(Рубрика «Точка зору»)
Не належу до тих, хто роздає поради людям, які беруть безпосередню участь у бойових діях на Донбасі, або ж організовують допомогу нашим бійцям в тилу. Однак не можу не відреагувати на публічну заяву голови Державної служби з питань ветеранів та учасників АТО Артура Дерев’янка, який у ЗМІ стверджує, що 5-й і 9-й батальйони «Правого сектору», а також Батальйон ОУН є «проблемними», оскільки на сьогодні не підпорядковуються ані МВС, ані Міноборони.
Пан Дерев’янко назвав причину такої ситуації: якісь «власні амбіції» зазначених батальйонів.
Отже, декілька, на мій погляд, важливих уточнень, про які пан Дерев’янко можливо і знає, але не вважає за необхідне говорити.
Передусім появу бойових підрозділів «Правого сектору» й ОУН слід розглядати як один із феноменів українського добровольчого руху, який має лише один аналог, а саме національно-визвольні змагання українського народу за здобуття і збереження національної державності. Зокрема Батальйон ОУН сформований на ідеологічній основі, утримається виключно волонтерами, а тому відчуває відповідальність насамперед перед рядовими громадянами своєї країни, а також державою, яку захищає. Про це дуже влучно сказав кореспонденту «Інтера» один із рядових бійців Батальйону ОУН на псевдо «Ленон», який воює у селі Піски: «Я тут, бо люблю своїх людей і Україну». Очевидно, не всі бійці добровольчих батальйонів такі ідеалісти. Навіть допускаю, що серед них можуть бути далеко не «ангели». Але саме «ідеалісти» становлять кістяк цих добровольчих батальйонів.
Тут чітко диференціюють такі поняття як «держава» і «влада». Хлопці готові вмерти за Українську державу, але не завжди за українську владу. Більшість з них прийшла на війну не тому, що їх закликала влада, МВС чи Міноборони. А тому, що влада, МВС і Міноборони, на їхній погляд, не здатні захисти Україну від російської агресії.
Більше того: переконаний, вони б пішли на війну, навіть тоді, коли б це їм забороняли робити.
У свій, час у Проводі ОУН точилася дискусія з приводу доцільності участі у похідних групах ОУН, які під час Другої світової війни воювали за незалежність України, уже тоді добре відомих поетів Олени Теліги і Олега Ольжича. Мовляв, якби вони не були на «передовій» то для України ми б зберегли європейського рівня поетів. А так, не має навіть могил героїв. Отже, треба було заборонити Олені Телізі і Олегу Ольжичу відправлятися на війну. На це тодішній голова ОУН, полковник Андрій Мельник відповідав: я міг відати такий наказ, але знав, що він не буде виконаний. Для Теліги і Ольжича «поклик Києва» був таким сильним, що жоден з наказів не міг його заглушити.
Проблеми можуть з’явитися у чиновника Дерев’янка
На одному з відео командир Батальйону ОУН Микола Коханівський під канонаду вибухів розповідає про націократичну модель майбутньої України в інтерпретації ідеолога ОУН Миколи Сціборського. На перший погляд, не місце і час про це говорити. Але для націоналіста, це саме відповідний час і відповідне місце. Бо за цю ідею він прийшов воювати із окупантами.
А тому, коли державний чиновник Артур Дерев’янко говорить про «амбіції», то має розуміти, що для багатьох добровольців їхні амбіції складають сенс їхнього життя. Ці амбіції не мають нічого спільного із депутатськими мандатами, посадами в уряді чи органах місцевого самоврядування.
А тепер про «проблеми», які можуть з’явитися у зв’язку з невизначеним статусом добровольчих батальйонів ОУН і «Правого сектора». Проблеми обов’язково з’являться в Артура Дерев’янка, коли не буде припинено дотеперішню ганебну практику вирішення цього питання. Не Батальйон ОУН чи «Правий сектор» мають звертатися до Міноборони або МВС з проханням про надання статусу. А навпаки: добровольчим батальйонам має бути запропоновано прийнятний для них варіант щодо підпорядкування, або як сьогодні кажуть «статусу».
І не потрібно з цим зволікати. Адже насправді йдеться про обов’язок влади перед своїми громадянами, які зі зброєю в руках захищають усіх: Україну, владу, громадян і Дерев’янка у тому числі.
Богдан Червак – голова ОУН
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода