Татьяна Вольтская
Петербурзькі правозахисники сповнені рішучості домогтися від Міноборони Росії відповіді на два питання: чи правда, що російські військовослужбовці беруть участь у військових діях на території України, і чи правда, що російські солдати гинуть на цій війні.
Свій офіційний запит про участь російських солдатів у війні в Україні «Солдатські матері Петербурга» підкріпили відомостями, отриманими з конкретних частин, наприклад, такими:
«Військовослужбовцям в/ч 71211 (331-й гвардійський парашутно-десантний полк, місто Кострома), які наразі знаходяться в пункті тимчасової дислокації на території Ростовської області, було оголошено, що вони більше не є військовослужбовцями, контракти про проходження військової служби з ними розірвані, і в цей момент вони мають статус «ополченців». Також їм було оголошено, що протягом найближчих днів їм буде наказано вирушити в напрямку міста Маріуполь (Україна)».
Костромські десантники, затримані наприкінці серпня в Україні
На запит з підписом члена президентської Ради з прав людини, голови організації «Солдатські матері Петербурга» Елли Полякової була отримана відповідь такого змісту:
«Шановна Елло Михайлівно! Ваше звернення, адресоване начальнику управління соціальної роботи Міністерства оборони Російської Федерації, розглянуто в Командуванні Повітряно-десантних військ. Інформація, що зазначається Вами в зверненні, не відповідає дійсності. Ваші домисли базуються на інформації, яку пропагували в, підконтрольних «прозахідно» і вороже налаштованих стосовно до Російської Федерації, каналах ЗМІ. Зберігайте спокій і поважайте захисників нашої вітчизни. З повагою, заступник командувача ВДВ по роботі з особовим складом полковник В. Купчишин».
Ця відповідь правозахисників не задовольнила. Вони побачили в ній елементи моралізаторства, але не побачили ніякої конкретної інформації щодо зазначених військових частин. Не було там і відповіді на питання, чи лікуються в Петербурзькій військово-медичної академії військовослужбовці з вогнепальними і мінно-вибуховими пораненнями. На запит же про загибель солдатів в Україні відповіді не було взагалі, каже Елла Полякова.
«У своєму запиті ми просили пояснити загибель конкретних військовослужбовців, зокрема, з 18-ї армії. У мене є копії пакета документів про загибель Антона Туманова. Ні в нього, ні в інших загиблих в свідоцтві про смерть місце смерті не вказано, там стоїть прочерк. Ми хочемо знати, чому так відбувається, де і як загинули ці військовослужбовці, і чому за фактом їхньої загибелі досі не порушено кримінальні справи. Наш список починався з дев’яти осіб, потім додалося ще два, потім додалися ті, про які писав Лев Шлосберг.
Директору «Левада-центру» Леву Гудкову на його запит, принаймні, прийшла відписка з Міноборони, що вони не можуть розголошувати персональні дані, і що все це – казки іноземних ЗМІ, а нам взагалі жодної відповіді не надійшло. Але за законом вони зобов’язані відповісти», – наголошує Елла Полякова.
Могила загиблого в Україні псковського десантника Леоніда Кічаткіна
За словами Полякової, правозахисники посилають другий запит про загиблих, і якщо не отримають відповіді цього разу, то подадуть до суду від імені президентської Ради з прав людини.
Вони відмовляються визнати, що російські військові воюють і гинуть в Україні. Влада готова заперечувати навіть ті випадки, які заперечувати, здається, неможливоСергій Шелін
«Позиція влади непохитна, вони відмовляються визнати, що російські військові воюють і гинуть в Україні, тому немає нічого нового в тому, що «Солдатські матері» не отримали відповіді на свій запит, – каже політолог Сергій Шелін. – Причому приховування військових дій йде широким фронтом – їх не визнає російська дипломатія в усіх контактах зі своїми закордонними партнерами, цього ні в якому разі не визнають ні військові, ні слідчі органи. Уся владна машина працює синхронно. Всупереч фактам вони не готові визнати те, що вважають очевидним в усьому навколишньому світі, – що Росія спрямовує свої збройні сили для участі в конфлікті на сході України. Мабуть, ланцюжки, які подумки вибудовуються слідом за визнанням цього факту, зовсім не влаштовують нашу владу, і вона готова заперечувати навіть ті випадки, які заперечувати, здається, неможливо. А суспільство намагається якось не думати про цю війну, на різноманітні опитування з цього приводу люди, я гадаю, відповідають не дуже щиро. Крім того, більшість вважає, що їх ця війна ніяк не торкнеться: ні їхні родичі, ні їхні діти, ні їхні чоловіки вони не загинуть там».
Із тим, що російська влада і далі буде з усіх сил приховувати участь російських військ в українському конфлікті, згоден і депутат Законодавчих зборів Петербурга від фракції «Яблуко» Борис Вишневський.
Маємо велику масову брехню – таку ж, яка була під час усіх неоголошених воєнБорис Вишневський
«Маємо велику масову брехню – таку ж, яка була під час усіх неоголошених воєн, в яких брали участь радянські військові. Адже і тоді не визнавалося, що ми воюємо в Північній Кореї, Ємені, Анголі, Єгипті, Ефіопії та інших країнах. Все це визнали тільки в 1995 році, а тих, хто залишився живий, визнали учасниками бойових дій і дали їм відповідні пільги. Я думаю, що правда про війну в Україні теж спливе: загибель людей неможливо приховати, навіть натиснувши на їхніх матерів, вдів та інших родичів. Навіть якщо когось залякати, а когось підкупити, загального мовчання домогтися не вдасться. Але наказ брехати, заперечуючи будь-які факти, я думаю, спрямований з самої верхівки, тому брехати будуть до останнього. Щоправда, довго це робити не вдасться», – припускає депутат.
Прес-секретар організації «Солдатські матері Петербурга» Олександр Передрук теж упевнений, що довго приховувати правду про російських солдат, які воюють в Україні, не вдасться, і у нього навіть намічені конкретні терміни, коли ця правда почне виходити назовні.
Ми не виключаємо подання в суд, щоб далі запити йшли вже від імені судуОлександр Передрук
«Зараз у нас з’явився знайомий адвокат – поки ми свідомо не називаємо його імені – він розповів нам про свого підзахисного, який був притягнутий до кримінальної відповідальності за дезертирство – за те, що він відмовився виходити на службу. За його словами, він був контрактником, і його направляли спочатку в Ростов, а потім він повинен був перетнути кордон з Україною. Ми повинні ще ретельно перевірити цю інформацію, в тому числі і щодо порушення стосовно цієї людини кримінальної справи, тому її імені ми теж поки не розкриваємо. Але зараз достеменно відомо, що з навчань в Ростовській області перекинули кілька військовослужбовців назад до Мурманської області, в Печенгу. Зараз ці солдати в частинах, серед них є строковики, і буквально через місяць-два вони будуть на дембелі, і тоді, я думаю, вони зможуть багато чого розповісти. Один з них – це мій старий знайомий, друг, так що у нас там особисті зв’язки. Саме він мені по телефону повідомив нещодавно, що його частину відправляють в Ростов-на-Дону. Тепер треба чекати, коли демобілізуються ті строковики, які брали участь в якихось діях в Україні, і щонайбільше за півроку ми будемо знати багато деталей і подробиць. Що ж до офіційної відповіді на наші запити, то ми не сподіваємося на більш конкретну відповідь, ніж та, яка була надана Гудкову. І дійсно, ми не виключаємо навіть подання в суд, щоб далі запити йшли вже від імені суду», – зазначає Пердрук.
Нещодавно опубліковані результати опитування «Левада-центру» говорять про те, що більше половини росіян не надто цікавляться загибеллю російських солдат в Україні, частина людей взагалі вважає ці відомості ворожою вигадкою. Водночас соціолог Марія Мацкевич нагадує, що, судячи з опитувань, більшість населення з самого початку конфлікту висловлювалося проти війни, не допускало введення російських військ в Україну.
Причина брехні зрозуміла: владі прекрасно відомо, що більшість населення не підтримує війнуМарія Мацкевич
«Дуже важливо, як ставиться питання: якщо людей запитати – ви за війну чи проти, вони, звичайно, дадуть відповідь «проти». Опитування, до речі, показали, – і це вразило багатьох коментаторів, – що маса людей поставилися з симпатією до Маршу миру в Москві. Але ж люди були мало обізнані про сенс цієї акції, а слова «Марш миру» для них однозначно пофарбовані в позитивні тони, інакше кажучи, люди війни не хочуть. Питання про готовність до жертв – це окреме питання. Але влада знає, що люди не хочуть війни, і вони кажуть, що війни немає. І люди їх підтримують. А коли ми говоримо про загибель конкретного військовослужбовця, реакція буває різна: хтось звинувачує державу, яка послала їхнього сина на війну, а хтось каже, так, він загинув, але він виконував наказ. І потрібно розуміти, що, критикуючи війну, ми не маємо права відбирати у батьків розуміння того, що їхня дитина загинула, виконуючи обов’язок. І це цілком сумісне: так, війни ми не хочемо, але якщо держава посилає людину кудись, де йдуть військові дії, то викриття держави в загибелі цієї людини поділяють далеко не всі. Причина брехні теж зрозуміла: владі прекрасно відомо, що більшість населення не підтримує війну, ось всі засоби пропаганди і стверджують, що війни немає. Тобто брехня створюється як би назустріч побажанням громадян. Так само було і під час війни в Афганістані – це одна і та ж лінія поведінки. Якщо війна не оголошена, важко очікувати, що Міністерство оборони буде вести себе так, як ніби військові дії йдуть офіційно. Тому, як і під час війни з Афганістаном, родичам повідомляють, що людина загинула, і писати на пам’ятниках, де і як він загинув, заборонено», – констатує соціолог.
Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода
Антивоєнний заклик, поширений у соцмережах
На цю ж тему:
На Донбасі загинули і зникли до 4 тисяч російських військових – правозахисниця
Зниклі безвісти вояки Росії на Донбасі
Місто Росії, яке чекає на труни з Донбасу
Російські вояки повертаються у трунах зі «смертельної відпустки»