Реформи під тиском війни – приклад Грузії для України

Лондон – Для України здатність запроваджувати політичні й економічні зміни дорівнює можливості вижити і гарантувати громадянам мир та добробут. Зараз українська фінансово-економічна система не може обійтися без порятункових позик, а політична система дискредитована настільки, що призвела до принаймні двох революцій.

Команда президента Порошенка та уряд Яценюка заявляють, що розуміють потребу реформ навіть в умовах фактичної війни з російськими силами. Новоспечений український політик Віталій Кличко – один з тих, хто вказує на приклад Грузії.

Віталій Кличко

«Я був у Грузії 2006 року. То була бідна, маленька країна, яка нічого не мала, яка експортує лише вино і воду «Боржомі». Я приїхав у Грузію знову минулого року (2012-го). Як так можна?... Корупції нуль! Довіра до міліції вища, ніж довіра до церкви!» – захоплено переповідав колишній боксер на зустрічі в Українському інституті у Лондоні, де він рік тому оголосив, що йде в політику. Попереду ще мав бути «Майдан», «Небесна сотня», а потім російська окупація Криму і війна з бойовиками на Донбасі.

Грузія – одна з пострадянських республік, яка, напевне, має відповідь на запитання: чи можливі реформи в умовах війни? Колишній посол Грузії у Лондоні, а зараз співробітник «Грузинської фундації стратегічних і міжнародних досліджень» Ґіорґі Бадрідзе каже, що можливі і потрібні.

«Наші ситуації майже однакові, бо у перший же рік, коли Саакашвілі прийшов до влади, у нас відбулися серйозні бої у Південній Осетії. Дуже скоро 2008 року почалося повномасштабне вторгнення з бомбардуванням життєво важливих об’єктів інфраструктури та окупація нових території Грузії на додаток до тих, які Росія окупувала раніше. В Абхазії і Південній Осетії вони називалися миротворцями, але ми чудово знаємо, що то були окупаційні сили. Ідея полягала в тому, щоб використовувати Абхазію та Осетію, як важелі тиску на те, що робила Грузія. 2008 року був момент, коли Грузія могла втратити незалежність повністю. Але реформи 2008 року були лише посилені, бо ідея полягала в тому, що відповіддю на російську агресію могли бути лише активні нові реформи», – сказав Ґіорґі Бадрідзе у відповідь на запитання Радіо Свобода у Лондоні.

Повірити у можливість змін

Пітер Померанцев, лондонський журналіст, який вивчав досвід реформ Грузії для дослідницького інституту Legatum, розповідає, що грузинські реформатори пропонують визначати не методи чи шляхи, а мету, або радше кілька завдань, які реально досягти, а потім працювати над їх досягненням усіма можливими способами.

За його словами, рецептів реформ, які би підходили кожній країні, просто не існує. Одним з найяскравіших прикладів змін в Грузії називають реформу поліції. Майже усіх працівників звільнили, набрали нових із вищими зарплатами, але також із вищими вимогами.

«Власне, дорожня поліція не така вже й важлива, але люди постійно її бачать. Та реформа змусила людей повірити у те, що реформи взагалі можливі. Після того, вже проштовхували більш складні реформи», – каже Пітер Померанцев.

Коли йдеться про Україну, то ці «більш складні реформи», на думку фахівця лондонської аналітичної служби Economist Intelligence Unit Дейвіда Делтона, мали би бути спрямовані на дві ключові українські проблеми.

«Це корупція та олігархічна система, яка тяжіє над Україною впродовж 15 років, – каже він. – Саме через корупцію і засилля олігархів українська економіка така слабка, а Україна така бідна у порівнянні, наприклад, з Польщею, яка після розвалу Радянського Союзу починала з подібного рівня».

Олігархи повинні грати за правилами

Дейвід Делтон бачить в олігархах надто потужну силу, яка протиставляє себе інтересам суспільства і держави. Олігархи використовують фінансову могутність і політичний вплив для того, щоб змінювати правила на свою користь.

Олігархам не потрібна конкуренція, і досвід показує, що вони можуть легко уникати податків, використовуючи, знову ж таки, вплив на владу та переміщення капіталів різними країнами й офшорними зонами.

Але Дейвід Делтон не пропонує «розкуркулювати» олігархів, а навпаки наголошє, що їх можна і треба змусити працювати за правилами. Верховенство закону могло б бути вигідним для, фактично, усіх.

«Візьмемо таку найочевиднішу просту справу, як гарантія права на власність. Наразі не будемо говорити про те, хто і що вкрав. Але навіть якщо визнати «статус кво», то потрібна міцна держава, треба, щоб поліція отримувала належну платню, треба, щоб був захист від погроз, потрібна система судочинства, щоб у ній не сиділи лише друзі президента. Отже, якби можна було почати з цього одного, то у наступні 5 років вже були б важливі зрушення», – вважає аналітик-економіст.

Очищення і незалежність суддів

Захист прав і зокрема прав на власність кожного громадянина можливий за умови справедливої системи судочинства й ефективної системи упровадження законів.

Британський правник Джефрі Робертсон застерігає і про негативний досвід грузинських реформаторів.

«Революціонери, які почали так добре з поліцією, в ситуації із суддями виявили, що постали перед спокусою і вони таки були спокушені покірним судочинством» – вважає правник.

Джефрі Робертсон вказує, що уряд реформаторів в Грузії отримав можливість впливати на суддів, щоб досягати бажаних результатів, а прокуратура стала інструментом, яким влада в Тбілісі могла зловживати.

Правник наполягає на тому, що реформа судочинства повинна полягати одночасно в очищенні від корумпованих суддів, але також і в забезпеченні їх незалежності. А коли судочинство служитиме не владі, а закону, можна досягти верховенства права – одного з європейських принципів, котрих бажають українці.