Пропаганда – не єдине, що визначає ставлення росіян до українців. На шляху порозуміння стоять такі цифри, які навряд чи змінить зменшення потужності пропагандистської машини, а саме те, що понад 80% росіян вірять у те, що українці їх зрадили, обравши західний вектор розвитку, а Кримській півострів в українців відібрали справедливо. Та якщо політично та економічно стосунки між двома країнами, можливо, вдасться налагодити доволі швидко, то на усвідомлення того, що українці – не лише інший народ, а й інший народ зі своєю історією і культурою, в Росії може піти набагато більше часу, вважає відомий публіцист, московський історик, доктор історичних наук, професор та завідувач Кафедри зв’язків із громадськістю Московського державного інституту міжнародних стосунків, МҐІМО, Валерій Соловей.
Валерій Соловей
– Пане Соловей, попри те, що українцям відомо, що 86% росіян підтримують політику Володимира Путіна, понад 70% підтримують анексію Криму, вони все ж таки вірять, що згодом настане час примирення і шукають людей в Росії, з якими можна буде вести міждержавний діалог. Наскільки реалістичні очікування, що після «Маршу миру» в Росії може піднятися хвиля людей, які будуть хотіти будувати інші стосунки з Україною?
– Потрібно дивитися на ситуацію реалістично. Стан справ у російському суспільстві не зміниться. Тобто та група, яка ставиться критично до російської політики до України, до приєднання, возз’єднання, чи згідно Вашої термінології, анексії Криму, була і залишиться в меншості. В неї немає ані найменших шансів сформувати громадську думку і стати політичною владою.
Стосунки змінилися кардинально. Ми всі це розуміємо, тобто ті, кого це цікавить. В Україні це розуміють гостріше, з очевидних причин, бо війна точиться на Донбасі, а не на території Російської Федерації.
Як сформулювала одна українська панянка – «Никогда мы не будем братьями». Це – чиста правда!
Як вони змінилися? Як сформулювала одна українська панянка – «Никогда мы не будем братьями». Це – чиста правда! Ми ніколи більше не зможемо називати наші народи братніми, бо це звучатиме по-блюзнірському, цинічно і по-фарисейськи.
По-друге, є така приказка, «Було, було, забулося, і з тим часом минулося». Коли мине час, і ситуація на Донбасі перебуватиме в стані «холодного миру», коли припиняться інтенсивні воєнні дії, і виникне новий «статус кво», незалежно від того, чи він буде легалізований, чи ні, він існуватиме «де факто», то почнеться примирення з цією реальністю. Це буде і з боку українців, і з боку росіян. І стосунки більш-менш вирівняються. Тим більше, в нас багато друзів і родичів, як у росіян в Україні, так і в українців у Росії. Тобто зв’язки дуже тісні.
І, на щастя, незважаючи на війну, на зусилля мас-медіа з обох боків, ми не стали непримиренними ворогами. Як ними стали деякі народи колишньої Югославії.
– Чи це означає, що якихось великих зусиль для примирення не потрібно докладати, що в Росії очікують, що українці настільки історично, культурно, лінгвістично та гуманітарно близькі, що вони рано, чи пізно повернуться у сферу культурного впливу Росії?
Потрібно припинити взаємну пропаганду, яка в Росії має антиукраїнський характер. Це – демонізація України, української влади, і навіть українського суспільства
– Знаєте, якщо нічого не робити, то, напевно, нічого і не зміниться. Тут не можна розраховувати на якийсь природній плин подій. Перше, що потрібно зробити, це – припинити взаємну пропаганду, яка в Росії має антиукраїнський характер. Це – демонізація України, української влади, і навіть українського суспільства. І, наскільки я знаю, а я читаю і розумію по-українськи, це відбувається і в українських мас-медіа. Я не хочу дискутувати, хто краще, гірше, це було б смішно. Але це потрібно припинити. Це можливо, і це залежить від політичної волі керівництва.
– Гаразд, різниці, на Вашу думку немає, тоді уявімо собі, що пропаганда скінчилася. Про це, до речі, говорять і деякі російські соціологи та ліберальні політики, які вірять у те, що якщо кремлівську пропаганду виключити, то за кілька тижнів пристрасті вгамуються і все нормалізується. Але ж це не змінить ставлення росіян до «приєднання Криму», до українців, як до людей, які «зрадили» свої історичні зв’язки з росіянами заради шляху на Захід. Як це змінити?
У росіян існує стереотип, що українці – це другосортні чи неповноцінні росіяни, що українська мова – спотворена версія російської, що українська культура – це сільська побутова культура
– Звичайно, Ви маєте рацію. Так добре, як було, чи як здавалося, що було добре, вже ніколи не буде. Потрібно бути свідомим того, чому російські ЗМІ виявилися дуже успішними, і в даному випадку російське суспільство підтримує політику Кремля. Це сталося тому, що у росіян існує дуже впливовий культурно-історичний стереотип, який походить ще з дорадянських часів, про те, що українці – це другосортні чи неповноцінні росіяни, що українська мова – спотворена версія російської, що українська культура – це сільська побутова культура. На це дуже вдало наклався стереотип, що українці відкинули столітні дружні зв’язки з російським народом і вирішили перекинутися на бік заходу. І це нікуди не дінеться. Це завжди можна буде реанімувати.
На щастя, можливо, для українців та і для самих росіян, росіян не дуже цікавлять проблеми України. І те, що Україна залишається головним пунктом порядку денного в російських мас-медіях, викликає роздратування практично вже в усіх. В Росії це нікому не цікаво, за винятком, можливо невеликих і крайньо ангажованих груп. Росіяни просто забудуть про Україну, якщо їм про це не нагадувати.
– Чи цього буде достатньо для примирення і створення нормальних добросусідських стосунків? В Європі є досвід історичного примирення між Францією і Німеччиною, Німеччиною і Польщею, зовсім нещодавно між Польщею та Україною. Що буде потрібно для примирення між Україною і Росією?
– Гадаю, було б природніше і розумніше почати відновлювати якусь економічну кооперацію. Чимало українців працює в Росії. Ця цифра співставна з кількістю українців, які працюють в європейських країнах. Є природній економічний інтерес. Якщо ці економічні зв’язки почати відновлювати, то люди, навіть якщо вони мають в пам’яті важкі спогади, вони будуть змушені співпрацювати.
– Економічна співпраця не замінила собою роботу в гуманітарній сфері. Процес європейського примирення пройшов через обговорення спільної болючої історії. Чи готова російська історична спільнота почати це обговорення?
– Я розумію. Добре, що Ви про це згадали. Це є процесом соціалізації, шкільного виховання в Україні, але не в Росії. В Росії, в російських підручниках з історії Україна ніколи не буде таким значущим ворогом.
Але це вже невідворотно. Бо події останнього року дали дуже потужний негативний поштовх для формування української ідентичності та української політичної нації. Часто, для того, щоб цей процес проходив швидко, потрібен образ ворога. І Росія цей образ ворога створила. Тому будь-яка українська влада буде зацікавлена у відштовхуванні від Росії в сфері культури та ідеології. Але це не означає розірвання економічних та гуманітарних зв’язків. Це було б для України помилковим рішенням. Для Росії, до речі, так само.