Так званий «уряд» угруповання «Донецька народна республіка» хоче «націоналізувати з подальшою утилізацією» місцевих монстрів важкої промисловості. Процес планують розпочати 1 листопада. Хто і чому потрапив у «чорний список» і які важелі впливу на це має Україна?
Рішення привласнити цілу низку заводів та шахт було очікуваним – такі заяви лунали з вуст екс-«голови» «верховної ради» «ДНР» Дениса Пушиліна ще у травні цього року, відразу після «референдуму». Окрім того, «заступник голови ради міністрів» угруповання Олександр Караман поскаржився, що загальна сума потрібного їм бюджету зараз складає навіть не сотні мільйонів гривень, а мільярди, і є «непідйомною ношею». Якщо брати до уваги те, що у списку потенційно-націоналізованих об’єктів найбільші платники податків регіону, то рішення про «націоналізацію» було лише питанням часу.
Так, наприклад, під удар потрапили кілька підприємств Ріната Ахметова – Єнакіївський металургійний завод, Макіївський меткомбінат, Харцизький трубний завод, ПАТ «Донецкгормаш» та два комплекси з видобутку і збагачення антрациту корпорації ДТЕК («Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит»). Варто зауважити, що це не перші випади проросійських угруповань у бік структур найбагатшої людини країни – раніше «голова ЦВК» «ДНР» Роман Лягін, за сумісництвом «міністр праці та соціальної політики», висловлював сподівання, що Ахметов платитиме податки до бюджету «республіки». Тоді прес-служба бізнесмена дипломатично зауважила, що «група компаній працює виключно в рамках правового поля та чинного законодавства України, у тому числі, і в частині податкових відрахувань до центральних і місцевих бюджетів».
Але умови дещо змінились. Окрім того, що «прем’єр-міністр» «ДНР» Олександр Захарченко нголошує, що деякі активи бізнесмена зараз вже реєструються у «республіці» (інших підтверджень цього немає), важливо пам’ятати – сьогодні у «ДНР» не просять, а приходять з автоматами і втілюють в життя рішення «парламенту», незважаючи на бажання чи права власника. У цій ситуації залишається тільки припускати, що стане з бізнесом Ріната Ахметова. Наразі він покинув першу сотню рейтингу Bloomberg Billionaires Index, втративши з початку року близько 2,4 мільярда американських доларів (більшість цієї суми припадає на останні три місяці).
«Зараз усі сили компанії та її працівників, усі ресурси спрямовані на підготовку енергосистеми до опалювального сезону. Людям потрібні тепло та світло в будинках і в Луганську, і в Донецьку, і в Києві, і в Івано-Франківську, і у Львові. Окрім того, на сьогоднішній день ДТЕК «Ровенькиантрацит» є єдиним підприємством у місті, яке, незважаючи на складну ситуацію, стабільно і вчасно виплачує зарплату своїм співробітникам. І ми не бачимо підстав для будь-яких дій стосовно наших активів», – прокоментував ситуацію для Радіо Свобода прес-секретар антикризового штабу ДТЕК Антон Ковалишин.
«Росія їм мати рідна»
У список націоналізації потрапив також хімічний гігант «Стірол», який залишається найбільшим виробником мінеральних добрив в Україні. Його власника, Дмитра Фірташа, мешканці Донеччини пов’язують з одним із національних телеканалів, а їхнє ставлення до ЗМІ, що не транслюють проросійської позиції, буває дуже категоричним. Тому привласнення майна цього олігарха очікували ще під час першої хвилі зазіхань на приватну власність, коли вирішили перепідпорядкувати активи керівника Дніпропетровської області Ігоря Коломойського. Проте у справі можливої націоналізації підприємства Фірташа є одна суттєва відмінність – вони знаходяться у Горлівці, де ватажком бойовиків є Ігор Безлер («Бєс»). «Донецьку народну республіку» він вважає «банановою», а її політичне керівництво зневажає. Тому, як тут буде діяти «ДНР» незрозуміло.
Під гарячу руку потрапила також шахта імені А.Ф. Засядька, що є одним із найбільших гірничодобувних підприємств країни. Цей факт особливо цікавий не стільки тим, що фактично вона належить Юхимові Звягільскому, ветеранові-регіоналу (цей факт здавалося міг би стати своєрідною протекцією майна від зазіхань), скільки тим, що з шахтою пов’язують ще одне гучне ім’я – Олександра Януковича. У 2012 його році групу «МАКО» пов’язали з шахтою через хитрі схеми за участю третіх осіб та сторонніх компаній. На противагу ситуації з Фірташом, дії «ДНР» стосовно цієї шахти були доволі неочікуваними – багато експертів пов’язує те, що відбувається на Донбасі, саме із «Сім’єю» і тому такого удару їй «у спину» не очікували.
Однією шахтою «республіканці» не обмежились – до списку націоналізації потрапили декілька гірничодобувних держпідприємств: «Шахтарськантрацит», «Торезантрацит», «Луганськвугілля», «Донбасантрацит», «Антрацит» тощо. Тобто, йдеться про рішення націоналізувати національне майно України.
Втім, тут на «республіканців» чекають підводні рифи.
Вони шахти приведуть до загибелі. Замерзнуть стовбури вже цієї зими. Окрім того, вони затоплять шахти і потоплять містоМихайло Волинець
«По-перше, шахта імені А. Ф. Засядька існувала завдяки Юхиму Звягільському, який носиться з нею як з торбою писаною. І без нього вона не зможе працювати – шахта дуже важка, складна, глибина до 1500 метрів, газові пласти, вочевидь навіть там відбуваються якісь явища за участю важких воднів. Друге – шахти «Макіїввугілля» вони теж дуже важкі... я не знаю де є важчі шахти. «ДНР» не дасть їм ради. Вони їх приведуть у найближчі кілька місяців до загибелі. Замерзнуть стовбури вже цієї зими. Окрім того, вони затоплять шахти і потоплять місто. – ділиться міркуваннями голова Незалежної профспілки гірників України Михайло Волинець. – Що стосується шахт «Шахтарська глибока», Торезу – вони вже там топляться. Подібні шахти в Росії давно закриті і Росія ні копійки держпідтримки не давала. Наші шахти існували завдяки підтримці з бюджету країни – остання рекордна сума була 15 мільярда гривень на рік. Тому шахти будуть закриті, знищені, будуть масштабні аварії, гинутимуть люди і ніхто не згадає представників «ДНР», тих хто ухвалив це рішення (про націоналізацію – ред.). Вони успішно втечуть – Росія їм мати рідна. І найголовніше – зарплату платити вони не збираються».
«Як воду будемо ділити?»
Можуть зазнати збитків і ті бізнесмени, чиї імена не такі гучні у політичному просторі України. Так, Віктор Нусенкіс потенційно може втратити перлину Донецька – «Донецький металургійний завод», а разом з ним і Ясинівський та Макіївський коксохімзаводи. Саме Нусенкіс є найбільшим церковним благодійником України – за його гроші збудовані усі значні храми Донецької єпархії. Але схоже, що такий статус не є суттєвим для бойовиків, які позиціонують себе одним із останніх стовпів християнської віри. Є невелика ймовірність, що майно бізнесмена врятує статус громадянина Росії, але гарантій сьогодні дати не зможе ніхто.
Ще одне ім’я у списку підприємців, що можуть втратити своє майно – Андрій Альоша, депутат донецької міської ради. Та дивна річ – Макіївський трубний завод, який начебто у нього планують відібрати, вже дуже давно не працює, а частину його території ще у 2013 році виставили на продаж. Можливо, «ДНР» планує «націоналізувати» і приватну землю, та це вже зовсім інша справа.
«По-перше, націоналізація в такому обмеженому просторі дуже складна за своїм виконанням. Скажімо, холдинг СКМ. Де знаходяться його рахунки, менеджерські головні структури? Поза «ДНР». Саме виробництво, безумовно, прив’язане до місця знаходження підприємств. Наприклад, Маріуполь. Там два найбільших його підприємства знаходяться під юрисдикцією України, а Єнакіївський завод і Макіївський – під «юрисдикцією» «ДНР». І таких прикладів буде маса. Крім того, як можна розділити інфраструктуру? Наприклад, вода – вона йде по каналу Сіверський Донець-Донбас, початок його на території Краснолиманського району, де знаходиться українська юрисдикція, а потім потрапляє в кінці свого шляху під «юрисдикцію» «ДНР». То як воду будемо ділити? А як бути з енергетикою? Лінії електропередач вони пронизують як кровоносні судини всю територію і знаходяться в єдиній енергетичній системі. Тобто, це дуже схоже на гасла, які за собою потім не ведуть до якихось серйозних наслідків», – наголосив директор Центру євразійських досліджень Юрій Макогон.
Як видно з переліку прізвищ, які потрапили в немилість «республіки», списки націоналізації складають переважно люди дуже заможні. Можливо у приціл експропріації вони потрапили саме через своє небажання співпрацювати з режимом, водночас «уряд» угруповання «ДНР» декларує плани будувати «державу» без олігархів. Чи є альтернативний план, якщо найбільші підприємства регіону перестануть отримувати поставки з України і постачати туди свої ресурси, у департаменті базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації коментувати не бажають. Але джерела у ДонОДА підтверджують, що такий сценарій уже готовий.
Які ж важелі впливу на це може мати Україна? Голова держпідприємства «Енергоатом» Юрій Недашковський нещодавно заявив, що треба припинити постачання електроенергії на територію, яка контролюється проросійськими бойовиками, щоб не «породжувати яму неплатежів». Промислові підприємства регіону якраз і споживають 77 відсотків усієї енергії. З одного боку, відрізавши непідконтрольні Україні території від енергопостачання, декілька мільйонів людей залишаться без життєво-необхідного ресурсу. І серед них значна частина, щоб хто не казав, бажає залишитись громадянами саме України. З іншого – якщо «ДНР» все ж успішно прибере до своїх рук промислових зубрів Донбасу, постачальники енергії опиняться у непростій ситуації – ніхто у здоровому глузді не бажає надавати послуг клієнтові, який не платить. Навіть податки йдуть комусь. Тому кульмінація ймовірно стає дедалі ближчою.