Міжнародний кримінальний суд може перетворитися на зведення політичних рахунків, а не на інструмент системних змін. Принаймні, на це вказує логіка розвитку подій: парламент проголосував «за» звернення до Міжнародного кримінального суду щодо поширення його юрисдикції на «справу Майдану», але цього сесійного тижня керівництво Верховної Ради так і не внесло до порядку денного законопроект 4873, підписаний 199 депутатами, що дозволить ратифікувати Римський Статут та визнати юрисдикцію Суду – вже не для Януковича та його «Сім’ї», а для нинішнього та майбутнього керівництва країни. Це можна тлумачити десь так: Римський Статут – для попередників, але не для нас. Імовірно, рішучості в ратифікації Римського Статуту керівництву країни не додають і Крим та Донбас, що зусиллями нашого північного сусіда перетворилися чи то на «сірі зони», чи на «гарячі точки».
Ще ніколи, починаючи від 2000 року, коли Україна підписала, але так і не ратифікувала Римський Статут, тема Міжнародного кримінального суду (МКС) не була для суспільства такою гострою. І це зрозуміло. Одні з найпопулярніших на сторінці «Євромайдан SOS» – коментарі, в яких колишнього українського президента і його оточення відправляють на лаву підсудних до Гааги.
Але уповати на Гаагу не варто так само, як і на доброго царя. Навіть якщо Суд таки візьметься за «українську справу» (а це рішення може прийматися роками) та засудить тих, хто віддавав накази на найвищому рівні (плюс ще кілька років), головні битви за очищення системи відбуваються вже зараз на наших очах. Достатньо простежити за пристрастями довкола призначення голови Вищого адміністративного суду, щоб переконатися, що реакція, як пишуть у соцмережах, наступає. Доки Гаага засудить ОЗГ, що розстрілювало Майдан, здобутки Майдану захлинуться.
Потенційні розчарування
Міжнародні експерти обережно попереджають: роль МКС – компліментарна. Він може допомогти дотягтися до верхівки, яка ухвалювала рішення й віддавала злочинні накази, але з рештою вертикалі доведеться давати раду самотужки. Головна функція Гаазького суду – превентивна, а не каральна. «МКС створювався із превентивною метою», – наголошує представник FIDH у Міжнародному кримінальному суді Монсеррат Карбоні (FIDH – Міжнародна федерація з прав людини – організація, що була однією із засновників Міжнародного кримінального суду).Українському суспільству варто передусім очікувати від Суду того ефекту, який сформульовано в гаслі «Нехай страх перейде на ЇХНІЙ бік». Важливо гарантувати, що українському керівництву, ким би воно не було представлене, більше ніколи не закортить нацьковувати на мирних протестувальників головорізів – у формі та без. Пояснюючи завдання МКС, Карбоні згадує проблему використання дітей у військових конфліктах. «Ще 12 років діти-солдати у військових конфліктах у багатьох африканських та латиноамериканських країнах були звичним явищем. Розгляд справ МКС призвів до появи законодавства про заборону такої практики», – зазначає Карбоні.
Власне, зараз у Гаазі відбувають свій більш ніж десятирічний термін покарання лише двоє конголезців, які були засуджені саме за використання дітей у військових конфліктах. Щоправда, є ще один засуджений МКС високопосадовець – президент Судану. Але він сидить не за ґратами, а в своєму президентському кріслі і продовжує чинити злочини, за які його, власне, й було засуджено. Обмеження у пересуваннях на цьому тлі виглядає непереконливим покаранням. І саме тут криється головне потенційне розчарування для тих із нас, хто справедливо жадає помсти. Навіть якщо після довгих років тяганини Суд таки визнає винною в злочинах проти людяності нашу ростовську діаспору, це товариство, ймовірно, так і житиме, не відмовляючи собі ні в чому, окрім пересування, де-небудь на Рубльовці або в якійсь іншій авторитарній дірі. Російська Федерація не є країною-учасницею Римського Статуту. І не зобов’язана сприяти Суду, а, відповідно, може й не видавати Януковича-Захарченка-Пшонку міжнародному правосуддю. Хіба матиме в тому якийсь власний інтерес – наприклад, вкотре ввести в оману світову спільноту демократичними «оптичними ілюзіями», як у випадку зі звільненням Ходорковського.
Перспективи «української справи»
Наразі «українська справа» тільки проходить попередню оцінку. Не факт, що МКС взагалі за неї візьметься. Хоча наші джерела, які днями мали зустріч із представниками Суду, стверджують, що відносно України в прокурорському офісі Гааги налаштовані серйозно. І, по-перше, вбачають у подіях минулої зими достатньо підстав, аби говорити про злочини проти людяності. А, по-друге, прогнозують відносно швидкий старт для справи.
Марсо Сівєд, виконавчий директор Міжнародної федерації з прав людини, також каже, що шанси «української справи» потрапити на розгляд Суду досить високі. Більше того, під час візиту до України минулого тижня він наголошував, що українському уряду варто звернутися до МКС із проханням розслідувати не лише злочини, вчинені до лютого 2014 року, а й подальше розгортання ситуації в Криму та на Східній Україні, де маємо ознаки військових злочинів. Якщо МКС переконається в тому, що національна правоохоронна система безпорадна (що є одним із необхідних критеріїв для Суду), він сам візьметься за розслідування. А ознаки такої безпорадності експерти FIDH після зустрічі з посадовцями українського Мін’юсту, ГПУ, МВС вбачаються як у «справі Майдану» (недостатня кількість речових доказів і саботування розслідування з боку МВС, на яку скаржилося попереднє керівництво ГПУ), так і в тимчасово анексованому Криму та дестабілізованій Східній Україні (відсутність доступу на ці території для системи українського правосуддя). Цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко вже зареєстрував проект заяви 4081а щодо продовження терміну дії юрисдикції суду «від 21 листопада 2013-го і надалі». Побачимо, чи підтримає його Верховна Рада.
Якщо цю ідею підтримає і парламент, і сам МКС, то саме тут і почнеться найцікавіше. Хто є потенційним претендентом на гаазьку лаву підсудних у справі про злочини проти людяності в Криму та військові злочини на Донбасі? Аксьонови-бабаї-гіркіни? Не смішіть. Міжнародному правосуддю не бракує волі та незалежності, аби засудити керівників Конго. А як щодо містера Путіна? Це вже питання риторичне. «Справа Грузії», де президент Російської Федерації також може стати обвинувачуваним, перебуває на стадії попереднього розгляду вже протягом шести років. Нам варто ближче придивитися до неї – надто якщо МКС таки поширить свою юрисдикцію на події в Криму та Східній Україні.
Грузинський досвід
Усього на етапі попередньої експертизи в МКС наразі перебуває близько 10 справ. Наприклад, «справа Гондурасу», в якій так само йдеться про злочини, вчинені владою проти протестувальників: вбивства, тортури, незаконне затримання, переслідування, сексуальне насильство. «Справа Гвінеї»: масове вбивство військовими формуваннями щонайменше 156 осіб 28 вересня 2009 року під час мітингу опозиційно налаштованих громадян. До речі, багато хто тоді був також заарештований, деякі учасники акції (це нам особливо близьке) викрадалися прямо з лікарень і більше їх не бачили. Цікавою є також «справа Колумбії», де парамілітарні угруповання обвинувачуються у вбивствах, насильному переміщенні осіб, тортурах, сексуальному насильстві, взятті заручників, паралельно під підозрою також державні органи – у вчиненні злочинів проти людяності та примусових зникненнях осіб.
Українська може стати другою «європейською» справою Суду. Перший і єдиний на сьогоднішній день кейс із нашого континенту, що є на розгляді МКС, – це Грузія-2008.
Координатор проектів Міжнародного партнерства за права людини (Брюссель) Сімон Папуашвілі на момент вторгнення Росії до Грузії працював у грузинській громадській організації «Центр захисту прав людини». Він розповідає, що відразу по завершенні п’ятиденної гострої фази конфлікту низка грузинських правозахисників почала документувати події: робили дуже докладні інтерв’ю з постраждалими, свідками, знімали фото та відео. У випадку з грузинською війною може йтися про два з трьох злочинів, що підпадають під юрисдикцію МКС, а саме: військові і злочини проти людяності.
«Ми розуміли, що ані Грузія, ані Росія не будуть проводити належного розслідування і карати винних. Обидві сторони впевнені, що неправа інша сторона і що саме вона – злочинець. Тому грузинські громадські організації провели власне альтернативне розслідування», – пояснює Сімон.
Важливо розуміти також, що законність або незаконність дій Росії у сенсі військової агресії проти Грузії Суд не цікавить. МКС звертає увагу виключно на військові злочини, злочини проти людяності та геноциди. І ще один важливий аспект. Згідно з Римським Статутом, будь-яка держава (в тому числі та, що не належить до переліку держав-учасниць), приватна особа, група людей або ГО, має право подати до Суду інформацію стосовно злочинів, котрі потенційно можуть підпадати під його юрисдикцію. І Російська Федерація цим правом скористалася.
«Через три місяці після війни, коли ми підготували документи і передали їх до Гааги (Грузія ратифікувала Римський статут ще в 2003 році), виявилося, що російський уряд нас випередив і вже подав документи зі свого боку. З’ясувалося, що після конфлікту Росія відправила в зону військових дій близько 200 людей, які документували злочини, вчинені з грузинського боку. Своє подання до Суду Росія використала як інструмент політичного тиску на керівництво країни».
Щороку грузинський уряд видає на гора 200-сторінковий звіт щодо прогресу в офіційному розслідуванні, та насправді воно гальмується – як з боку Грузії, так і з боку Росії, каже правозахисник. Щоразу, за словами Сімона, він переконує Гаагу, що пора братися до власного розслідування, але МКС, судячи з усього, достатніх підстав не бачить досі. Тим часом, процедура попередньої експертизи може тривати вічно – жодних часових обмежень у Римському Статуті не прописано. Правда, як стверджує Сімон, цього року з’явилися позитивні сигнали – початися розслідування може вже найближчим часом. Але що далі?
«Припустимо, ми доведемо, що Путін віддавав накази, в результаті яких були вчинені військові злочини. Припустимо навіть, що Суд видасть ордер на його арешт. Теоретично це можливо. Але далі що? А далі – нічого», – скрушно прогнозує Сімон. Хіба що Путін потрапить до однієї з тих країн (всього таких близько 120), які ратифікували Римський Статут і зобов’язалися всіляко сприяти Суду. Тоді він може бути заарештований.
Це може видатися парадоксальним, але, відверто нехтуючи верховенством права як всередині країни, так і зовні, досягаючи авторитарного дна та відроджуючи сталінські практики, саме Росія чи не найвправніше використовує міжнародні правила гри для того, щоб душити інших, до речі, значно більш демократичніших. Так і з Римським Статутом, який Російська Федерація не ратифікувала – але намагається скористатися його перевагами. Це нагадує «ленінську програму»: відібрати мотузку в Заходу і нею ж Захід і задушити. Майже напевне Путін спробує використати «ленінську програму» і проти України.
Бойовики, що діють на Сході України, вже заявляли про підготовку документів до МКС стосовно «злочинів київської хунти». І в цьому сенсі Римський статут може стати головним болем для української влади. «Сіра зона», на яку поступово перетворюється Донбас, – це на роки. А де війна, там ситуація та поведінка людей малопередбачувана. Молдова – чи не єдина (поруч із Грузією) пострадянська країна, яка ратифікувала Римський Статут, але на етапі ухвалення цього рішення, кажуть, були чималі сумніви. Саме через Придністров’я.
«Вони побачили, що відбувається в Грузії і зупинили процес ратифікації. Ті, у кого є такі «сірі зони» як Придністров’я, Нагорний Карабах, Абхазія, вони розуміють, що в будь-який момент конфлікт може активізуватися, і вони бояться брати на себе відповідальність», – пояснює Саша Кулаєва, яка очолює відділ Східної Європи та Центральної Азії у FIDH.
Попри такі острахи, які може мати Київ, Сімон Папуашвілі, посилаючись на грузинський досвід і на те, що він абсолютно відмінний від українського, переконаний, що Україні просити МКС поширити юрисдикцію на Крим та Донбас – однозначно варто. Так само як і ратифікувати Римський Статут.
Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод, активіст «Євромайдан SOS»
Ще ніколи, починаючи від 2000 року, коли Україна підписала, але так і не ратифікувала Римський Статут, тема Міжнародного кримінального суду (МКС) не була для суспільства такою гострою. І це зрозуміло. Одні з найпопулярніших на сторінці «Євромайдан SOS» – коментарі, в яких колишнього українського президента і його оточення відправляють на лаву підсудних до Гааги.
Але уповати на Гаагу не варто так само, як і на доброго царя. Навіть якщо Суд таки візьметься за «українську справу» (а це рішення може прийматися роками) та засудить тих, хто віддавав накази на найвищому рівні (плюс ще кілька років), головні битви за очищення системи відбуваються вже зараз на наших очах. Достатньо простежити за пристрастями довкола призначення голови Вищого адміністративного суду, щоб переконатися, що реакція, як пишуть у соцмережах, наступає. Доки Гаага засудить ОЗГ, що розстрілювало Майдан, здобутки Майдану захлинуться.
Потенційні розчарування
Міжнародні експерти обережно попереджають: роль МКС – компліментарна. Він може допомогти дотягтися до верхівки, яка ухвалювала рішення й віддавала злочинні накази, але з рештою вертикалі доведеться давати раду самотужки. Головна функція Гаазького суду – превентивна, а не каральна. «МКС створювався із превентивною метою», – наголошує представник FIDH у Міжнародному кримінальному суді Монсеррат Карбоні (FIDH – Міжнародна федерація з прав людини – організація, що була однією із засновників Міжнародного кримінального суду).Українському суспільству варто передусім очікувати від Суду того ефекту, який сформульовано в гаслі «Нехай страх перейде на ЇХНІЙ бік». Важливо гарантувати, що українському керівництву, ким би воно не було представлене, більше ніколи не закортить нацьковувати на мирних протестувальників головорізів – у формі та без. Пояснюючи завдання МКС, Карбоні згадує проблему використання дітей у військових конфліктах. «Ще 12 років діти-солдати у військових конфліктах у багатьох африканських та латиноамериканських країнах були звичним явищем. Розгляд справ МКС призвів до появи законодавства про заборону такої практики», – зазначає Карбоні.
Власне, зараз у Гаазі відбувають свій більш ніж десятирічний термін покарання лише двоє конголезців, які були засуджені саме за використання дітей у військових конфліктах. Щоправда, є ще один засуджений МКС високопосадовець – президент Судану. Але він сидить не за ґратами, а в своєму президентському кріслі і продовжує чинити злочини, за які його, власне, й було засуджено. Обмеження у пересуваннях на цьому тлі виглядає непереконливим покаранням. І саме тут криється головне потенційне розчарування для тих із нас, хто справедливо жадає помсти. Навіть якщо після довгих років тяганини Суд таки визнає винною в злочинах проти людяності нашу ростовську діаспору, це товариство, ймовірно, так і житиме, не відмовляючи собі ні в чому, окрім пересування, де-небудь на Рубльовці або в якійсь іншій авторитарній дірі. Російська Федерація не є країною-учасницею Римського Статуту. І не зобов’язана сприяти Суду, а, відповідно, може й не видавати Януковича-Захарченка-Пшонку міжнародному правосуддю. Хіба матиме в тому якийсь власний інтерес – наприклад, вкотре ввести в оману світову спільноту демократичними «оптичними ілюзіями», як у випадку зі звільненням Ходорковського.
Перспективи «української справи»
Наразі «українська справа» тільки проходить попередню оцінку. Не факт, що МКС взагалі за неї візьметься. Хоча наші джерела, які днями мали зустріч із представниками Суду, стверджують, що відносно України в прокурорському офісі Гааги налаштовані серйозно. І, по-перше, вбачають у подіях минулої зими достатньо підстав, аби говорити про злочини проти людяності. А, по-друге, прогнозують відносно швидкий старт для справи.
Марсо Сівєд, виконавчий директор Міжнародної федерації з прав людини, також каже, що шанси «української справи» потрапити на розгляд Суду досить високі. Більше того, під час візиту до України минулого тижня він наголошував, що українському уряду варто звернутися до МКС із проханням розслідувати не лише злочини, вчинені до лютого 2014 року, а й подальше розгортання ситуації в Криму та на Східній Україні, де маємо ознаки військових злочинів. Якщо МКС переконається в тому, що національна правоохоронна система безпорадна (що є одним із необхідних критеріїв для Суду), він сам візьметься за розслідування. А ознаки такої безпорадності експерти FIDH після зустрічі з посадовцями українського Мін’юсту, ГПУ, МВС вбачаються як у «справі Майдану» (недостатня кількість речових доказів і саботування розслідування з боку МВС, на яку скаржилося попереднє керівництво ГПУ), так і в тимчасово анексованому Криму та дестабілізованій Східній Україні (відсутність доступу на ці території для системи українського правосуддя). Цього тижня народний депутат Юрій Дерев’янко вже зареєстрував проект заяви 4081а щодо продовження терміну дії юрисдикції суду «від 21 листопада 2013-го і надалі». Побачимо, чи підтримає його Верховна Рада.
Якщо цю ідею підтримає і парламент, і сам МКС, то саме тут і почнеться найцікавіше. Хто є потенційним претендентом на гаазьку лаву підсудних у справі про злочини проти людяності в Криму та військові злочини на Донбасі? Аксьонови-бабаї-гіркіни? Не смішіть. Міжнародному правосуддю не бракує волі та незалежності, аби засудити керівників Конго. А як щодо містера Путіна? Це вже питання риторичне. «Справа Грузії», де президент Російської Федерації також може стати обвинувачуваним, перебуває на стадії попереднього розгляду вже протягом шести років. Нам варто ближче придивитися до неї – надто якщо МКС таки поширить свою юрисдикцію на події в Криму та Східній Україні.
Грузинський досвід
Усього на етапі попередньої експертизи в МКС наразі перебуває близько 10 справ. Наприклад, «справа Гондурасу», в якій так само йдеться про злочини, вчинені владою проти протестувальників: вбивства, тортури, незаконне затримання, переслідування, сексуальне насильство. «Справа Гвінеї»: масове вбивство військовими формуваннями щонайменше 156 осіб 28 вересня 2009 року під час мітингу опозиційно налаштованих громадян. До речі, багато хто тоді був також заарештований, деякі учасники акції (це нам особливо близьке) викрадалися прямо з лікарень і більше їх не бачили. Цікавою є також «справа Колумбії», де парамілітарні угруповання обвинувачуються у вбивствах, насильному переміщенні осіб, тортурах, сексуальному насильстві, взятті заручників, паралельно під підозрою також державні органи – у вчиненні злочинів проти людяності та примусових зникненнях осіб.
Українська може стати другою «європейською» справою Суду. Перший і єдиний на сьогоднішній день кейс із нашого континенту, що є на розгляді МКС, – це Грузія-2008.
Координатор проектів Міжнародного партнерства за права людини (Брюссель) Сімон Папуашвілі на момент вторгнення Росії до Грузії працював у грузинській громадській організації «Центр захисту прав людини». Він розповідає, що відразу по завершенні п’ятиденної гострої фази конфлікту низка грузинських правозахисників почала документувати події: робили дуже докладні інтерв’ю з постраждалими, свідками, знімали фото та відео. У випадку з грузинською війною може йтися про два з трьох злочинів, що підпадають під юрисдикцію МКС, а саме: військові і злочини проти людяності.
«Ми розуміли, що ані Грузія, ані Росія не будуть проводити належного розслідування і карати винних. Обидві сторони впевнені, що неправа інша сторона і що саме вона – злочинець. Тому грузинські громадські організації провели власне альтернативне розслідування», – пояснює Сімон.
Важливо розуміти також, що законність або незаконність дій Росії у сенсі військової агресії проти Грузії Суд не цікавить. МКС звертає увагу виключно на військові злочини, злочини проти людяності та геноциди. І ще один важливий аспект. Згідно з Римським Статутом, будь-яка держава (в тому числі та, що не належить до переліку держав-учасниць), приватна особа, група людей або ГО, має право подати до Суду інформацію стосовно злочинів, котрі потенційно можуть підпадати під його юрисдикцію. І Російська Федерація цим правом скористалася.
«Через три місяці після війни, коли ми підготували документи і передали їх до Гааги (Грузія ратифікувала Римський статут ще в 2003 році), виявилося, що російський уряд нас випередив і вже подав документи зі свого боку. З’ясувалося, що після конфлікту Росія відправила в зону військових дій близько 200 людей, які документували злочини, вчинені з грузинського боку. Своє подання до Суду Росія використала як інструмент політичного тиску на керівництво країни».
Щороку грузинський уряд видає на гора 200-сторінковий звіт щодо прогресу в офіційному розслідуванні, та насправді воно гальмується – як з боку Грузії, так і з боку Росії, каже правозахисник. Щоразу, за словами Сімона, він переконує Гаагу, що пора братися до власного розслідування, але МКС, судячи з усього, достатніх підстав не бачить досі. Тим часом, процедура попередньої експертизи може тривати вічно – жодних часових обмежень у Римському Статуті не прописано. Правда, як стверджує Сімон, цього року з’явилися позитивні сигнали – початися розслідування може вже найближчим часом. Але що далі?
«Припустимо, ми доведемо, що Путін віддавав накази, в результаті яких були вчинені військові злочини. Припустимо навіть, що Суд видасть ордер на його арешт. Теоретично це можливо. Але далі що? А далі – нічого», – скрушно прогнозує Сімон. Хіба що Путін потрапить до однієї з тих країн (всього таких близько 120), які ратифікували Римський Статут і зобов’язалися всіляко сприяти Суду. Тоді він може бути заарештований.
Це може видатися парадоксальним, але, відверто нехтуючи верховенством права як всередині країни, так і зовні, досягаючи авторитарного дна та відроджуючи сталінські практики, саме Росія чи не найвправніше використовує міжнародні правила гри для того, щоб душити інших, до речі, значно більш демократичніших. Так і з Римським Статутом, який Російська Федерація не ратифікувала – але намагається скористатися його перевагами. Це нагадує «ленінську програму»: відібрати мотузку в Заходу і нею ж Захід і задушити. Майже напевне Путін спробує використати «ленінську програму» і проти України.
Бойовики, що діють на Сході України, вже заявляли про підготовку документів до МКС стосовно «злочинів київської хунти». І в цьому сенсі Римський статут може стати головним болем для української влади. «Сіра зона», на яку поступово перетворюється Донбас, – це на роки. А де війна, там ситуація та поведінка людей малопередбачувана. Молдова – чи не єдина (поруч із Грузією) пострадянська країна, яка ратифікувала Римський Статут, але на етапі ухвалення цього рішення, кажуть, були чималі сумніви. Саме через Придністров’я.
«Вони побачили, що відбувається в Грузії і зупинили процес ратифікації. Ті, у кого є такі «сірі зони» як Придністров’я, Нагорний Карабах, Абхазія, вони розуміють, що в будь-який момент конфлікт може активізуватися, і вони бояться брати на себе відповідальність», – пояснює Саша Кулаєва, яка очолює відділ Східної Європи та Центральної Азії у FIDH.
Попри такі острахи, які може мати Київ, Сімон Папуашвілі, посилаючись на грузинський досвід і на те, що він абсолютно відмінний від українського, переконаний, що Україні просити МКС поширити юрисдикцію на Крим та Донбас – однозначно варто. Так само як і ратифікувати Римський Статут.
Марія Томак – журналіст Центру громадянських свобод, активіст «Євромайдан SOS»