Естонська художниця перенесла Майдан на Двірцеву площу в Петербурзі

Київ – Два тижні на Двірцевій площі перед Ермітажем у Санкт-Петербурзі стояв зелений каркас новорічної ялинки, аналогічний тому, що був на Майдані – хіба що без плакатів та прапорів. Таку інсталяцію представила естонська художниця Крістіна Норман у рамках публічної програми бієнале сучасного мистецтва «Маніфеста», що цього року проходить в Росії. Також вона зробила короткометражний фільм про Майдан за участі художниці Алевтини Кахідзе. У кадрі українська художниця проводить екскурсію Двірцевою площею, вдаючи, що це – Майдан Незалежності. Попри заклики ігнорувати «Маніфесту», Крістіна Норман вважає, що культурна ізоляція – не вихід. Радіо Свобода поговорило з нею про революційний потенціал міст і те, кому вигідні бойкоти.

– Ідея проекту виникла, коли я поїхала в Петербург в кінці лютого цього року, щоб зробити дослідження для бієнале. Утім, тоді я взагалі не була впевнена, чи хочу брати участь у «Маніфесті». Ми слідкували за ситуацією у Києві, дивились стріми. Коли я опинилась на Двірцевій площі, то раптом зрозуміла, що її архітектура нагадує мені Майдан Незалежності. Ці площі організовані схожим чином, на обох головний об’єкт – це колона: у Києві – стела, у Петербурзі – Олександрійський стовп. Саме у той час оголосили, що в Криму відбудеться референдум. Справа у тому, що я також знімаю документальне кіно. Нещодавно ми з режисером Мелісом Муху зробили фільм про Придністров’я. Ситуація в Україні нагадала мені події цього регіону на початку 90-х. І я вирішила, що якщо робити якийсь проект в рамках «Маніфести», то це має бути коментар до українських подій. І що реагувати на них потрібно у Росії.

– Чому інсталяція з ялинкою називається «Сувенір»?

– Сувенір – це зазвичай об’єкт, функція якого – нагадування. З одного боку, типовий металевий каркас новорічної міської ялинки – це нагадування про зимовий час, коли люди очікують чогось хорошого, збираються разом і не хочуть сваритися. З іншого боку, мій «Сувенір» з’являється на Двірцевій площі посеред літа, що створює когнітивний дисонанс. Це символ того, що нинішня політична ситуація між Росією та Україною ненормальна. Це також нагадування про те, що сотні тисяч людей наприкінці 2011 року теж вийшли на площі російських міст, щоб висловити своє обурення щодо сфальсифікованих результатів виборів. Нагадування про те, що в російському суспільстві є потенціал до протесту. Це сигнал тривоги, заклик до мобілізації – передусім до тих, хто вже виходив на протести проти тамтешнього режиму.

– І також попередження про те, що в Росії можуть знову початися протести?

– Швидше не попередження, а питання «Чи можлива революція в Росії»? Ця ялинка та відео нагадують про те, що й сама Двірцева площа бачила кілька повстань. У цієї площі є революційний потенціал.

– Михайло Піотровський, директор Ермітажу, в якому відбувається «Маніфеста», опублікував свій коментар до вашої роботи, в якому описав Майдан як «веселу площу, що перетворилася на бандитський смітник». Як ви ставитесь до його репліки?

– Піотровський говорив з позиції директора Ермітажу – головного музею в Росії. Певно що він відчув якусь тривогу від того, що символ Майдану опинився прямо перед ним. У своїй заяві Піотровський говорить також, що Двірцева площа вразлива. Мені здається, цей коментар не можна прочитати однозначно. Людина відчула, що не може не висловитися. Я думаю, що це позитивний знак. Значить, моя робота має якийсь вплив.

– Яке значення для росіян має ваша робота після подій в Криму та на сході України?

– Не можна узагальнювати і говорити, що російська держава – це те ж саме, що і її громадяни. Соціологічні опитування свідчать, що після анексії Криму та війни, що почалася на сході, підтримка Путіна у Росії зросла. Але я думаю, що моя аудиторія – це люди, що готові вислухати якусь іншу думку, побачити ситуацію з іншої перспективи.

– І все ж, чому ви вважаєте бойкот «Маніфести» недієвим?

– Було дуже багато аргументів за бойкот, але сильнішими виявилися ті, що проти нього. В Естонії є письменник Індрек Харла, дуже відомий. Його перекладають і видають у багатьох країнах. Нещодавно він заявив, що не буде купувати продукти естонських виробників, на яких хоч щось буде написано російською. І що він не хоче, щоб його книжки перекладали російською, а в естонських школах цю мову викладали. Це теж варіант бойкоту, але він здається мені неправильним. Такі заяви лише сприяють поляризації, поширенню недовіри одне до одного, унеможливлюють контакти на культурному рівні. Це лише прискорює ескалацію конфлікту, що вигідний не простим людям, а тим, хто має з цих конфліктів зиск.