніж достатньою.