Колись Лінас Лінкявічус, міністр закордонних справ Литви, яка головувала в ЄС у другій половині минулого року, сказав, що в України у Європі немає ворогів… Однак очевидно, що в «українському питанні» і темі санкцій проти Росії є різні групи країн всередині ЄС. Хто вони – друзі і приятелі України в ЄС? Яка мотивація їхньої поведінки? Радіо Свобода розмовляло з головним редактором аналітичного бюлетеню Strategic Europe, співробітницею Центру Карнегі у Європі Джуді Демпсі.
– Хто взагалі поставив Україну на європейські радари, хто звернув увагу Європи на Україну?
Джуді Демпсі
– Всередині ЄС через те, як поляки і шведи проштовхували концепцію «Східного партнерства», Україна потрапила в порядок денний. Проблема всередині ЄС у питанні України в тому, що деякі країни-члени не розуміють, чому це має значення для Європи. Українська криза демонструє, наскільки Європа розділена в питанні України.
– І кого віднести до табору скептиків?
Нордичні країни – зокрема балтійські, а також Польща –бачать Росію, яка загрожує кордонам та стабільності в Європі, встановленим після Холодної війни
– Іспанці, португальці та греки дивляться на Україну зовсім відмінно від інших країн. В Іспанії економічна криза, а також іспанці говорять, що Україна задалеко, і що Росія також задалеко і що Росія не становить нам загрозу, вони дивляться на Україну через призму Росії. Італія трохи міняється за прем’єрства Маттео Ренці, але назагал Італія розглядає Україну як подразник через свої тісні енергетичні відносини з Росією і їй не подобається ідея санкцій проти Росії. Греція традиційно проросійська, її більше турбує проблема Кіпру і їй також не подобається ідея санкцій проти Росії. А на півночі Європи – зовсім інша картина. Нордичні країни – зокрема балтійські, а також Польща – розглядають українську кризу через призму загроз. Вони бачать нову Росію, яка загрожує кордонам та стабільності в Європі, встановленим після Холодної війни.
– А яка ситуація серед трьох китів, на яких тримається Євросоюз – Британії, Німеччини та Франції?
В підсумку саме від відносин Німеччини та Росії залежить вирішення української кризи
– Щодо Британії, то невідомо, якою є зовнішня політика за прем’єр-міністра Дейвіда Камерона. Британія робить багато заяв проти Росії, але їй не подобаються санкції. Щодо Франції, то варто згадати продаж нею вертолетоносців «Містраль» Росії. А Німеччина є країною, яка справді важить. І ми бачимо, що канцлер Анґела Меркель намагається бути твердою і критичною, наскільки це тільки можливо, з Росією, але не хоче її ізолювати. Її міністр закордонних справ, соціал-демократ Штайнмайєр хоче залучення Росії до діалогу. У підсумку саме від відносин Німеччини й Росії залежить вирішення української кризи.
– Тобто, на позицію країни-члена ЄС впливає сукупність факторів: географія, історія, економічні інтереси…
– Так, але я також думаю, що важливо пам’ятати, що слабкість ЄС полягає в тому, що він не має спільного тлумачення загроз. Що далі розташована країна від України та Росії, то менше вона почувається загроженою. Цікавим у цій українській кризі є те, що вона не створила справжнє відчуття єдності і солідарності навіть серед країн Вишеградської групи. Польща займає тверду позицію, а позиція Угорщини більш ніж двозначна, хоча й трохи змінюється. Угорщина концентрувалася на своїй меншині в Україні, замість того, аби критикувати Росію за анексію Криму та зміну кордонів, а також втручання у Східній Україні. Навіть позиція Чеської Республіки і Словаччини може дивувати – вони критикували плани НАТО щодо базування додаткових військ у Центральній та Східній Європі, говорячи, що, як колишні члени Варшавського договору, вони вже були колись окуповані. Але ж ці країни є членами НАТО!
– Чи можна сказати, що в певному сенсі українська криза об’єднала Європу, адже що б там не говорили, але ЄС запровадив другу фазу санкцій проти Росії і триває підготовча робота щодо третьої фази?
Проблемою для Європи є те, як дати собі раду з Росією Путіна
– Я гадаю, Ви маєте рацію. Це вже досягнення, що ми вийшли на наступну стадію санкцій, попри величезний тиск економічного лобі і навіть з боку урядів, щоб не йти стежкою санкцій. Це було об’єднувальним фактором. Справді це так, бо Україна та ЄС підписали Угоду про асоціацію, але ця єдність всередині ЄС дуже крихка. Але у підсумку Європа залишається з двома проблемами. Одна – це Крим, а друга – які відносини мати з Росією. Другим позитивом кризи стало те, що Європа ставиться тепер до питання енергетичної безпеки серйозніше, аніж раніше. І також проблемою для Європи є те, як дати собі раду з Росією Путіна. Це питання навіть серйозно ще не поставлене у Європі.
– Чи Європа з Росією є друзями, конкурентами чи ворогами?
– Конкурентами! Тут ідеться про змагання між системами цінностей. Ще до Вільнюського саміту «Східного партнерства» минулого року Кремль зрозумів, про що насправді мова йде у відносинах України та ЄС не лише про скасування торговельних бар’єрів чи посилення економічної співпраці. Мова йде про вагоміші речі: про поступовий перехід до цінностей демократизації. І раптом Кремль зрозумів, що Європа – це насамперед демократичні цінності, які він не любить, бо вважає загрозою для себе.
– Щодо третьої фази санкцій ЄС проти Росії – наскільки вони реальні? Чи Європа серйозно про них думає, чи це тільки балачки?
Риторика і погрози третьої фази санкцій таки турбують Путіна
– Ці санкції на радарі ЄС як своєрідна палиця… Наведу вам приклад: якраз перед візитом Путіна до Австрії, де він підписав угоду про газову співпрацю з австрійською компанією, міністри закордонних справ ЄС обговорювали тему подальших санкцій у третій фазі. І тут Путін зробив жест – попросив Раду Федерації забрати в нього право щодо направлення війська в Україну. Але це було зроблено саме через його стурбованість можливими сильнішими санкціями. Риторика і погрози третьої фази санкцій таки турбують Путіна: а що як європейці підуть цим шляхом?
– Раніше, до української кризи, вважалося, що Києву для ривків у євроінтеграції треба чекати головування в ЄС приязної країни. Чи можна сказати, що тепер головування тієї чи іншої країни в ЄС уже не має такого значення – в ЄС виробився більш-менш консенсус у питанні України?
– Це справді складне питання. Я все ж думаю, що якщо в ЄС головує дуже дружня країна для України, то тоді Україна буде в епіцентрі уваги. І хоча президент Порошенко був емоційним, підписуючи Угоду про асоціацію з ЄС у цілому, але підписання Угоди не підняло хвилю ентузіазму в Україні через Крим та події на сході. Вимір і параметри в Україні змінилися – вперше нове покоління активних українців, яке не має ілюзій щодо ЄС, отримало важелі впливу на Порошенка… Вперше від часу незалежності! Це ключова зміна в Україні. Назад повернення немає. Це знає Порошенко, це знають олігархи. Це зміна, яку ще не всі помітили в ЄС, але Росія помітила, що Україна вже стала іншою.