Полтава, Суми, Луганськ, Донецьк, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Миколаїв – вісім концертів «Піккардійської терції» протягом десяти днів. Ці гастролі, кажуть музиканти зі Львова, змінили їх, а люди утвердили у них відчуття потрібності. Пікардійці, які щойно повернулись у Львів, поділились з Радіо Свобода своїми враженнями від виступів і спілкування з людьми у регіонах, де ситуація небезпечна.
Концертний тур українськими регіонами пікардійці запланувати торік восени, ще задовго до Майдану. Однак не відмовились від поїздки, попри ситуацію на Донбасі і навіть попри те, що таки мали внутрішній страх, оскільки розуміли, що їдуть у місця, де вбивають. Довелось скасувати лише виступ у Маріуполі. Задля безпеки також довелось відмовитись від переїздів від міста до міста автобусом. Лише один раз у потязі в Донецьку львів’яни, як і інші пасажири, пред’являли паспорти.
«У Донецьку так звана «ДНР» когось шукала по наводці. Перед тим, як потяг мав їхати, вони підійшли до провідниці. Поїзд рушив, зупинявся, знову рушив, кілька разів так було. На пероні крики. Прийшли два, один в балаклаві, з пістолетами. Дивились паспорти, у потязі були батьки з маленькими дітьми. Але подивились лише паспорти, якби побачили прописку, могла бути біда», – розповів Андрій Капраль.
Вдячна публіка і щирі слова
В усіх містах, окрім Луганська і Донецька, зали були переповнені. В окремих містах львів’яни мали по два концерти. Дехто з донеччан і луганчан відверто говорив, що побоявся прийти на концерт, що ввечері небезпечно повертатись.
У всіх містах, як тільки співали пісню «Гей, плине кача», люди вставали, піднімаючи українські прапори, а потім вигукуючи – «Героям Слава!». Емоції, енергетику, яку львів’янам подарували глядачі, реакцію публіки – не купиш за жодні гроші світу, зазначають пікардійці. Вони навіть не сподівались на такий щирий прийом і овації, як, для прикладу, у Миколаєві, коли люди після концерту зібрались на вулиці і чекали колектив. Публіка подарувала музикантам підтвердження, що вони недарма стільки років працюють і дарують своє мистецтво. Адже найважливіше почуватись потрібними у цьому світі.
«Ми змінились під час цих виступів. Ми ще більше підтвердили своє розуміння, що Небесна Сотня загинула недарма. Принаймні, за такі речі, коли говорять «Слава Україні!», вся публіка у тих містах, де нещодавно це гасло вважали «фашистським», а зараз це нормально, набуло іншого звучання. Це властиво заслуга Майдану, шкода, що через кров, але це те, заради чого варто жити, майбутнє за такими людьми», – каже Славко Нудик.
Кожне місто – особливе
Піккардійці не сподівались, що їх чекають і так емоційно сприймуть у східних і південних областях. У концертних залах у всіх містах були присутні чотири покоління родин – від літніх до маленьких діток.
«Ми були вражені, що люди аплодують і, водночас, усвідомлюють смерть сотень людей, встаючи і плачучи. Вразили світлі обличчя, всі розуміють, що напруження у країні, але люди прийшли, щоб на дві години продовжити собі життя. Кожне місто вразило. Люди дякували після концерту. У Луганську і Донецьку говорили – хлопці ви не уявляєте, що ви зробили для нас, це важлива для нас підтримка, бо ми зараз покинуті, але ми розуміємо тепер, що ми не самі, що в нас хтось вірить і за нас переживають», – розповів Андрій Капраль.
«Мешканці міста, які побороли рабство, вони прийшли до нас. Нині це вже інше Запоріжжя, Дніпропетровськ, Миколаїв, Суми, Полтава, Кривий Ріг. Ти приїжджав у Дніпропетровськ – готель, майданчик, готель і поїхав у Львів. Ти не мав відчуття атмосфери міста. А тут у Запоріжжі – ти відчуваєш, що отут козаки наші. Розумієш, що ось пішов вулицею сучасний Тарас Бульба», – каже Роман Климовський.
«Цей дух невмирущий. У Луганську і Донецьку не ми герої, що приїхали, бо виконували музику, а ті герої, хто прийшли. Бо сусіди їм можуть сказати, що ходили до западенців. Але ці люди прийшли і не побоялись, і це дорого», – продовжує Славко Нудик.
Мова не перешкоджала
Під час концертної мандрівки львівські музиканти вкотре переконались, що нині питання мови у державі взагалі не є на часі. Бо спілкувалися з людьми українською, їм відповідали російською і не відчували проблем. До слова, «Піккардійська терція», за понад два десятиліття свого існування не виконала жодної російськомовної пісні. Пояснює, що надто багато російських пісень звучить довкола, а колектив має свій неповторний стиль і несе професійно своє мистецтво людям.
«Вони українці набагато більші, аніж ми думаємо. Просто питання в тім, що їм 23 роки говорять про те, що вони не знати хто, вони вірять у ті речі, про які ми вже забули. Людям постійно брехали, що вони годують усю державу, що в Галичині одні шизофреніки, які хочуть їхати і вбивати. Їм все заплювали і вони вірять у брехню. Чим більше брехні, тим більше вірять. Слід зламати стереотипи і говорити людям чесно, тоді вони адекватно сприймуть», – зауважив Роман Климовський.
Щоби поєднати Схід і Захід, варто проводити державну політику, спрямовану на усвідомлення українцями, що вони нащадки великих людей, живуть на прекрасній землі, слід вирівняти і підняти в громадян самооцінку.
«У нас прекрасна країна, чудові люди і це всі мають знати. Люди мають їздити і дивитись, які у нас прекрасні куточки. Треба намагатись зрозуміти людей з Луганська. Будь-де є мудрі люди і нам треба на багатьох з них відкрити очі і подивитись. Там нічого іншого немає, шахтар змушений підкорятись «папіку», який їх щемить і ще вказує, що говорити», – наголосив Андрій Капраль.
Це не була комерційна поїздка, кажуть музиканти, радше це стало культурною місією, яка була передусім корисною справою і ще раз довела митцям, що даруючи іншим щирість – отримаєш ще більше позитивних емоцій. Бо важко вискочити з потяга брехні і ненависті, врятуватись можна лише у чесності і любові.
Концертний тур українськими регіонами пікардійці запланувати торік восени, ще задовго до Майдану. Однак не відмовились від поїздки, попри ситуацію на Донбасі і навіть попри те, що таки мали внутрішній страх, оскільки розуміли, що їдуть у місця, де вбивають. Довелось скасувати лише виступ у Маріуполі. Задля безпеки також довелось відмовитись від переїздів від міста до міста автобусом. Лише один раз у потязі в Донецьку львів’яни, як і інші пасажири, пред’являли паспорти.
«У Донецьку так звана «ДНР» когось шукала по наводці. Перед тим, як потяг мав їхати, вони підійшли до провідниці. Поїзд рушив, зупинявся, знову рушив, кілька разів так було. На пероні крики. Прийшли два, один в балаклаві, з пістолетами. Дивились паспорти, у потязі були батьки з маленькими дітьми. Але подивились лише паспорти, якби побачили прописку, могла бути біда», – розповів Андрій Капраль.
Вдячна публіка і щирі слова
В усіх містах, окрім Луганська і Донецька, зали були переповнені. В окремих містах львів’яни мали по два концерти. Дехто з донеччан і луганчан відверто говорив, що побоявся прийти на концерт, що ввечері небезпечно повертатись.
У всіх містах, як тільки співали пісню «Гей, плине кача», люди вставали, піднімаючи українські прапори, а потім вигукуючи – «Героям Слава!». Емоції, енергетику, яку львів’янам подарували глядачі, реакцію публіки – не купиш за жодні гроші світу, зазначають пікардійці. Вони навіть не сподівались на такий щирий прийом і овації, як, для прикладу, у Миколаєві, коли люди після концерту зібрались на вулиці і чекали колектив. Публіка подарувала музикантам підтвердження, що вони недарма стільки років працюють і дарують своє мистецтво. Адже найважливіше почуватись потрібними у цьому світі.
«Ми змінились під час цих виступів. Ми ще більше підтвердили своє розуміння, що Небесна Сотня загинула недарма. Принаймні, за такі речі, коли говорять «Слава Україні!», вся публіка у тих містах, де нещодавно це гасло вважали «фашистським», а зараз це нормально, набуло іншого звучання. Це властиво заслуга Майдану, шкода, що через кров, але це те, заради чого варто жити, майбутнє за такими людьми», – каже Славко Нудик.
Кожне місто – особливе
Піккардійці не сподівались, що їх чекають і так емоційно сприймуть у східних і південних областях. У концертних залах у всіх містах були присутні чотири покоління родин – від літніх до маленьких діток.
«Ми були вражені, що люди аплодують і, водночас, усвідомлюють смерть сотень людей, встаючи і плачучи. Вразили світлі обличчя, всі розуміють, що напруження у країні, але люди прийшли, щоб на дві години продовжити собі життя. Кожне місто вразило. Люди дякували після концерту. У Луганську і Донецьку говорили – хлопці ви не уявляєте, що ви зробили для нас, це важлива для нас підтримка, бо ми зараз покинуті, але ми розуміємо тепер, що ми не самі, що в нас хтось вірить і за нас переживають», – розповів Андрій Капраль.
«Мешканці міста, які побороли рабство, вони прийшли до нас. Нині це вже інше Запоріжжя, Дніпропетровськ, Миколаїв, Суми, Полтава, Кривий Ріг. Ти приїжджав у Дніпропетровськ – готель, майданчик, готель і поїхав у Львів. Ти не мав відчуття атмосфери міста. А тут у Запоріжжі – ти відчуваєш, що отут козаки наші. Розумієш, що ось пішов вулицею сучасний Тарас Бульба», – каже Роман Климовський.
«Цей дух невмирущий. У Луганську і Донецьку не ми герої, що приїхали, бо виконували музику, а ті герої, хто прийшли. Бо сусіди їм можуть сказати, що ходили до западенців. Але ці люди прийшли і не побоялись, і це дорого», – продовжує Славко Нудик.
Мова не перешкоджала
Під час концертної мандрівки львівські музиканти вкотре переконались, що нині питання мови у державі взагалі не є на часі. Бо спілкувалися з людьми українською, їм відповідали російською і не відчували проблем. До слова, «Піккардійська терція», за понад два десятиліття свого існування не виконала жодної російськомовної пісні. Пояснює, що надто багато російських пісень звучить довкола, а колектив має свій неповторний стиль і несе професійно своє мистецтво людям.
«Вони українці набагато більші, аніж ми думаємо. Просто питання в тім, що їм 23 роки говорять про те, що вони не знати хто, вони вірять у ті речі, про які ми вже забули. Людям постійно брехали, що вони годують усю державу, що в Галичині одні шизофреніки, які хочуть їхати і вбивати. Їм все заплювали і вони вірять у брехню. Чим більше брехні, тим більше вірять. Слід зламати стереотипи і говорити людям чесно, тоді вони адекватно сприймуть», – зауважив Роман Климовський.
Щоби поєднати Схід і Захід, варто проводити державну політику, спрямовану на усвідомлення українцями, що вони нащадки великих людей, живуть на прекрасній землі, слід вирівняти і підняти в громадян самооцінку.
«У нас прекрасна країна, чудові люди і це всі мають знати. Люди мають їздити і дивитись, які у нас прекрасні куточки. Треба намагатись зрозуміти людей з Луганська. Будь-де є мудрі люди і нам треба на багатьох з них відкрити очі і подивитись. Там нічого іншого немає, шахтар змушений підкорятись «папіку», який їх щемить і ще вказує, що говорити», – наголосив Андрій Капраль.
Це не була комерційна поїздка, кажуть музиканти, радше це стало культурною місією, яка була передусім корисною справою і ще раз довела митцям, що даруючи іншим щирість – отримаєш ще більше позитивних емоцій. Бо важко вискочити з потяга брехні і ненависті, врятуватись можна лише у чесності і любові.