(«Точка зору»)
У ЗМІ розгоряється дискусія про торгівлю зброєю з Росією. В той час, як російські найманці і спецназ окупували Крим, вбивають українських десантників і гвардійців на Донбасі, беруть в заручники мільйони жителів Донецька та Луганська, сама можливість «взаємовигідного співробітництва в галузі ОПК із Росією» видається нонсенсом і зрадою. І начебто керівництво України вже кілька разів офіційно забороняло збройовий бізнес із Москвою, однак, до цього часу не має повного розуміння, що ж відбувається в цій сфері.
Західні ЗМІ публікують заяви представників заводу «Мотор Січ», які повідомляють, що жодних розпоряджень з Києва про припинення контрактів із Росією на поставку вертолітних двигунів не отримували. Між тим, міністр фінансів Олександр Шлапак стверджує, що Україна не продає Росії військову продукцію і попросив уважно перевіряти інформацію, не поширюючи непідтверджені чутки про «Мотор Січ».
Можна не вірити заявам представників «Мотор Січ» і вірити повідомленням урядовців. Єдине, що для цього потрібно – факти. Поки що ж уряд не зробив достатніх кроків, щоб роз’яснити ситуацію.
Насправді, припинення військово-технічного співробітництва з Росією повинно мати юридичне оформлення, яке й продемонструє реальні кроки на розрив бізнесових контактів із агресором. Суто з юридичної точки зору, щоб припинити військово-технічну співпрацю з Росією, треба денонсувати Міжурядову угоду про виробничу та науково-технічну кооперацію підприємств оборонних галузей промисловості (листопад 1993 рік), Угоду між урядом Російської Федерації та урядом України про співробітництво в галузі судно-газотурбобудування (листопад 1993 рік), Угоду між урядом Російської Федерації і урядом України про співробітництво в галузі розробки, виробництва, поставок і експлуатації авіаційної техніки (серпень 1997 рік).
У рамках цих угод уряд України своїми окремими Постановами надає вітчизняним оборонним підприємствам право самостійно проводити коопераційні експортно-імпортні поставки з російськими партнерами за спрощеною системою експортного контролю. Крім цих базових міжурядових угод існує ще понад 25 міжурядових і міжгалузевих угод із військово-технічної тематики, практично у всіх високотехнологічних галузях промисловості.
Саме денонсація цих угод продемонструє практичні кроки уряду на блокування будь-яких оборонно-промислових контактів із Росією, яка вже півроку веде неоголошену війну з Україною. І розсіє туман у цій галузі.
Хоча, очевидно, руйнування давніх, ще імперських зв’язків між підприємствам оборонної промисловості України та Росії буде болісним. Особливо, в соціальному та економічному плані. Втрата робочих місць, зірвані контракти, невиплачені податки – у всьому цьому мало приємного, особливо в наших умовах. Та ще, якщо згадати, що підприємства української «оборонки», задіяні в кооперацію з Росією, знаходяться, в основному, на сході та півдні України. Тож, уряду потрібно негайно знаходити компенсатори для заміни російської кооперації та ринку.
Такі компенсатори можна знайти. Навіть в авіаційному двигунобудуванні, яке є найбільш чутливою сферою у відносинах між Україною і Росією. ВАТ «Мотор Січ» (Запоріжжя) поставляє двигуни для 95% російських бойових та багатоцільових вертольотів. У 2014 році «Мотор Січ» планував виробити для російських замовників близько 400 вертолітних двигунів. Росія на своїх потужностях здатна збудувати максимум 50 штук. І хоча, віце-прем’єр уряду Росії Дмитро Рогозін вже урочисто оголосив, що російський оборонно-промисловий комплекс готовий повністю замінити українську оборонну продукцію, в це мало віриться.
Керівництво «Мотор Січ» до останнього моменту сподівалося на те, що війна їх не торкнеться. Беззмінний директор і власник підприємства В’ячеслав Богуслаєв із надією заявляв, що Україна зацікавлена у стабільній роботі «Мотор Січ» та надходженні податків і стверджував, що контракти з Росією будуть виконуватися, незважаючи на збройний конфлікт із Росією. Дійсно, у 2013 році ВАТ «Мотор Січ» виплатило 1 мільярд гривень податків до держбюджету України. Миттєва зупинка виконання всіх контрактів із Росією може не тільки завдати удару по підприємству, а й позбавити валютних надходжень український бюджет. Виходом із ситуації може стати, наприклад, повний аудит контрактів із Росією і виконання тільки експортної їх частини. Тобто, «Мотор Січ» може забезпечити поставку двигунів тільки для тих вертольотів, які Росія будує в інтересах третіх країн і припинити виконання контрактів в інтересах Міністерства оборони Росії та, взагалі, російських споживачів. Контролювати таку «спеціалізацію» українських двигунів, насправді, буде нескладно. В принципі, це влаштує і Україну, і Росію – моральні, політичні та соціально-економічні питання будуть більш-менш враховані. І головне – не буде шокового удару по українському підприємству і занадто неприємних наслідків для бюджету України.
Ось тільки, знаючи натуру пана Путіна, навряд чи він піде на такий варіант. Можу припустити, що він поставить Богуслаєву ультиматум – або все, або нічого. Тобто: або Богуслаєв продає (віддає, дарує, переписує на родичів Рогозіна і т.д.) своє підприємство, або Росія припиняє виконання контрактів із «Мотор Січ». Кращим розвитком ситуації для Кремля, звичайно, стане повне знищення «Мотор Січ». Документацію, спеціалістів, технології росіяни, безумовно, захочуть перевезти до Росії. Такі пропозиції, до речі, Путін українським фахівцям вже робив наприкінці квітня. Тоді Путін пообіцяв, що фахівці з України отримають і гідну заробітну плату, і житло. «На Україні дуже високий потенціал, є хороші фахівці. Ласкаво просимо! Будемо раді їх бачити в Росії на наших підприємствах», – сказав тоді Путін.
Кремль шантажує Богуслаєва?
Не виключено, що Кремль вже почав шантажувати Богуслаєва. У місті Сніжне Донецької області, яке в останні місяці повністю контролюється проросійськими терористами, знаходиться одне з підприємств ВАТ «Мотор Січ» – «Сніжнянський машинобудівний завод», який виготовляє диски та лопатки компресорів і двигунів. Захоплення і знищення цього заводу може стати одним з можливих варіантів тиску на Богуслаєва, які опрацьовуються в Кремлі. Якщо Богуслаєв не піде на домовленості з Росією, саме така доля може спіткати завод в Сніжному. Як і повне усунення «Мотор Cіч» з ринку. По-перше, Росії не потрібні такі конкуренти. А по-друге, найближчим часом «Мотор Січ» може стати базовим підприємством української вертолітної галузі, яка, в тому числі, поставлятиме Збройним силам України вітчизняні бойові вертольоти. Навряд чи Росія зможе спокійно спостерігати за проектом, який буде нарощувати бойову міць «Київської хунти».
Виробництво вертолітних двигунів в Україні можна врятувати за рахунок розгортання програми модернізації всіх вертольотів армійської авіації Мі-8 і Мі-24, які стоять на озброєнні українських силових відомств, а також реалізації масштабної програми модернізації вертольотів Мі-2 в модифікації МСБ-2 та МСБ-2МО (розроблені саме на «Мотор Cіч»). Також, нові перспективи для «Мотор Січ» та інших підприємств галузі можуть відкритися в рамках програми створення вітчизняного вертольота МСБ-6 «Отаман». При необхідних зусиллях держави та участі приватного бізнесу, ці проекти можуть стати відправною точкою для створення вертолітної галузі України з новими експортними перспективами і цілком замінити російський ринок.
Схожа ситуація може складатися з НПК газотурбінобудування «Зоря-Машпроект» (місто Миколаїв), який поставляє Росії газотурбінні двигуни для військових кораблів, що будуються для ВМФ Росії і зарубіжних замовників. Тут все точно, як і з «Мотор Січ» – критична залежність Росії від українського заводу і бажання його забрати або знищити. І так само, Україна має всі можливості для переорієнтації «Зорі-Машпроект» на вітчизняні проекти та нові зарубіжні ринки.
Ще одна цікава тема – ракетно-ядерна. Близько половини міжконтинентальних балістичних ракет, які стоять на бойовому чергуванні в російських військах стратегічного призначення, розроблені і збудовані на підприємствах України або оснащені системами управління та прицілювання, створеними ще в УРСР. Досі представники КБ «Південне» та заводу «Південмаш» (місто Дніпропетровськ) здійснюють гарантійний авторський нагляд та аналіз технічного стану російських ракет, беручи участь в роботах із продовження їхніх термінів служби. Сума щорічного контракту – близько 10 мільйонів доларів. І для України не має критичного значення. А от для Росії відмова від цих послуг може перетворитися на реальну проблему. Щоправда, колишній начальник Головного штабу Ракетних військ стратегічного призначення генерал-полковник Віктор Єсин заявив: «У нас є міжурядова угода щодо цього. Якщо ж угода буде розірвана, нічого страшного не станеться – забезпечення гарантійного нагляду візьме на себе російська кооперація, яка займається виробництвом рідинних ракет. Так, будуть труднощі, тому що документація знаходиться в Україні, але, тим не менш, це завдання буде вирішено». Звичайно, завдання буде вирішено. Хто ж насмілиться не виконати наказ Путіна?
В інших секторах ОПК, Україна, на щастя, вже мало пов’язана з Росією. Все ж таки 23 роки незалежності не пройшли дарма. За оцінками інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, якщо завтра буде повністю припинено військово-технічне співробітництво між Москвою і Києвом, то недоотриманий прибуток для України за річний період складе не менше ніж 600 мільйонів доларів. Втрати Росії за такий же період складуть не менше ніж 2 мільярди доларів. Суми, звичайно, для підприємств і української, і російської «оборонки» неприємні. Хоча, й не критичні.
Але хто заважав російським підприємствам купувати українські двигуни? Хто руйнує багаторічні промислові зв’язки? Україна? Чи може це Путін з доброго дива заліз у Крим і послав своїх терористів знищувати Донбас?
На війні, як на війні. Коли ллється кров українських воїнів, бізнес із ворогом неможливий. Оскільки, викликає лише огиду.
Михайло Самусь, Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода