Київ– Радіо Свобода продовжує розшукувати інформацію про українців, убитих НКВС у карельському урочищі Сандармох. До редакції надійшов лист, адресований Сергію Шевченку – досліднику історії розстрілів українських в’язнів Соловецького табору. Книгу Шевченка «Соловецький реквієм» Національна спілка журналістів України висунула на здобуття Шевченківської премії 2015 року. Публікуємо листи з дозволу авторів.
Лист Ярослави Величко
Шановний пане Сергію Шевченко!
Хочу засвідчити Вам свою подяку за Вашу пошукову та пропагандистську роботу задля оприлюднення і вшанування жертв репресій радянського режиму.
Я читала Ваші публікації у пресі та Інтернеті. В останньому Списку закатованих соловецьких в’язнів, який нещодавно бачила на Facebook, Ви просите подавати Вам інформацію щодо інших жертв, розстріляних у Сандармосі.
Тому й повідомляю, що серед соловецьких в’язнів від 20 березня 1934 р. до 4 вересня 1937 р. був мій дідусь Омелян Якович Колодрубський, 1894 року народження, юрист за освітою, який на момент арешту в 1933-му проживав у Вінниці, де викладав математику й німецьку мову в навчальних закладах.
У відповіді на мій запит до Державного архіву Вінницької області повідомляється, що Колодрубський О. Я. був «заарештований 10 лютого 1933 р. за звинуваченням, передбаченим ст. 54-2, 54-11 КК УРСР.
Постановою судової трійки при Колегії ДПУ від 27 жовтня 1933 р. засуджений до 10 років виправно-трудових таборів. Подальша доля невідома. Ухвалою Судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 3 вересня 1960 р. Колодрубський Омелян Якович реабілітований».
У процесі подальших пошуків вдалося встановити, що 20 березня 1934 р. він прибув у Біломорсько-Балтійський табір НКВД. Про це йдеться у відповіді заступника начальника Управління ФСБ Росії по Республіці Карелії А. Б. Писанюка від 29.12.2010. Цитую: «...Колодрубский Е. Я. был обвинен в том, что, «содержась в ББЛАГЕ, систематически среди заключенных проводил контрреволюционную агитацию, критикуя мероприятия партии и правительства. Высказывал пораженческие настроения и призывал к борьбе за самостоятельную Украину... По постановлению Тройки НКВД Карельской АССР от 26 августа 1937 г. Колодрубскому Е. Я. была назначена высшая мера наказания ― расстрел, которая приведена в исполнение 04 сентября 1937 года в Медвежьегорском районе. Установленным местом захоронения жертв политических репрессий в Медвежьегорском районе является урочище «Сандармох», открытое в 1997 году. Располагается кладбище на 19-м километре шоссе Медвежьегорск ― Повенец.
По Заключению, утвержденному Прокурором Карельской АССР 14 апреля 1989 года, постановление Тройки НКВД Карельской АССР от 26 августа 1937 года в отношении Колодрубского Е. Я. отменено, и дело на него производством прекращено за отсутствием состава преступления. Колодрубский Емельян Яковлевич по данному делу реабилитирован».
Цей факт зафіксований також у книжці «Убієнним синам України. Сандармох» (Петрозаводск: Скандинавия, 2005, с. 74). Тільки там помилково вказано рік розстрілу (4.09.1938 р.).
У додатках надсилаю Вам документи: обліково-статистичну картку політв’язня й витяг з акта про те, що вирок виконано.
З повагою Ярослава Величко.
Лист Сергія Шевченка
Шановна пані Ярославо!
Сердечно вдячний за добрі слова про пошукову і творчу роботу дослідників соловецької трагедії. А головне – спасибі Вам за надіслані архівні матеріали про репресованого українського політв’язня, уродженця с. Давидківці на Хмельниччині Омеляна Колодрубського.
Стислі відомості про нього вперше опубліковано в книзі «Поминальные списки Карелии (1937–1938)» (Петрозаводск, 2002, стор. 972). Упорядник цього фундаментального видання – відомий пошуковець Юрій Дмитрієв – згодом надав для збірника «Убієнним синам України. Сандармох» списки репресованих наших співвітчизників.
На жаль, в обидві згадані книжки випадково вкралася похибка, на яку Ви справедливо вказуєте: рік виконання вироку насправді 1937-й. І ще одна заувага: у «Поминальных списках...» неправильно записано російською мовою місце народження репресованого – «с. Давидковичи».
Завдяки саме Вашій заінтересованості й наполегливості в пошуках архівних матеріалів тепер віднайдено документальний доказ того, коли було страчено О. Я. Колодрубського. Я обов’язково повідомлю про це і Юрія Дмитрієва, з яким більш як півтора десятиліття пов’язаний спільною темою досліджень. Він внесе в електронні списки потрібні виправлення.
Важливо не забувати, що урочище Сандармох – місце масових страт не лише 1111 етапників Соловецької тюрми. Там закатовано багато тисяч людей – жертв більшовицького Великого терору.
З-поміж страчених у Медвеж’єгорському районі Карелії щонайменше понад 600-700 осіб – безпосередньо пов’язані з Україною або місцем народження, проживання, або місцем арешту. В ряду цих сотень – Омелян Колодрубський, який мріяв про життя у вільній демократичній країні, а не в колонії остогидлої російської імперії.
Хай щастить Вам, шановна пані Ярославо, в усіх добрих справах! Герої, борці за волю України не вмирають, пам’ятаймо їх.
З повагою Сергій Шевченко
Текст поданий без змін