Київ – Черкаси – У Черкасах відбулася прем’єра вистави сімферопольського режисера Антона Романова, який виїхав із Криму після окупації Росією. Першу виставу в Черкаському драмтеатрі – комедію абсурду «Сніданок з ворогом» – він присвятив останнім подіям в Україні та своїм колегам Олегу Сенцову, який перебуває під арештом у Москві, та Павлу Юрову, якого тримають в заручниках у Слов’янську. Радіо Свобода поговорило з режисером про Крим, війну і те, що об’єднує людей з різних сторін барикад.
– Це п’єса про людей, що стали заручниками війни. Адже війну дійсно дуже просто зупинити – але зробити це неможливо. Ніхто не хоче воювати. Коли усе починалося в Криму, цього не хотіли ані проукраїнські, ані проросійські активісти. Але війна більша за людей. І ми у ній – лише статистика, на жаль.
– «Сніданок з ворогом» вже ставили в Сімферополі. Наскільки по-різному п’єса «звучить» в цих двох містах?
– В Криму люди виходили з вистави і бачили її на вулиці. Перед театром стояли автозаки. Ми показували її під час окупації, і люди дуже добре все розуміли. Тут усе трохи інакше. Напередодні прем’єри був передпоказ для «Правого сектору», самооборони та Нацгвардії. Дехто приходив зі зброєю. Після вистави вони сказали, що постановку треба везти на схід.
– Наскільки серйозна в Криму конфронтація між тими, хто підтримує Україну або Росію?
– На вулиці – дуже. Навіть у нашому колективі вона була. Був момент, коли ми навіть перестали спілкуватися. Але нам вдалося перебороти себе, щоб далі працювати разом. Є життя, де ми стоїмо по різні боки барикад, а є театр. Насправді всюди це відбувається. Навіть в Донецьку люди, що мають протилежні погляди на ситуацію, опиняються в одному колективі або сім’ї. Але мені пощастило (і це було дуже дивно): моя родина повністю підтримала мою проукраїнську позицію.
– Коли і чому ви виїхали з Криму?
– До нас надійшла інформація, що усі координатори і активісти, що встигли «засвітитися», мають терміново виїхати – до 10-го квітня. А у мене всюди був «засвічений» телефон – я допомагав військовим, збираючи медикаменти. Там лишились тільки ті, хто не зміг втекти, і за них трохи моторошно. Ми щодня чуємо, що хтось зник або когось затримали. Боїшся, що подзвониш, і ніхто не відповість. Наприклад, з Олегом Сенцовим зараз зв’язку немає. Він у Москві, і питання його звільнення – справа адвокатів. Зараз там працює правник, який вів справу Pussy Riot та «в’язнів Болотної площі». Ми зі свого боку збираємо гроші на його послуги. Але знаєте, який би не був адвокат, не можна забувати, що це Російська федерація.
– Чи довго збираєтесь залишатись у Черкасах?
– Це залежить від Черкаського театру. Я не працюю тут офіційно, ми ще не уклали договір. Зараз я маю зробити ще одну виставу, а далі подивимось. Я народився у Криму і прожив там 29 років. Я наче починаю життя спочатку.
– Це п’єса про людей, що стали заручниками війни. Адже війну дійсно дуже просто зупинити – але зробити це неможливо. Ніхто не хоче воювати. Коли усе починалося в Криму, цього не хотіли ані проукраїнські, ані проросійські активісти. Але війна більша за людей. І ми у ній – лише статистика, на жаль.
«Сніданок із ворогом»
– «Сніданок з ворогом» вже ставили в Сімферополі. Наскільки по-різному п’єса «звучить» в цих двох містах?
Напередодні прем’єри був передпоказ для «Правого сектору», самооборони та Нацгвардії. Дехто приходив зі зброєю. Після вистави вони сказали, що постановку треба везти на східАнтон Романов
– В Криму люди виходили з вистави і бачили її на вулиці. Перед театром стояли автозаки. Ми показували її під час окупації, і люди дуже добре все розуміли. Тут усе трохи інакше. Напередодні прем’єри був передпоказ для «Правого сектору», самооборони та Нацгвардії. Дехто приходив зі зброєю. Після вистави вони сказали, що постановку треба везти на схід.
– Наскільки серйозна в Криму конфронтація між тими, хто підтримує Україну або Росію?
– На вулиці – дуже. Навіть у нашому колективі вона була. Був момент, коли ми навіть перестали спілкуватися. Але нам вдалося перебороти себе, щоб далі працювати разом. Є життя, де ми стоїмо по різні боки барикад, а є театр. Насправді всюди це відбувається. Навіть в Донецьку люди, що мають протилежні погляди на ситуацію, опиняються в одному колективі або сім’ї. Але мені пощастило (і це було дуже дивно): моя родина повністю підтримала мою проукраїнську позицію.
– Коли і чому ви виїхали з Криму?
До нас надійшла інформація, що усі координатори і активісти, що встигли «засвітитися», мають терміново виїхати – до 10-го квітня. А у мене всюди був «засвічений» телефон – я допомагав військовим, збираючи медикаменти. Там лишились тільки ті, хто не зміг втекти, і за них трохи моторошноАнтон Юров
– Чи довго збираєтесь залишатись у Черкасах?
– Це залежить від Черкаського театру. Я не працюю тут офіційно, ми ще не уклали договір. Зараз я маю зробити ще одну виставу, а далі подивимось. Я народився у Криму і прожив там 29 років. Я наче починаю життя спочатку.