(Рубрика «Точка зору»)
Запропоновано чергову Програму реформ – Стратегія 2020. Пам’ятаю, що ще в 2009 році Міністерство економіки розробляло Програму «Україна 2020: стратегія європейської інтеграції». Потім була Програма економічних реформ на 2010-2014 роки. Досить таки прогресивна, правда – політичної волі й бажання її виконувати не було. Зараз знову ми вигадуємо велосипед, навіть не проаналізувавши, що зроблено і які пріоритети мають бути обрані для подальшого поступу держави.
Взагалі-то в даний час в Україні діють близько 100 різного роду програм – національних, державних, міждержавних. Під деякі навіть виділяється фінансування. Відповідно до Програми «Україна-2015», яка розроблялась у 2004 році, Україна вже мала бути в НАТО! А де ми зараз? Стара, звірена часом і підтверджена досвідом радянська методика прогнозування і планування соціально-економічного розвитку вже не діє. У 2008 році я подавав до Верховної Ради України проект Закону України «Про Державне планування і прогнозування» Деякі «риночники» говорили, що йде реставрація Держплану. А що пропонується сьогодні? Чи пов’язані визначені пріоритети – їх понад 60 із реальними можливостями держави їх реалізовувати? Чи готові всі державні інституції бути учасниками реалізації цієї Стратегії? І нарешті – де сам текст Стратегії? 100 днів, звичайно не 40 років, але якийсь шлях має бути визначено. Згідний – шлях європейської інтеграції! Але він закінчиться рівно на західному кордоні України! Навіть після 2020 року.
В даний час ми повинні обрати єдиний шлях розвитку, що визначить долю економіки України – шлях реформ. По суті ми маємо змінити економічну модель розвитку та перейти від експорто- та імпортозалежної, рентоорієнтованої моделі до моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій.
Україна постала перед необхідністю термінового здійснення низки глибоких структурних реформ, які мають докорінно змінити не лише ставлення до України зовнішніх партнерів та інвесторів, але й насамперед самих українців, які мають стати головними інвесторами своєї країни.
Щоб реалізувати таку програму потрібно відповісти на три базових запитання: Хто це здатен зробити? Що потрібно зробити? Якими інструментами, в який спосіб, протягом якого часу і якими ресурсами будуть проводитись реформи?
Відповідаючи на перше запитання, слід запевнити, що швидкі та ефективні реформи може здійснити тільки ефективна й відповідальна влада, яка має легітимність, ПОВНУ довіру і підтримку від людей.
Складові реформ
Є дві складові, без яких всі інші не мають змісту – адміністративна і судова реформа.
Першою необхідною складовою реформування має стати адміністративна реформа, здійснення якої і буде виконанням суспільного замовлення на ефективні, відповідальні та відкриті інститути виконавчої влади й місцевого самоврядування, а відтак і на належне управління державою. Потрібна дієва команда реформаторів, які знають, що можна одержати від реформ. Реформи ради реформ – провальні.
Необхідно переглянути структуру органів виконавчої влади з погляду їх відповідності основним функціям держави та посилити роль і відповідальність міністерств у розробленні й реалізації державної політики.
Іншою складовою реформування, яка повинна забезпечити ефективність і відповідальність влади, є реформування, а точніше – повна люстрація судової системи, що потребує забезпечення доступності правосуддя, удосконалення системи судів, завершення створення повноцінної системи адміністративного судочинства, удосконалення судочинства, створення законодавчих гарантій реалізації права особи на справедливий судовий розгляд справ, формування корпусу професійних суддів, забезпечення неухильного виконання рішень судів та контролю за об’єктивністю цих рішень.
Модель національної економіки
Стосовно другого питання слід зазначити, що формування моделі національної економіки з розвинутим внутрішнім ринком, високотехнологічним експортом та сприятливим середовищем для залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій буде вимагати проведення низки реформ, спрямованих на розвиток вітчизняного виробництва за пріоритетними напрямами. Для реалізації такої концепції необхідно забезпечити реалізацію низки загальнонаціональних пріоритетів, які будуть стимулювати внутрішнє виробництво і стануть основою для досягнення високих темпів економічного зростання в середньо- та довгостроковій перспективі. До таких пріоритетів слід віднести:
– створення необхідних умов для перетворення України в євро-азійську транзитну державу. Це не тільки дозволить залучити інвестиції, створити додаткові робочі місця, але й значно покращить інвестиційну привабливість країни в майбутньому;
– широке впровадження проектів модернізації енергетики та енергозбереження з використанням усіх засобів державної підтримки як для промислових виробників, об’єктів житлово-комунального господарства, так і населення, що має мінімізувати енергетичну залежність країни і створити сучасні технологій для вирішення глобальної проблеми пошуку нових відновлюваних джерел енергії;
– розвиток аграрного виробництва з метою мінімізації імпорту продукції харчової промисловості та переходу до її експорту замість експорту сільськогосподарської сировини;
– п’ятим пріоритетом має стати створення на території України точок зростання з метою формування належних умов для ефективних виробників, які задовольняють потреби внутрішнього ринку, виробляють інноваційну продукцію, що відноситься до четверного-шостого технологічних укладів, розширяють експортні можливості України за рахунок експорту інноваційної продукції.
Саме на цих пріоритетах має бути зосереджена державна підтримка. А вони, у свою чергу, стануть локомотивами піднесення всієї економіки.
Нарешті, третє питання стосується того, як, за рахунок чого і в які строки можливо провести реформи.
Це питання є найважливішим. Неможливо провести всі реформи одночасно, якби цього не хотілось. Ні 60, ні 120. На це не вистачить ні організаційних засобів, ні ресурсів. Зрештою, цього не сприймуть громадяни. Саме тому програма реформ має розглядатись як середньострокова стратегія з чітко визначеними етапами, завданнями і реальними ресурсами для виконання цих завдань. Основним принципом реалізації такої стратегії має бути вирішення соціальних проблем через прискорення економічного розвитку, а не навпаки. Меті прискореного розвитку мають підпорядкуватись усі інституції держави, включаючи політичні. З цією метою в країні слід запровадити середньострокове (1+3 роки) економічне і фінансове планування, основною метою якого є реалізація програми реформ і визначених пріоритетів, а інструментом – середньострокові стратегічні плани та середньострокові бюджети.
Що стосується графіку реформ, основні реформи, які слід провести, мають дати позитивні результати максимум через 3–4 роки, щоб синхронізуватись з політичним процесом виборів.
Виходячи з цього та реального стану державних фінансів, спочатку потрібно здійснювати реформи, які не вимагають значних фінансових ресурсів, але дають наскрізний ефект, створюючи передумови для проведення наступних реформ, а також формують необхідну підтримку суспільства для проведення непопулярних і важких реформ у майбутньому. Крім того, мають бути продовжені реформи, які вже мали відчутний результат.
Богдан Данилишин – академік НАН України (Європейський Інститут економічних і політичних досліджень)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода