«Взагалі в подібне складно повірити. Цей випадок виходить за всі можливі рамки» – так відомий естонський політик Еерік-Нійлес Кросс прокоментував викрадення росіянами співробітника естонської Поліції безпеки на території Естонії.
У Таллінні дійсно збентежені. Естонські офіційні особи намагаються переконати самих себе, що це трагічна випадковість, яка не має нічого спільного з політикою, зв’язуються з російськими колегами, розраховують на їхнє сприяння в швидке звільнення викраденого «невідомими» співробітника. Але найцікавіше – що в Росії нічого і не думають приховувати. У центрі громадських зв’язків ФСБ повідомили, що затримання естонського співробітника сталося... на території Російської Федерації – незважаючи на те, що прикордонники обох країн провели спеціальну зустріч на місці злочину. На естонської території, зрозуміло, не на російській. Але Москва вже провертала подібну авантюру з Надією Савченко – і зараз її просто повторила.
В принципі, я навіть погоджуся з тим, що в цьому викраденні може не бути політики. Керівництво Поліції безпеки повідомило, що співробітник був викрадений під час виконання завдання, пов’язаного з припиненням корупційного злочину. Оскільки і ФСБ, і МВС Росії – «дахи» для різного роду темних ділків, вони могли просто зірвати цю операцію. А могло бути все ще простіше – і якраз пов’язане з політикою безпосередньо. Оскільки президент США Барак Обама приїжджав в Таллінн, естонців вирішили провчити і нагадати, що американці далеко, а Росія в разі чого і до Таллінна дійде за пару годин.
Головне не це – а те, що проявлена Заходом обережність у вирішенні української кризи сприйнята Москвою як можливість робити в сусідніх країнах все, що завгодно. Санкцією більше, санкцією менше – яка різниця? А сусіди будуть жити в жаху і зрозуміють, що треба їздити на уклін до справжнього царя, а не розраховувати на ЄС і НАТО.
І що ще потрібно, щоб стало зрозумілим: Україною апетити Путіна не обмежуються.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода