Українська Гельсінська спілка звернулась до Європейського суду з прав людини щодо викрадення та катування бойовиками заручників у Слов’янську. В цьому безпрецедентному судовому процесі два відповідача, розповідають в правозахисній спілці, – Україна, через те, що влада не досить оперативно реагувала на заяви родичів заручників про захоплення близьких у полон, та Російська Федерація – оскільки несе відповідальність за постачання зброї угрупованням «ДНР» і «ЛНР», які в Україні визнані терористичними. Починаючи з квітня до Страсбурга юристи направили кілька справ про полонених українців у Слов’янську. Тепер всі провадження судді об’єднали в одну справу. Всі деталі процесу засекречені до винесення вироку. Правозахисники Української Гельсінської спілки сподіваються, що суд встановить причетність військових Російської Федерації до викрадення, і що уряд Росії буде зобов’язаний сплатити потерпілим компенсацію. Радіо Свобода взяло інтерв’ю в адвоката цієї справи Олега Вєрємєєнка.
– Більше двох місяців тому наших громадян почали брати в заручники. Розумієте справа засекречена і я не маю права розголошувати імена, але просто можу сказати, що це були наші співгромадяни – журналіст, студент, який їхав додому, і двоє художників. Спочатку ми зверталися до державних органів влади України всіх рівнів, які курують питання заручників. Перший тиждень – нуль уваги. Нам взагалі писали, що ми не зверталися до них, хоча у нас були підтвердження. Ну і ми вирішили звертатися одразу до суду. Є порядок Правила №39 (термінові випадки) і вимагали звільнення заручників. Євросуд відклав решту справ і слухав українську справу заручників першою. Судді одразу поставили запитання до Російської Федерації: «Що з заручниками, чому їх не відпускають, в яких умовах утримуються і в чому вони звинувачуються. Переписка з Євросудом тривала фактично два місяці. Нам же требо було довести причетність Росії до подій у Слав’янську.
– Пане Вєрємєєнко, а якщо говорити про юридичну складову цієї справи. Офіційно російське МЗС та й сам президент Володимир Путін неодноразово заявляли, що не мають стосунку, а тим паче, впливу на так званих «ополченців». То як в суді Ви збираєтеся доводити, що українці потерпали з вини Росії, а отже, як російська держава може бути за це покарана і до того ж сплачувати компенсації заручникам у Слов’янську?
У Слов’янську знайшли російський спецзв’язок, виготовлений 2014 року – це взагалі надсекретні технології
– Так, вони заперечують. Вони надсилали до Страсбурга такі листи, мовляв, це українська територія, до чого тут Росія, ми взагалі тут ні до чого, це не наша юрисдикція. Але коли почали з’являтися конкретні докази щодо наявності російських військових, найновішого озброєння: комплекси типу ПЗРК – вартістю 80 тисяч доларів США, танки Т-72, гармати, якими ще треба вміти користуватися, в автошколі у Слов’янську знайшли російський спецзв’язок, виготовлений 2014 року – це взагалі надсекретні технології... Яким чином вони опинилися у Слов’янську в якихось там реконструкторів. Нічого окрім посмішки це не викликає, мається на увазі відповідь Кремля про те, що їх там немає.
Докази наявності російської зброї є доказом причетності Російської Федерації до військового конфлікту, а отже – й до заручників
Докази наявності російської зброї в Україні і є доказом причетності Російської Федерації до військового конфлікту, а отже – й до заручників. Саме тому Євросуд наказав Російській Федерації вжити певних кроків для звільнення заручників. І фактично була проведена спецоперація за участю наших силовиків і, я думаю, була дана команда з Кремля відпустити цих полонених.
– У матеріалах до суду у Страсбурзі представлено близько десяти випадків із людьми, яких катували в підвалах у Слов’янську. Ініціатива щодо звернення до суду з прав людини йшла від самих заручників, чи їхніх родичів?
– Від родичів. Тому, що заручники не виходили на зв’язок. Перший заручник зник 20 квітня і був звільнений у ніч із суботи на неділю. Річ у тім, що це, фактично, класичний незаконний арешт, порушення статті 105-ї – катування. Тримання в нелюдських умовах, без медичної допомоги – це шкода здоров’ю. Тепер збиратимемо докази і проситимемо Євросуд призначити гідну компенсацію. Справа ведеться в рамках Фонду стратегічних справ УГСПЛ. Але найголовніше, що ті, з ким ми зв’язувалися – вони живі та вже на волі.
Аналогічні справи в Євросуді називають ще «чеченськими». Практика взяття заручників з’явилась ще в 1990-і роки (під час першої і другої чеченської кампанії). І юристи правозахисних організацій звертались тоді в Страсбург вимагаючи звільнення заручників.
При звільненні Слав’янська з підвалів на свободу випустили півтори сотні заручників. Тепер правозахисники допомагають донецьким в’язням, які перебувають у руках сепаратистів.