Київ – Призначення екс-медіамагната Бориса Ложкіна на посаду голови адміністрації президента України викликало чимало дискусій в українському суспільстві. Успішний медіа-бізнесмен України та Росії, у нещодавньому минулому власник одного з найбільших українських медіа-холдингів UMH не має досвіду роботи в державному апараті. Водночас Ложкіна критикують за розвиток виключно російськомовних масових медіа-проектів й ігнорування української мови. Але його зв’язки й розуміння специфіки масової преси можуть знадобитися Петру Порошенку для протидії російській пропаганді, зокрема й на Сході України, вважають експерти.
Борис Ложкін прийшов на посаду голови президентської канцелярії після продажу своїх основних бізнес-активів, а саме: медіа-холдингу UMH group. Це відрізняє його від самого президента Петра Порошенка, який своїх компаній ще не продав, хоч і обіцяє це зробити.
Ложкін є людиною, яка пройшла шлях від кореспондента до власника та керівника одного з трьох найбільших медіа-холдингів України. Почався цей шлях у віці 18 років у Харкові. У 19-20 років Ложкін уже реалізовував свої перші проекти. У його бізнес-історії все починалося з «телепрограмки», а переросло у велику комерційно орієнтовану російськомовну медіа-імперію України.
Він же є лауреатом премії «Найкращий медіа-менеджер Росії» за 2008 рік. Він же отримував грамоту з рук голови Ради Федерації Росії Валентини Матвієнко «за неоціненний внесок у розвиток засобів масової інформації та зміцнення відносин між Російською та Українською державами». Діялося це в серпні 2013 року. Тоді Валентина Матвієнко назвала Бориса Ложкіна «другом Росії». Видавничий дім «Популярна преса», журнал «Теленеделя» з мільйонним тиражем у Росії зробили Ложкіну ім’я на російському медіа-ринку.
Медіа як бізнес, а не політика і вміння домовлятися – стиль Ложкіна
У часи своєї активної бізнес-діяльності він закликав інших власників телеканалів і видань розглядати їх саме як бізнес-проекти і не використовувати як доважок до своїх інших бізнесів, потрібний для вирішення «сторонніх», зокрема політичних питань. Себе він позиціонував саме як людину, яка займається медіями не як політик, ідеолог чи олігарх, а як бізнесмен, пишаючись тим, що від 2007 року його медіа-холдинг проходив міжнародний аудит. Акції цієї групи компаній котирувалися на Франкфуртській біржі. На той момент це було унікальним у світі олігархізованого українського медіа-бізнесу.
У програмі «Вечір з Миколою Княжицьким» на телеканалі TBI у 2012 році Борис Ложкін озвучив, так би мовити, свою «філософію» бізнесу та секрет своєї здатності домовлятися практично з будь-ким.
«Ми займаємося цим (медіа-бізнесом – ред.) виключно як бізнесом. Ми стараємося заробляти на цьому гроші. Партнери це бачать. Вони не бачать подвійного дна, якогось інтересу. У нас немає ні металургійного комбінату, ні нафтових вишок, нічого», – зауважив він.
Водночас, як бізнесмен, він відзначився вмінням домовитися практично з усіма найбільшими фігурами власників на українському медіа-ринку, а також і досягти успіхів на російському медіа-ринку. Завдяки цьому реальних і потенційних конкурентів вдалося обернути на партнерів. З-поміж бізнес-партнерів Ложкіна значилися більшість українських олігархів. Так, партнером очільника АП Петра Порошенка був і Геннадій Боголюбов («Авторадіо», «Комсомольська правда»), який, своєю чергою, є партнером групи «Приват» Ігоря Коломойського, й Ігор Суркіс (газета «Команда», радіо «Динамо»), і Ренат Ахметов. З останнім вони домовилися про об’єднання інтернет-порталів tochka.net, i.ua та bigmir.net задля створення єдиної портальної компанії. У Росії партнером Ложкіна став медіа-бізнесмен Вадим Горяїнов, з яким вони керували видавничим домом «Популярна преса».
Після продажу UMH Сергію Курченку Борис Ложкін цікавився можливістю купівлі російських активів фінської медіа-групи Sanoma, яка оголосила про свій намір продати 33-процентну частку в «Бізнес Ньюс Медіа» (видає газету «Ведомости»), свою частку в спільному з американським Hearst журнальному бізнесі «Фешн Прес». Це все діялося у травні 2014 року. Менше ніж за місяць кар’єра Ложкіна круто повернеться у зовсім інший бік – він стане головою АП п’ятого президента України.
Політичні епізоди в бізнес-біографії: один – Радіо Свобода, другий – Курченко
І, нарешті, ще один медіа-партнер Ложкіна – Петро Порошенко, з ним вони реалізовували різні проекти, починаючи від 2007 року. Ще задовго до Майдану та зрослих президентських перспектив Петра Порошенка Борис Ложкін відгукувався про нього, як про того, хто ставиться до медіа саме як до бізнесу і з ким йому комфортно працювати разом. У березні 2011 року Ложкін та Порошенко спільно придбали в американського бізнесмена Джеда Сандена медіа-холдинг KP Media (журнал «Корреспондент», сайт Korrespondent.net, портал bigmir.net). Але вже в листопаді 2013 року Ложкін продав видання групи KP Media та інші активи UMH group компанії СЄПЕК Сергія Курченка.
Експерти назвуть цю оборудку спробою клану Януковича зачистити медіа-ринок України від незалежних видань. Провідні журналісти проданих видань, насамперед Forbes та «Корреспондента», які проводили резонансні розслідування, зокрема й діяльності Курченка на українському енергоринку, працювали багато років поспіль у цих виданнях, почнуть звільнятися. Фінансисти оцінять угоду як одну з найвигідніших для продавців холдингу на українському ринку: за неофіційною інформацією, медіа-активи були продані за завищеною ціною, вартість продажу оцінювалася в 450-500 мільйонів доларів.
Продаж UMH Курченку прокоментував Володимир Федорін, головний редактор «Forbes Україна», що входив до холдингу.
«Я вважаю, що продаж «Forbes Україна» – це кінець проекту в його сьогоднішньому вигляді. Я певен, що покупець має одну з трьох цілей (або й три відразу): заткнути рота журналістам перед президентськими виборами; відбілити власну репутацію; використати видання для вирішення питань, які не мають нічого спільного з медіа-бізнесом», – йшлося у його відозві.
Це, однак, не єдине бізнес-рішення Ложкіна з політичним підтекстом чи резонансом. У його медіа-бізнесовій біографії є й епізод безпосередньо пов’язаний з Українською редакцією Радіо Свобода. Від 1998 року до 17 лютого 2004-го вона транслювала свої програми на радіохвилях телерадіокомпанії «Довіра». Співпраця обірвалася після того, як у січні 2004 року 50% акцій «Довіри» придбав «Український медіа холдинг» Бориса Ложкіна. До цього компанія належала дніпропетровському бізнесмену Геннадію Боголюбову.
Новий менеджмент зазначеної телерадіокомпанії очолив головний редактор газети «2000» Сергій Кичигін. Перший заступник директора «Довіри» Валентин Резниченко написав Українській редакції Радіо Свобода листа, в якому йшлося про те, що відтоді воно вже не вписувалося у формат очолюваного ним радіо й що через це Радіо Свобода буде вилучене із сітки його мовлення.
Тодішній президент Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода Томас Дайн назвав рішення про усунення його радіо з хвиль радіо «Довіра» «політичним актом»: «Це політичний акт, спрямований проти ліберальної демократії, проти свободи слова та преси, проти Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода. Він засвідчує вкотре, що політичне керівництво України не здатне жити в умовах відкритого суспільства і намагається контролювати медіа так, нібито надворі й далі були старі добрі часи Радянського Союзу».
Після вбивства журналіста «Української правди» Георгія Гонгадзе у вересні 2001 року й появи «плівок майора Мельниченка» Радіо Свобода регулярно подавало матеріали, пов’язані з цими плівками, що проливали світло на секрети режиму тодішнього президента Леоніда Кучми.
«Видання Ложкіна друкували «заказухи», він підтримував русифікацію – Ігор Луценко
Громадський активіст, що боровся з незаконною забудовою в українській столиці, журналіст, віднедавна депутат Київради від «Батьківщини» Ігор Луценко в коментарі Радіо Свобода висловив думку, що Бориса Ложкіна не можна вважати видатним стартапером, тобто створювачем з нуля успішних медіа-проектів. Якраз, навпаки, за словами Ігоря Луценка український медіамагнат здебільшого «підхоплював» уже створені кимось другорядні медіа-проекти.
«На виході ми маємо купу досить неякісних, з точки зору журналістики, будемо прямо казати, – заказушних видань, які в нього є. Поміж іншого, вони відігравали деструктивну роль, працюючи проти громадськості в певних проектах, зокрема у справі захисту Києва. Як приклад можна навести забудову на вулиці Гончара 17/23 (будівництво житлового комплексу, через яке Софію Київську мало не виключили зі списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО – ред.). Тоді одне з його видань регулярно друкували «заказухи» від забудовника, не висвітлюючи точки зору місцевих мешканців», – розповів активіст.
Борису Ложкіну після призначення його на посаду голови АП закидають, що практично всі свої півсотні медіа-проектів він випускав російською мовою. Так, він спробував видавати «Теленеделю» українською мовою у Львові, але, за його словами, проект виявився неуспішним.
Ігор Луценка критикує Бориса Ложкіна за його русифікаторську роль у формуванні інформаційного простору України.
«Є багато прецедентів, як українська мова може бути перспективною, тобто було б бажання у власника, то, відповідно, можна робити чудові успішні медіа-проекти українською мовою. У Ложкіна якась така позиція: давайте йти шляхом найменшого спротиву, брати якісь там «Аргументи і Факти» і розповсюджувати їх в Україні», – відзначає Ігор Луценко.
Порошенку потрібна була свіжа людина, спроможна протидіяти пропаганді Росії – Фесенко
На думку політолога Володимира Фесенка, перевагою Бориса Ложкіна є відсутність досвіду роботи в державному апараті.
«Мені здається, що для Порошенка це був вагомий аргумент, щоб у керівництво адміністрації прийшла людина свіжа, незашорена, яка б по-новому подивилися на те, як працює ця структура і як вона має працювати», – зауважує Володимир Фесенко.
Він вважає, що таврувати Ложкіна «русифікатором» немає сенсу. Саме масова російськомовна преса й інтернет-портали, які мають найбільші читацькі аудиторії в Україні, повинні стати одним із основних майданчиків протидії російській пропаганді. І ось тут Борис Ложкін виходить на передній план.
«Піти не шляхом переведення тієї преси в україномовний формат. Так ми тільки більше проблем наробимо. А от як її професійно використовувати в цілях контрпропаганди та в інтересах президента, от у цьому, думаю, Ложкін стане у пригоді», – вважає експерт.
Іншими словами, сьогодні в президентському апараті потрібен той, хто вибудовуватиме «лінію інформаційної оборони» проти зовнішньої агресії, а не «загати» з темників на шляху свободи слова всередині українського суспільства. Як це було за часів президента Леоніда Кучми, коли АП очолював Віктор Медведчук.
Колишній головний редактор видання «МедіаБізнесу» Тетяна Харченко відзначає, однак, що за своїми поглядами та діловим стилем Ложкін далекий від пропагандизму. Вона також зауважує, що головні редактори його видань, з якими їй доводилося співпрацювати, завжди відзначалися журналістським професіоналізмом.
«Не знаю, наскільки він буде пропагандистом чи не буде пропагандистом. Мені особисто дуже не хотілося б, щоб він ним став. Коли він вів свій бізнес, то його мото завжди полягало в тому, що незаангажованість є запорукою успішності бізнесу. Якщо видання є незаангажованим, то люди йому будуть більше довіряти, будуть його більше купувати – і заробіток воно принесе більший», – відзначає Тетяна Харченко.
Вона ж наголошує, що у медіа-бізнесі Борис Ложкін справляв враження лідера й людини, якій не можна щось нав’язувати. Натомість його розмаїті політичні й бізнесові зв’язки та вміння об’єднувати людей – це якраз те, що потрібно сьогодні Порошенку.
Медіа-активи United Media Holding group (1994-2013), загалом близько 50 проектів
Ділові й суспільно-політичні видання
«Деньги», «Forbes», «Фокус», «Корреспондент», «Forbes Украина».
Масові видання
«Теленеделя» (ринки України, Росії, Казахстану), «Комсомольская правда в Украине», «Аргументи і факти», «Команда».
Журнали про моду
Vogue Украина (у партнерстві з видавничим домом Condé Nast Publications).
Радіостанції
«Європа плюс», «Динамо», «Авторадіо», «Наше радіо», «Ретро FM», «Джем FM», «Голос Столиці», «Lounge FM».
Інтернет-портали, інтернет-сайти
bigmir.net, tochka.net та i.ua, об’єднані в холдинг United Online Ventures; Korrespondent.net.
Телеканал
«Меню-ТВ»
Медіапроекти на російському ринку
Видавничий дім «Популярна преса», що випускає такі бренди, як «Теленеделя», «Футбол», «Історії з життя», «Успіхи і поразки», «Історія про кохання».
Борис Ложкін прийшов на посаду голови президентської канцелярії після продажу своїх основних бізнес-активів, а саме: медіа-холдингу UMH group. Це відрізняє його від самого президента Петра Порошенка, який своїх компаній ще не продав, хоч і обіцяє це зробити.
Ложкін є людиною, яка пройшла шлях від кореспондента до власника та керівника одного з трьох найбільших медіа-холдингів України. Почався цей шлях у віці 18 років у Харкові. У 19-20 років Ложкін уже реалізовував свої перші проекти. У його бізнес-історії все починалося з «телепрограмки», а переросло у велику комерційно орієнтовану російськомовну медіа-імперію України.
Він же є лауреатом премії «Найкращий медіа-менеджер Росії» за 2008 рік. Він же отримував грамоту з рук голови Ради Федерації Росії Валентини Матвієнко «за неоціненний внесок у розвиток засобів масової інформації та зміцнення відносин між Російською та Українською державами». Діялося це в серпні 2013 року. Тоді Валентина Матвієнко назвала Бориса Ложкіна «другом Росії». Видавничий дім «Популярна преса», журнал «Теленеделя» з мільйонним тиражем у Росії зробили Ложкіну ім’я на російському медіа-ринку.
Віце-президент Української асоціації видавців періодичної преси Борис Ложкін, голова Ради Федерації роботодавців України Дмитро Фірташ та голова Київської міської держадміністрації Олександр Попов (зліва направо) відкривають 19-й Всесвітній форум редакторів, Київ, 2 вересня 2012 року
Медіа як бізнес, а не політика і вміння домовлятися – стиль Ложкіна
У часи своєї активної бізнес-діяльності він закликав інших власників телеканалів і видань розглядати їх саме як бізнес-проекти і не використовувати як доважок до своїх інших бізнесів, потрібний для вирішення «сторонніх», зокрема політичних питань. Себе він позиціонував саме як людину, яка займається медіями не як політик, ідеолог чи олігарх, а як бізнесмен, пишаючись тим, що від 2007 року його медіа-холдинг проходив міжнародний аудит. Акції цієї групи компаній котирувалися на Франкфуртській біржі. На той момент це було унікальним у світі олігархізованого українського медіа-бізнесу.
У програмі «Вечір з Миколою Княжицьким» на телеканалі TBI у 2012 році Борис Ложкін озвучив, так би мовити, свою «філософію» бізнесу та секрет своєї здатності домовлятися практично з будь-ким.
«Ми займаємося цим (медіа-бізнесом – ред.) виключно як бізнесом. Ми стараємося заробляти на цьому гроші. Партнери це бачать. Вони не бачать подвійного дна, якогось інтересу. У нас немає ні металургійного комбінату, ні нафтових вишок, нічого», – зауважив він.
Водночас, як бізнесмен, він відзначився вмінням домовитися практично з усіма найбільшими фігурами власників на українському медіа-ринку, а також і досягти успіхів на російському медіа-ринку. Завдяки цьому реальних і потенційних конкурентів вдалося обернути на партнерів. З-поміж бізнес-партнерів Ложкіна значилися більшість українських олігархів. Так, партнером очільника АП Петра Порошенка був і Геннадій Боголюбов («Авторадіо», «Комсомольська правда»), який, своєю чергою, є партнером групи «Приват» Ігоря Коломойського, й Ігор Суркіс (газета «Команда», радіо «Динамо»), і Ренат Ахметов. З останнім вони домовилися про об’єднання інтернет-порталів tochka.net, i.ua та bigmir.net задля створення єдиної портальної компанії. У Росії партнером Ложкіна став медіа-бізнесмен Вадим Горяїнов, з яким вони керували видавничим домом «Популярна преса».
Після продажу UMH Сергію Курченку Борис Ложкін цікавився можливістю купівлі російських активів фінської медіа-групи Sanoma, яка оголосила про свій намір продати 33-процентну частку в «Бізнес Ньюс Медіа» (видає газету «Ведомости»), свою частку в спільному з американським Hearst журнальному бізнесі «Фешн Прес». Це все діялося у травні 2014 року. Менше ніж за місяць кар’єра Ложкіна круто повернеться у зовсім інший бік – він стане головою АП п’ятого президента України.
Політичні епізоди в бізнес-біографії: один – Радіо Свобода, другий – Курченко
І, нарешті, ще один медіа-партнер Ложкіна – Петро Порошенко, з ним вони реалізовували різні проекти, починаючи від 2007 року. Ще задовго до Майдану та зрослих президентських перспектив Петра Порошенка Борис Ложкін відгукувався про нього, як про того, хто ставиться до медіа саме як до бізнесу і з ким йому комфортно працювати разом. У березні 2011 року Ложкін та Порошенко спільно придбали в американського бізнесмена Джеда Сандена медіа-холдинг KP Media (журнал «Корреспондент», сайт Korrespondent.net, портал bigmir.net). Але вже в листопаді 2013 року Ложкін продав видання групи KP Media та інші активи UMH group компанії СЄПЕК Сергія Курченка.
Експерти назвуть цю оборудку спробою клану Януковича зачистити медіа-ринок України від незалежних видань. Провідні журналісти проданих видань, насамперед Forbes та «Корреспондента», які проводили резонансні розслідування, зокрема й діяльності Курченка на українському енергоринку, працювали багато років поспіль у цих виданнях, почнуть звільнятися. Фінансисти оцінять угоду як одну з найвигідніших для продавців холдингу на українському ринку: за неофіційною інформацією, медіа-активи були продані за завищеною ціною, вартість продажу оцінювалася в 450-500 мільйонів доларів.
Володимир Федорін
Продаж UMH Курченку прокоментував Володимир Федорін, головний редактор «Forbes Україна», що входив до холдингу.
«Я вважаю, що продаж «Forbes Україна» – це кінець проекту в його сьогоднішньому вигляді. Я певен, що покупець має одну з трьох цілей (або й три відразу): заткнути рота журналістам перед президентськими виборами; відбілити власну репутацію; використати видання для вирішення питань, які не мають нічого спільного з медіа-бізнесом», – йшлося у його відозві.
Це, однак, не єдине бізнес-рішення Ложкіна з політичним підтекстом чи резонансом. У його медіа-бізнесовій біографії є й епізод безпосередньо пов’язаний з Українською редакцією Радіо Свобода. Від 1998 року до 17 лютого 2004-го вона транслювала свої програми на радіохвилях телерадіокомпанії «Довіра». Співпраця обірвалася після того, як у січні 2004 року 50% акцій «Довіри» придбав «Український медіа холдинг» Бориса Ложкіна. До цього компанія належала дніпропетровському бізнесмену Геннадію Боголюбову.
Новий менеджмент зазначеної телерадіокомпанії очолив головний редактор газети «2000» Сергій Кичигін. Перший заступник директора «Довіри» Валентин Резниченко написав Українській редакції Радіо Свобода листа, в якому йшлося про те, що відтоді воно вже не вписувалося у формат очолюваного ним радіо й що через це Радіо Свобода буде вилучене із сітки його мовлення.
Тодішній президент Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода Томас Дайн назвав рішення про усунення його радіо з хвиль радіо «Довіра» «політичним актом»: «Це політичний акт, спрямований проти ліберальної демократії, проти свободи слова та преси, проти Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода. Він засвідчує вкотре, що політичне керівництво України не здатне жити в умовах відкритого суспільства і намагається контролювати медіа так, нібито надворі й далі були старі добрі часи Радянського Союзу».
Після вбивства журналіста «Української правди» Георгія Гонгадзе у вересні 2001 року й появи «плівок майора Мельниченка» Радіо Свобода регулярно подавало матеріали, пов’язані з цими плівками, що проливали світло на секрети режиму тодішнього президента Леоніда Кучми.
Ігор Луценко
«Видання Ложкіна друкували «заказухи», він підтримував русифікацію – Ігор Луценко
Громадський активіст, що боровся з незаконною забудовою в українській столиці, журналіст, віднедавна депутат Київради від «Батьківщини» Ігор Луценко в коментарі Радіо Свобода висловив думку, що Бориса Ложкіна не можна вважати видатним стартапером, тобто створювачем з нуля успішних медіа-проектів. Якраз, навпаки, за словами Ігоря Луценка український медіамагнат здебільшого «підхоплював» уже створені кимось другорядні медіа-проекти.
Одне з його видань регулярно друкували «заказухи» від забудовника, не висвітлюючи точки зору місцевих мешканців
«На виході ми маємо купу досить неякісних, з точки зору журналістики, будемо прямо казати, – заказушних видань, які в нього є. Поміж іншого, вони відігравали деструктивну роль, працюючи проти громадськості в певних проектах, зокрема у справі захисту Києва. Як приклад можна навести забудову на вулиці Гончара 17/23 (будівництво житлового комплексу, через яке Софію Київську мало не виключили зі списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО – ред.). Тоді одне з його видань регулярно друкували «заказухи» від забудовника, не висвітлюючи точки зору місцевих мешканців», – розповів активіст.
Борису Ложкіну після призначення його на посаду голови АП закидають, що практично всі свої півсотні медіа-проектів він випускав російською мовою. Так, він спробував видавати «Теленеделю» українською мовою у Львові, але, за його словами, проект виявився неуспішним.
Ігор Луценка критикує Бориса Ложкіна за його русифікаторську роль у формуванні інформаційного простору України.
«Є багато прецедентів, як українська мова може бути перспективною, тобто було б бажання у власника, то, відповідно, можна робити чудові успішні медіа-проекти українською мовою. У Ложкіна якась така позиція: давайте йти шляхом найменшого спротиву, брати якісь там «Аргументи і Факти» і розповсюджувати їх в Україні», – відзначає Ігор Луценко.
Порошенку потрібна була свіжа людина, спроможна протидіяти пропаганді Росії – Фесенко
На думку політолога Володимира Фесенка, перевагою Бориса Ложкіна є відсутність досвіду роботи в державному апараті.
«Мені здається, що для Порошенка це був вагомий аргумент, щоб у керівництво адміністрації прийшла людина свіжа, незашорена, яка б по-новому подивилися на те, як працює ця структура і як вона має працювати», – зауважує Володимир Фесенко.
Він вважає, що таврувати Ложкіна «русифікатором» немає сенсу. Саме масова російськомовна преса й інтернет-портали, які мають найбільші читацькі аудиторії в Україні, повинні стати одним із основних майданчиків протидії російській пропаганді. І ось тут Борис Ложкін виходить на передній план.
«Піти не шляхом переведення тієї преси в україномовний формат. Так ми тільки більше проблем наробимо. А от як її професійно використовувати в цілях контрпропаганди та в інтересах президента, от у цьому, думаю, Ложкін стане у пригоді», – вважає експерт.
Іншими словами, сьогодні в президентському апараті потрібен той, хто вибудовуватиме «лінію інформаційної оборони» проти зовнішньої агресії, а не «загати» з темників на шляху свободи слова всередині українського суспільства. Як це було за часів президента Леоніда Кучми, коли АП очолював Віктор Медведчук.
Колишній головний редактор видання «МедіаБізнесу» Тетяна Харченко відзначає, однак, що за своїми поглядами та діловим стилем Ложкін далекий від пропагандизму. Вона також зауважує, що головні редактори його видань, з якими їй доводилося співпрацювати, завжди відзначалися журналістським професіоналізмом.
Не знаю, наскільки він буде пропагандистом чи не буде пропагандистом. Мені особисто дуже не хотілося б, щоб він ним ставТетяна Харченко
«Не знаю, наскільки він буде пропагандистом чи не буде пропагандистом. Мені особисто дуже не хотілося б, щоб він ним став. Коли він вів свій бізнес, то його мото завжди полягало в тому, що незаангажованість є запорукою успішності бізнесу. Якщо видання є незаангажованим, то люди йому будуть більше довіряти, будуть його більше купувати – і заробіток воно принесе більший», – відзначає Тетяна Харченко.
Вона ж наголошує, що у медіа-бізнесі Борис Ложкін справляв враження лідера й людини, якій не можна щось нав’язувати. Натомість його розмаїті політичні й бізнесові зв’язки та вміння об’єднувати людей – це якраз те, що потрібно сьогодні Порошенку.
Медіа-активи United Media Holding group (1994-2013), загалом близько 50 проектів
Ділові й суспільно-політичні видання
«Деньги», «Forbes», «Фокус», «Корреспондент», «Forbes Украина».
Масові видання
«Теленеделя» (ринки України, Росії, Казахстану), «Комсомольская правда в Украине», «Аргументи і факти», «Команда».
Журнали про моду
Vogue Украина (у партнерстві з видавничим домом Condé Nast Publications).
Радіостанції
«Європа плюс», «Динамо», «Авторадіо», «Наше радіо», «Ретро FM», «Джем FM», «Голос Столиці», «Lounge FM».
Інтернет-портали, інтернет-сайти
bigmir.net, tochka.net та i.ua, об’єднані в холдинг United Online Ventures; Korrespondent.net.
Телеканал
«Меню-ТВ»
Медіапроекти на російському ринку
Видавничий дім «Популярна преса», що випускає такі бренди, як «Теленеделя», «Футбол», «Історії з життя», «Успіхи і поразки», «Історія про кохання».