У 1988 році, коли у СРСР відзначали тисячоліття хрещення Русі, в Україні почав виходити часопис «Християнський голос». Однією з перших публікацій цього журналу був відкритий лист священика УГКЦ Петра Зеленюка до генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова. У ньому представник духовенства наголошував, що, попри обіцянки про забезпечення прав і свобод, Радянський Союз і далі обмежував діяльність Української греко-католицької церкви. Нижче – витяг із української програми Радіо Свобода за 1988 рік, у якому цитували лист отця Зеленюка.
18 лютого італійська газета Il Messagero опублікувала статтю свого московського кореспондента, який зустрічався з головою Комітету захисту Української католицької церкви(мається на увазі УГКЦ – ред.) Іваном Гелем. Той привіз до голови президії Верховної Ради СРСР Андрія Громика клопотання про відновлення УКЦ на підставі статті 52 радянської Конституції. Клопотання підписав 5451 віруючий.
Іван Гель сказав, що 21 грудня 1987 року президія Верховної Ради ухвалила звернення з підписами 1000 віруючих, але цього разу відмовилася погодити аналогічне клопотання з 5451 підписом, сказавши, що розв’язувати такі адміністративні проблеми – це справа Ради з питань релігії, але, наскільки їй, президії, відомо, Української католицької церкви «не існує». Як повідомляє газета Il Messagero, Іван Гель сказав про намір українських католиків продовжувати збирати підписи під зверненням про легалізацію УКЦ, щоб передати ту петицію Папі Римському. Іван Гель повідомив також, що від січня цього року почав виходити місячний журнал «Християнський голос». Серед матеріалів, опублікованих у журналі «Християнській голос», є відкритий лист священика Петра Зеленюка до генерального секретаря ЦК КПРС Михайла Горбачова.
«Все робиться, щоб знищити церкву»
Отець Зеленюк, зокрема, пише: «Вже минуло 40 років, як сталінський режим оголосив нашу Українську католицьку церкву поза законом і силоміць приєднав її до Російської православної церкви. Погромницька сталінська політика завдала нашій церкві і її вірним тяжких ударів: усі єпископи, які не підкорилися так званому Львівському соборові (неканонічному), знищені або репресовані. У вірних відібрано їхні церкви».
«Все робилося і робиться, щоб знищити Українську католицьку церкву – вважає отець Зеленюк. – Наша церква змушена діяти в катакомбах. Але скільки може тривати така несправедливість? Вважаю, що зміни в радянському суспільстві повинні стосуватися і нашої церкви. Керуючись такими міркуваннями, частина єпископів, священиків і вірних УКЦ в серпні ц.р. заявила про свою легалізацію».
«Серед таких, хто підписав відповідні заяви, скеровані папі Римському і Вам, був і я, рядовий священик, – пише Петро Зеленюк до Горбачова. – Відтоді я став відкрито відправляти в церкві села Калинівка, що на Яворівщині Львівської області, богослужіння та здійснювати інші релігійні обряди за нашим католицьким східним обрядом».
Чому забороняють молитися?
Далі він описує шантаж і погрози, які отримує з боку місцевої влади. Священику погрожували, що притягнуть до відповідальності, викинуть із церкви, від нього вимагали детальних відомостей про дітей, даючи тим зрозуміти, що збираються чинити їм прикрощі.
«Сваволя відбувається не тільки проти мене. Таким же чином вона стосується й моїх односельчан, бо посягає на їхнє право відкрито сповідувати їм рідну католицьку віру», – пише представник УГКЦ у листі до Горбачова.
Отець Зеленюк зауважує, що таким принизливим обробкам піддають усіх священиків, які заявили про свою легалізацію, і запитує: «За яким таким правом нам забороняють молитися в церкві, збудованій нашими предками на рідній землі? Наша УКЦ – одна з гілок Вселенської апостольської (католицької) церкви, вірність якій ми завжди зберігали і зберігатимемо повсякчас. Наша церква, окрім служіння Богу, допомагає плекати здорову мораль, виховувати порядних людей. Кому заважає УКЦ? Хіба не ганьба для держави, що в наш час, наприкінці 20-го століття, нас піддають цькуванню, утискам, позбавляють одного з найосновніших людських прав – права на віросповідання?».
Висловлюємо подяку Музею шістдесятництва за сприяння у підготовці тексту.
(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)