Спікер Державної думи Росії заявляє, що не його країна, а Україна анексувала Крим – 1991 року. При цьому чільний російський посадовець посилається на результати референдуму сумнівної легітимності, що відбувся тоді на півострові. Тож коли насправді і хто здійснив анексію півострова?
Спікер Державної думи, нижньої палати російського парламенту, Сергій Наришкін був цілком серйозний, коли заявляв у середу з парламентської трибуни: «По суті, саме 23 роки тому була здійснена анексія Криму». Здійснила її, як виходить із його слів, Україна – «завдяки безвідповідальності низки російських політиків».
Він нагадав при цьому про референдум, що відбувся у Криму 20 січня 1991 року. Тоді значна більшість його учасників у тодішній Кримській області УРСР позитивно відповіла на запитання: «Ви за відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб’єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?» Як каже Наришкін, цей референдум, «по суті, поставив під сумнів передачу Криму Україні». А оскільки півострів усе ж залишився українським, то це, на його думку, стало «мирною анексією».
А що ж відбулося насправді? Так, свідомо нечітке питання того референдуму, затверджене кримською обласною владою на порушення тодішнього радянського законодавства, дійсно оминуло визначення, чим, на думку його авторів, мав стати Крим. Адже в ті часи союзна верхівка вела розмови про реформу СРСР і укладення нового Союзного договору між радянськими республіками. Щоправда, не ясно, як до такого союзу могла окремо ввійти автономна радянська республіка, зі значно меншими повноваженнями.
Тодішня, ще радянська, влада України взяла до уваги ту частину ухвали референдуму, яку можна було виконати. Київ відновив автономію Криму, яку свого часу ліквідувала була Москва, – природно, у складі України, частиною якої була Кримська область. А невизначеність із формулюванням питання відпала сама по собі: Союзний договір урешті так і не був підписаний – СРСР розпався наприкінці того ж 1991 року.
Додамо, що в тому референдумі практично не брало участі корінне населення Криму – кримські татари. Більшість бойкотувала його. Рішення про референдум ухвалювали без їхньої участі – в обласній раді Криму представників кримськотатарського народу не було. До того ж на той час надто мало кримських татар уже повернулися на свою батьківщину з місць сталінської депортації. Середньоазійські республіки, де тоді жила більша частина народу, заборонили проведення цього референдуму серед кримських татар на своїй території. А в самому Криму, як зауважували спостерігачі, натомість до голосування залучили значні контингенти радянських військ, у першу чергу строковиків, привезених туди на службу з-поза меж півострова.
А вже наприкінці того ж 1991 року, на всеукраїнському референдумі 1 грудня про підтримку незалежності держави, в новоствореній Кримській АРСР за незалежну Україну проголосували понад 54 відсотки його учасників.
Хто ж і коли здійснив анексію Криму?
Анексією називають насильницьке перебрання території однієї держави іншою державою. Те, що 1991 року Крим як був, так і залишився у складі України, аж ніяк не випадає назвати анексією.
Натомість саме під це визначення – насильницьке приєднання чужої території – чітко підпадають цьогорічні дії Москви щодо Криму. Адже нібито бажання про вступ до Росії самих мешканців автономії було нібито висловлене на сфальсифікованому «референдумі», що підтвердили й кремлівські правозахисники; в Генеральній асамблеї ООН понад половина держав-членів теж визнала той «референдум» незаконним і нелегітимним.
І ще один факт: у 2009–2012 роках у Росії існував такий офіційний орган, як «Комісія при президентові Росії з протидії намаганням фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії». Весь час існування цю комісію, яка не боролася з фальсифікацією історії на користь Росії, очолював саме Сергій Наришкін.
Спікер Державної думи, нижньої палати російського парламенту, Сергій Наришкін був цілком серйозний, коли заявляв у середу з парламентської трибуни: «По суті, саме 23 роки тому була здійснена анексія Криму». Здійснила її, як виходить із його слів, Україна – «завдяки безвідповідальності низки російських політиків».
Він нагадав при цьому про референдум, що відбувся у Криму 20 січня 1991 року. Тоді значна більшість його учасників у тодішній Кримській області УРСР позитивно відповіла на запитання: «Ви за відтворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки як суб’єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?» Як каже Наришкін, цей референдум, «по суті, поставив під сумнів передачу Криму Україні». А оскільки півострів усе ж залишився українським, то це, на його думку, стало «мирною анексією».
А що ж відбулося насправді? Так, свідомо нечітке питання того референдуму, затверджене кримською обласною владою на порушення тодішнього радянського законодавства, дійсно оминуло визначення, чим, на думку його авторів, мав стати Крим. Адже в ті часи союзна верхівка вела розмови про реформу СРСР і укладення нового Союзного договору між радянськими республіками. Щоправда, не ясно, як до такого союзу могла окремо ввійти автономна радянська республіка, зі значно меншими повноваженнями.
Тодішня, ще радянська, влада України взяла до уваги ту частину ухвали референдуму, яку можна було виконати. Київ відновив автономію Криму, яку свого часу ліквідувала була Москва, – природно, у складі України, частиною якої була Кримська область. А невизначеність із формулюванням питання відпала сама по собі: Союзний договір урешті так і не був підписаний – СРСР розпався наприкінці того ж 1991 року.
Додамо, що в тому референдумі практично не брало участі корінне населення Криму – кримські татари. Більшість бойкотувала його. Рішення про референдум ухвалювали без їхньої участі – в обласній раді Криму представників кримськотатарського народу не було. До того ж на той час надто мало кримських татар уже повернулися на свою батьківщину з місць сталінської депортації. Середньоазійські республіки, де тоді жила більша частина народу, заборонили проведення цього референдуму серед кримських татар на своїй території. А в самому Криму, як зауважували спостерігачі, натомість до голосування залучили значні контингенти радянських військ, у першу чергу строковиків, привезених туди на службу з-поза меж півострова.
А вже наприкінці того ж 1991 року, на всеукраїнському референдумі 1 грудня про підтримку незалежності держави, в новоствореній Кримській АРСР за незалежну Україну проголосували понад 54 відсотки його учасників.
Хто ж і коли здійснив анексію Криму?
Анексією називають насильницьке перебрання території однієї держави іншою державою. Те, що 1991 року Крим як був, так і залишився у складі України, аж ніяк не випадає назвати анексією.
Натомість саме під це визначення – насильницьке приєднання чужої території – чітко підпадають цьогорічні дії Москви щодо Криму. Адже нібито бажання про вступ до Росії самих мешканців автономії було нібито висловлене на сфальсифікованому «референдумі», що підтвердили й кремлівські правозахисники; в Генеральній асамблеї ООН понад половина держав-членів теж визнала той «референдум» незаконним і нелегітимним.
І ще один факт: у 2009–2012 роках у Росії існував такий офіційний орган, як «Комісія при президентові Росії з протидії намаганням фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії». Весь час існування цю комісію, яка не боролася з фальсифікацією історії на користь Росії, очолював саме Сергій Наришкін.