Берлін – Дев’яте листопада у ФРН – національне свято: День падіння Берлінського муру. Дві німецькі держави об’єдналися, що вітали і східні, і західні німці. А невдовзі вони почали висловлювати невдоволення одні одними, яке за «спільного» життя почасти перетворилося мало не на ворожнечу. І «оссі», і «вессі» вважають, що раніше жили краще, звинувачуючи у нинішніх проблемах… одне одного. Чому?
Результати досліджень істориків Вільного берлінського університету свідчать, що західні німці сумують за минулими роками більше, ніж східні. Понад 20 відсотків їх хотіли б повернути Берлінський мур. 10-15 відсотків громадян на сході Німеччини прагнуть назад у НДР. Утім, на думку керівника дослідницької групи, яка вивчає історію цієї марксистсько-ленінської держави, професора Клауса Шредера, вони бажають не того реального режиму, котрий існував, а уявного.
«Йдеться про менталітет німців, з яким вони жили до 1990 року. Поясню. Упродовж тривалого часу вважалося, що достатньо буде відремонтувати вулиці, побудувати сучасні машини, як негайно виникне нова західна Німеччина на сході. При цьому ми забули, що людська натура набагато складніша. У цих людей є досвід, який вони мають переосмислити. Неможливо звикнути до нових інституцій, до нових правил упродовж однієї ночі. Тому нині економічна та соціальна ситуація у країні набагато краща, ніж настрій людей. На жаль, у мешканців як сходу, так і заходу Німеччини склалося неправильне розуміння недавньої історії», – зазначає Клауса Шредер.
Незважаючи на те, що на заході країни ностальгія за колишніми часами більша, ніж на сході, йдеться переважно про ностальгію східних німців за НДР. Виникає спотворене сприйняття історії передовсім молодими німцями, чиї батьки жили у Східній Німеччині. Це думка професора Шредера.
А ось що кажуть пересічні громадяни Німеччини про спільне життя після падіння Берлінського муру. «Громадяни на сході очікували більше, ніж система на заході могла їм запропонувати. Вони мають бути задоволеними, що все сталося так, як сталося. Щодо різниці між німцями, то вона завжди існувала у менталітеті і, на мою думку, вона залишиться й надалі» , – говорить Гюнтер.
До падіння Берлінського муру німці на сході і заході спілкувалися з допомогою бандеролей. З такого спілкування виходило, що «східняки» – пасивні громадяни, які мали бути вдячними за подачки із заходу. За численними дослідженнями громадської думки, така оцінка характеру громадян Східної Німеччини залишилася й досі.
«Мас-медіа на заході Німеччини приписують громадянам на сході пасивність, покірність і жалісливість – ті, недоліки, які самі «західняки» вважають, що подолали», – пише Райнер Гріс, історик і учений з питань комунікації у місті Йєна.
Військовослужбовці НДР і жителі Західного Берліну, 11 листопада 1989 року
Якби німці знали справжню ціну…
У ФРН тепер значно менше захоплюються і навіть менше говорять про події 90-х років. Через економічну кризу нині здебільшого підраховуються кошти, спрямовані на швидке об’єднання. Приміром, те, що у пенсіях, котрі виплачуються на сході, кожне друге євро надходить із Західної Німеччини. Якби НДР залишилась самостійною країною, то вона спроможна була б виплачувати лише 50 відсотків пенсій, що нині надходять із пенсійного фонду західних німців. Професор історії Клаус Шредер навіть вважає: якби західні німці знали справжню ціну об’єднання, то події розгорталися б зовсім по-іншому.
Коль зізнався: він знав, що об’єднання коштуватиме набагато дорожче, ніж він це офіційно представивГельмут Коль
«Коли західні німці усвідомили, що за красиву ідею треба платити забагато, то почали досить стримано ставитися до неї, – каже він. – Тодішній канцлер ФРН Гельмут Коль удав, ніби всі кошти на це можна було взяти, так би мовити, з каси – без підвищення податків, високих соціальних доплат. Що, звичайно, було неправильно. Десять років по тому – в одному з відвертих інтерв’ю, Коль зізнався: він знав, що об’єднання коштуватиме набагато дорожче, ніж він це офіційно представив. І пояснив: знаючи західних німців, розумів, що вони не пішли б на об’єднання, якби знали справжню його ціну. Коль має рацію. Якби він сказав, що об’єднання коштуватиме щороку 100 мільярдів євро, то західні німці не пішли б на це».
Your browser doesn’t support HTML5
У Берліні підняли в повітря «стіну світла»
Стіна нерозуміння і відчуженості
Три мільйони громадян зі Східної Німеччини залишили колишню територію НДР. Більшість через неможливість заробляти тут пристойну платню, а є багато таких, хто взяв шлюб із «вессі» і переїхав жити на захід країни. Опитування, які провів університет Лейпцигу серед внутрішніх німецьких мігрантів свідчать, що ті громадяни зі сходу, які живуть і працюють на заході, почуваються більш задоволеними, ніж ті, хто залишився удома.
Часто можна спостерігати за тим, як відрізняються думки західних і східних німців щодо політичної системи. Створюються конфліктні ситуації – навіть у приватному житті сімей, котрих раніше розділяв Берлінський мур. А нині між ними утворюється стіна нерозуміння і відчуженості. Йдеться про те, що німці на заході і сході змішують політичне і приватне життя. Західні німці ототожнюють себе позитивно зі своєю політичною системою, натомість східні німці – негативно. Тоді західні закидають цей «недолік» своїм східним співгромадянам. І навпаки.
«Це – замкнуте коло, з якого нам, німцям, досі не вдалося вийти, оскільки ми жили у розділеній країні», – зізнається Штефан.
«Подивіться на поляків або чехів: вони разом були втягнуті в одну історію і намагаються нині разом її переосмислити. У Німеччині це було по-іншому», – говорить Моніка.
Одна країна – два суспільства?
Іноземці, туристи, котрі бувають у ФРН, сприймають країну як єдине ціле. Зовсім по-іншому на Німеччину дивляться самі її громадяни.
Економічно та інституційно вона вже об’єдналася, але на рівні ментальності та сприйняття в одній країні досі існують два суспільства. Це підтверджують дослідження питання оцінки одне одного громадянами Східної і Західної Німеччини. За результатами опитування щодо того, у чому саме вони бачать різницю між заходом і сходом, 60 відсотків респондентів відповіли: «У способі мислення і очікуваннях від життя». А саме це – один з головних показників, який свідчить про те, що тутешні люди й досі чужі один одному.