Лондон – Відомий і шанований дослідник факультету українських студій при лондонському університетському коледжі, старший політичний дослідник Європейської ради міжнародних відносин Андрю Вілсон видав свою нову книгу «Українська криза. Що це значить для Заходу?» Ми зустрілись з паном Вілсоном і обговорили для Радіо Свобода його нову роботу у світлі найостанніших подій в Україні та Європі. Першим запитанням до Андрю Вілсона було, як саме виникла ідея написання цієї книги?
Андрю Вілсон
Я був свідком того, як люди билися за свої права проти урядових снайперів, використовуючи буквально все, що було під рукою
– Я перебував у Києві у лютому, власне, у другий тиждень лютого цього року. Саме у той час, коли протести сягнули кульмінації. Отож я опинився просто у самому горнилі подій, що стрімко розвивалися у Києві. Я побачив, що перебуваю там у момент творення історії. Я був свідком того, як люди билися за свої права проти урядових снайперів, використовуючи буквально все, що було під рукою. Це шокувало і приголомшувало. І я почав писати саме тоді.»
– З огляду на маштаби української кризи і безліч внутрішніх і зовнішніх чинників, які на неї впливають, наскільки далекосяжними можуть бути її наслідки, і не лише для самої України?
– Тут йдеться про цілі 3 кризи! Ядро книги – це Україна, проте тут іде мова і про Росію – Росія постає у книзі таким собі героєм, або ж, радше, антигероєм цієї кризи. І по-третє, у книзі йдеться і про Захід. Росія намагається використовувати певні слабкі сторони західного суспільства. Водночас тут також іде мова і про напрямок кризи. Усе почалося як повстання з метою змінити українське суспільство на краще. І це вже була не перша спроба подібної зміни. Відтак, якщо і ця спроба зазнає поразки, перспективи для решти пост-радянських суспільств будуть далеко не райдужними. Але тут так само йдеться і про виживання української держави. Бо ж, як виглядає, Росія докладе максимальних зусиль, аби здійснити тиск на українську владу. І тут вже – разом з Україною – Захід має вирішувати, як протидіяти подібній політиці Кремля. Тут так само варто змінити той повільний спосіб, у який Євросоюз реагує на поведінку Росії, і, зокрема, стати на заваді російським спробам експлуатувати свободу у вільних західних мас медіа. Таким чином, тут наслідки дуже далекосяжні, у яких вже не йдеться суто про Україну.
– Не можна говорити про українську кризу, не згадуючи про найголовніший зовнішній подразник, який ту кризу підгодовує і роздмухує. Йдеться про Росію з її агресивною геополітикою. Загалом, який вплив на створення нової геополітичної мапи Європи може мати українська криза?
Росія застрягла у 19-му сторіччі. Кремль має імперське ставлення до державного суверенітету
– Росія мислить саме геополітичними категоріями. Її бачення геополітики, як вже останньо зазначалося, є відкинутим у часі у 19-е сторіччя. Москва також вважає, що можна змінювати мапи за бажанням, отримуючи таку собі ілюзію власної могутності. У цьому сенсі Росія застрягла у 19-му сторіччі. Кремль має імперське ставлення до державного суверенітету. Тоді як Захід дотримується стриманості у рамках закону і повоєнного порядку, що склався в Європі. Я вбачаю у цьому загрозу цілій мапі європейського континенту. І це, власне, ми бачимо у Криму, на Донбасі, на додаток до «заморожених» конфліктів де-інде. І тут всі сусіди Росії, чи це друзі, а чи ж навпаки, по-своєму занепокоєні наслідками для них самих.
– Ваша книга зветься «Українська криза. Що це значить для Заходу?» Як би Ви могли окреслити, що ж саме українська криза значить для Заходу?
Україна – це Європа! Cаме агресивна політика Росії в Україні є загрозою для Європи
– Стисла відповідь тут буде – не так багато значить. Як би там не було з широким висвітленням подій в Україні у західних медіа, все одно відчувається, що криза в Україні не значить так багато для Заходу. Показовим тут постає, скажімо, факт, що самміт НАТО у Вельсі, у вересні цього року, виробив те, що виглядає, як дієвий план боротьби з ісламським екстремізмом у Сирії та Іраку, і дуже мало було вироблено для України. Було радше приділено увагу потенційній майбутній кризі на сході Європи. З метою протидії якій було вирішено розмістити додаткові війська НАТО у Польщі та державах Балтії. Отож йшлося про майбутню кризу, яка є доволі гіпотетичною, а не про кризу, яка нині є реальною в Україні. Я б тут сказав, що при цілковитому розумінні серйозності проблеми ісламського екстремізму, і його впливу на внутрішні проблеми країн Заходу з великим мусульманським населенням, йдеться перш за все про Близький Схід. Тоді як Україна – це Європа! І саме агресивна політика Росії в Україні, є більшою загрозою для Європи на даний момент. Але відповідаючи на Ваше запитання, я сказав би, що Європа таки недостатньо занепокоєна українською кризою.
– Чи Ви висуваєте у своїй роботі, бодай, якісь підсумкові передбачення щодо можливого вирішення української кризи?
– Ми навіть не наблизились до якогось її вирішення. Я підсумовую у своїй книзі, що ми нині перебуваємо наприкінці четвертої дії української політичної вистави. Тут, на щастя, не йдеться про шекспірівську довжину драматургії. Першою дією тут були протести у Києві, другою дією було повстання у столиці України, третьою дією став Крим, і нині ми спостерігаємо проблеми на сході України у четвертій дії. І вистава ще далека від фінальної сцени. Отож ми ще посередині цієї кризи. І подальший розвиток пов’язуватиметься з тим, чи Росія й надалі захоплюватиме українські терени. Це також залежатиме від того, наскільки швидко сфомується дієва вертикаль влади в Україні, і дасть собі раду з жахливим станом економіки. У кожному разі, ми маємо досить складну зиму перед нами. І тут, якщо Україна це все пережите – як непорушна державна одиниця – і санкції проти Росії матимуть вже реальний ефект за 6-9 місяців, тоді вже можна буде робити якісь більш конкретні передбачення. Тоді як нині, я просто не берусь казати щодо якихось реальних перспектив.