Белград – В багатьох країнах Європи відзначають соту річницю від початку Першої світової війни, яка драматично змінила політичну карту Європи, а також промисловість, економіку, охорону здоров’я, інформаційну систему тощо. З’явилися нові технології, нові види зброї, розширилися зв’язки між людьми й народами. Життя стало більш динамічним. Але сподівання мільйонів, що після тієї війни світ вже не буде воювати в таких колосальних масштабах і що більше не буде такої жахливої війни, не справдились.
Сто років тому, а саме 28 червня 1914 року, сербський націоналіст Ґаврило Принцип, член нелегальної організації «Молода Боснія», в центрі Сараєва скоїв замах на Франца Фердинанда, наступника австро-угорського престолу. Через кілька тижнів Австро-Угорщина оголосила війну Сербії, звинувачуючи її в причетності до замаху. Сформувалися два табори: сили Антанти очолювані Францією й Великою Британією та блок на чолі з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Бойові дії розпочалися на Балканах, упродовж наступних років велися на східному й західному фронтах, на Близькому сході та в Африці. Перемир’я було підписано в листопаді 1918-го, а мирну угоду в червні наступного року підписали в палаці Версаль неподалік Парижа.
Пропагандисти передбачали швидку перемогу
У 1914 році людство ще не мало досвіду світової війни. Громадяни воюючих сторін були впевнені, що перемога недалеко. Балканський історик професор Дюра Гарді пояснює: «Перша світова війна, велика війна великих сил та імперій була дуже добре підготовлена тодішніми суспільними елітами. На підставі мемуарів та преси ми можемо створити дуже ясну картину настроїв: так як це буває на початку кожної війни, вірнопіддані великих держав на початку були захоплені. Вони були упевнені, що легко переможуть ворогів та що війна закінчиться через місяць або два місяці. Однак, незадовго виявилося, що це не так, та що це буде конфлікт всесвітніх масштабів».
У війні, яку сучасники називали Великою, а дехто й «війною шістьох імператорів», загинуло приблизно десять мільйонів осіб, поранення отримали двадцять мільйонів. Політичним наслідком війни став розпад кількох імперій та створення нових держав. Розпалися Австро-Угорщина та Османська імперія. Німецька імперія стала Веймарською республікою. На руїнах Російської імперії – після громадянської війни – виник Союз Радянських Соціалістичних Республік. На карті Європи знову або вперше з’явилися Польща, Фінландія, Угорщина, Чехословаччина, Литва, Естонія, Латвія та Королівство сербів, хорватів і словенців, яке згодом назвали Югославією...
Історики й політичні діячі досі дебатують щодо причин, які призвели до світової війни на початку 20-го століття. Отож, повертаємося на початок минулого століття – до Сараєва.
Сербія спростувала причетність до замаху на Франца Фердинанда
Австрія 1908 року анексувала Боснію, котра до того часу кілька десятиліть була її протекторатом. Анексія викликала обурення як мусульманського, так і слов’янського населення. Сербія заохочувала боснійських сербів виступати проти австрійців, яких називали окупантами. За сприянням Белграда, група студентів й учнів сформувала нелегальну організацію «Молода Боснія». Юнаки їздили до Сербії, там навчали їх сербські офіцери. Поряд із патріотичною літературою, з Сербії отримували зброю. Окремі автори стверджують, що план замаху в Сараєві підготували військові експерти з Сербії. Белград це спростував. Однак, влада відкинула вимогу Відня, щоби австрійські поліцейські на території Сербії провадили слідство щодо замаху. Саме через це імперія оголосила війну Сербії.
А щодо Ґаврілa Принципа, його відразу після замаху заарештували. Від смертної кари порятував його факт, що не був повнолітнім. Засудили його на 20 років. Помер у в’язниці, не дочекавшися кінця війни. Чимало сербів досі вважає його героєм. В Сербії замовчують факт, що Принцип вбив, разом із принцем Фердинандом, і його вагітну дружину, принцесу Софію. Адже, вбивство вагітної жінки ніяк не можна назвати патріотизмом.
Більшість сербських істориків останнім часом наполягає на тому, що Белград не був причетним до замаху. Історик й колишній дипломат Душан Батакович зазначає: «Молода Боснія» була однією з-поміж багатьох національно-революційних організацій, метою яких була політична й національна свобода. Вони боролися проти австро-угорської колоніальної влади».
Воєнні дії розпочалися 28 липня. Першими жертвами були 16-літній сербський доброволець Душан Джонович та угорський піхотинець Іштван Балохі. Молодий серб був членом підрозділу, який замінував міст через річку Саву в Белграді – єдиний зв’язок між Сербією та Австро-Угорщиною. Підірваний міст упав на угорський корабель «Алкотмань», на якому знаходився й бідолашний Балохі.
Перша світова війна була й братовбивчою. В австро-угорському війську були десятки тисяч українців та сербів, котрі атакували своїх земляків у складі російського та сербського військ.
Спірні питання актуальні й через сто років
Версальський мир не став прелюдією до довголітнього миру. Професор Дюра Гарді пояснює: «Загинуло вісім, за деякими джерелами аж десять мільйонів осіб. Це жахливі жертви. Європа після війни опинилася в глибокій кризі. З іншого боку, після розпаду чотирьох імперій Європа намагалася встановити систему на принципі національних держав. Звичайно, коли йдеться про створення національних держав на певних територіях – то одні втрачають, а інші здобувають території. Післявоєнна криза та криза національного питання згодом призвели до реалізації політичних проектів націонал-соціалізму та комунізму. Суперечливості між цими проектами тривали й, внарешті, втягнули Європу в Другу світову війну, котра за наслідками була багато жахливішою від Першої світової».
Минуло сто років, а політичні діячі та науковці продовжують дебати щодо причин та наслідків Першої світової війни. Серби енергійно спростовують твердження, що війну викликав замах у столиці Боснії. На їхню думку, імперіалістичні Австро-Угорщина й Німеччина вже були готові розпочати війну коли стався замах. Адже, Франц Фердинанд прибув до Боснії з метою перевірити бойову готовність австрійської імперської армії на анексованій території.
Ось що про ревізіонізм, тобто про нове тлумачення давніх подій каже професор-історик Дюра Гарді: «Якщо сьогодні, сто років після початку Першої світової війни, подивимося на карту Європи, та на проблеми, з якими зіштовхуються нинішні модерні нації й держави, ми бачимо що історія – довготривалий процес, та що спірні питання з початку 20-го століття актуальні й через сто років. Тому ревізіонізм бачимо як на політичній арені, так і серед інтелектуальної еліти, а до неї належать й історики та філософи».
До інтелектуальної еліти належать й письменники. Якщо пропагандисти захоплювалися війною й заохочували сучасників битися до смерті й вбивати інших, у романах Ремарка, Хемінгуея або серба Мілоша Црнянського такого захоплення немає. Війна – це болото окопів, це бруд, стрілянина, безліч трупів, безглузддя. Український письменник Осип Турянський в повісті «Поза межами болю» писав: «Це був злочин, якого люди і природа допустили на нас, і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства. І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю – в обійми божевілля і смерті».
На руїнах й могилах Першої світової війни виникли марні сподівання, що такого лиха більше не буде. Але з’явилися такі потвори, як Адольф Гітлер та Йосиф Сталін, які повели людство до ще гірших страждань.