Київ – В Україні презентували виставу «Темна ніч. Ясні зорі» про зустріч Тараса Шевченка та Айри Олдріджа – першого афроамериканського актора, який зіграв Шекспіра. Цю історію, що відбулася у 1858 році, інсценізувала Вірляна Ткач – американська режисерка українського походження, яка ставить спектаклі на основі історії та міфів різних народів. Її Шевченко далекий від образу Пророка. А сама Вірляна Ткач каже: хотіла показати не епоху, а те, як можна порозумітися, не маючи спільної мови.
«У нас тепер африканський актор, чудеса виробляє на сцені. Живого Шекспіра показує», – так писав Тарас Шевченко у грудні 1858 року. У той час він, звільнившись із заслання, перебував у маєтку графа Толстого в Петербурзі. Тоді ж у графа гостював Айра Олдрідж – перший афроамериканський актор, що зіграв Шекспіра (і зокрема перший чорношкірий Отелло на світовій сцені), який приїхав в Росію на гастролі. Не знаючи жодної спільної мови, вони потоваришували. Перекладачкою і свідком цієї дружби стала донька Толстого – 14-річна Катерина Юнге, яка пізніше описала це у своїх мемуарах. Саме вони лягли основу вистави Вірляни Ткач.
Режисерка розповідає, що до того, як посольство Америки запропонувало зробити виставу до 200-річчя поета, про Кобазря і не думала. Каже: навіть в суботній українській школі в Америці «Шевченка мала досить». Та й взагалі, тривалий час єдиним, що цікавило Вірляну Ткач в Україні, був Лесь Курбас.
Але у 1990 році в Нью-Йорку вона заснувала мистецьку групу «Яра» при експериментальному театрі «Ла Мама» і почала робити переклади української поезії. Першою виставою групи стала постановка тих віршів Шевченка, з якими свого часу працював Курбас. Саме після неї Вірляна Ткач вперше відвідала Україну і зробила кілька спектаклів на снові українського матеріалу, серед яких – «Лісова пісня». Але історія Шевченкового знайомства з Олдріджем несподівано захопила її – і зовсім скоро з’явилася вистава «Темна ніч. Ясні зорі».
Олдрідж називав Шевченка виключно «the artist» – «художником»
Айру Олдріджа грає молодий актор Джеремі Тарді, який так само, як і його герой, спеціалізується на Шекспірі.
«За віком він не підходить, але мені було байдуже, – каже Вірляна Ткач. – Я не прагнула відтворити певний історичний час. Мені хотілося показати дію. А дія – це зустріч двох дуже різних культур».
Як пише Катерина Юнге у спогадах, Олдрідж, якому важко було вимовляти російські імена, називав Тараса Шевченка не інакше, як «the artist» – «художник».
На думку українського актора Миколи Шкарабана, який грає поета, їм вдалося порозумітися саме завдяки мистецтву – на підсвідомому рівні. Так у виставі звучать шість віршів Шевченка та українські народні пісні – у поєднанні з монологами Отелло в оригіналі та духовними піснями афроамериканців.
Певно, саме цей контраст дозволяє інакше поглянути на постать Шевченка. В Америці навіть у діаспорі немає Шевченкового міфу, пояснює Вірляна Ткач. Саме тому у виставі він – радше людина, яка хоче повернутись додому і мати змогу вільно творити, аніж традиційний Пророк української нації.
«Грати Шевченка складно, – каже Микола Шкарабан, – адже існує давно утверджений стереотип – «Шевченко-пророк» або «Шевченко-геній». Мені доводилося шукати якийсь метод, щоб, з одного боку, не втрапити у штамп, а з іншого – знайти у ньому щось своє».
Вони завжди лишались вигнанцями – Тарді
Шевченко та Олдрідж були знайомі два місяці. Художник навіть зробив портрет актора, який нині зберігається в меморіальному музеї Шевченка в Києві.
«Трагік серйозно всідався на підготовлене місце і деякий час сидів врочисто й тихо, але його жива натура не витримувала, і він починав жартувати і гримасувати. Олдріджу дозволялося співати, і він затягував оригінальні меланхолійні негритянські мелодії або поетичні старовинні романси. Тарас заворожено слухав і згодом опускав олівець. Аж зрештою Олдрідж підхоплювався і починав витанцьовувати яку-небудь джигу», – так згадує це малювання Катерина Юнге.
Джеремі Тарді каже: його героя та Шевченка поєднує те, що обидва завжди лишалися вигнанцями у суспільстві, попри те, що їхній талант був визнаний та оцінений.
«Айра Олджрідж народився на півночі, в Нью-Йорку ще до громадянської війни – тобто вільним. Він з дитинства мріяв про театр. В Америці для цього, зрозуміло, не було можливості, тому він вирушив до Англії – і став там неперевершеним першим чорношкірим Отелло в історії. Однак театр був вимушений згорнути цю виставу, бо мати в спектаклі афроамериканського актора вважалось ганебним. Тарас Шевченко провів молоді роки в кріпацтві, і був звільнений саме завдяки своєму таланту, однак завжди відчував на собі перевагу росіян над «малоросами». Вони обидва зіштовхнулись із тим, що попри свої здібності, в соціальному та політичному світах завжди опинялись на щабель нижче», – розповідає Тарді.
На думку ж Вірляни Ткач, Олдріжда та Шевченка єднає, передусім, бажання повернутись додому. Утім, нікому з них зробити це так і не вдалося: перший гастролював ще 10 років і раптово помер у Польщі, а другий, заледве здобувши дозвіл, зміг пробути в Україні лише кілька місяців – у 1859 Шевченка заарештували втретє, і решту життя він провів в Петербурзі.
«У нас тепер африканський актор, чудеса виробляє на сцені. Живого Шекспіра показує», – так писав Тарас Шевченко у грудні 1858 року. У той час він, звільнившись із заслання, перебував у маєтку графа Толстого в Петербурзі. Тоді ж у графа гостював Айра Олдрідж – перший афроамериканський актор, що зіграв Шекспіра (і зокрема перший чорношкірий Отелло на світовій сцені), який приїхав в Росію на гастролі. Не знаючи жодної спільної мови, вони потоваришували. Перекладачкою і свідком цієї дружби стала донька Толстого – 14-річна Катерина Юнге, яка пізніше описала це у своїх мемуарах. Саме вони лягли основу вистави Вірляни Ткач.
Режисерка розповідає, що до того, як посольство Америки запропонувало зробити виставу до 200-річчя поета, про Кобазря і не думала. Каже: навіть в суботній українській школі в Америці «Шевченка мала досить». Та й взагалі, тривалий час єдиним, що цікавило Вірляну Ткач в Україні, був Лесь Курбас.
Але у 1990 році в Нью-Йорку вона заснувала мистецьку групу «Яра» при експериментальному театрі «Ла Мама» і почала робити переклади української поезії. Першою виставою групи стала постановка тих віршів Шевченка, з якими свого часу працював Курбас. Саме після неї Вірляна Ткач вперше відвідала Україну і зробила кілька спектаклів на снові українського матеріалу, серед яких – «Лісова пісня». Але історія Шевченкового знайомства з Олдріджем несподівано захопила її – і зовсім скоро з’явилася вистава «Темна ніч. Ясні зорі».
Your browser doesn’t support HTML5
Олдрідж називав Шевченка виключно «the artist» – «художником»
Айру Олдріджа грає молодий актор Джеремі Тарді, який так само, як і його герой, спеціалізується на Шекспірі.
Я не прагнула відтворити певний історичний час. Мені хотілося показати дію. А дія – це зустріч двох дуже різних культурВірляна Ткач
«За віком він не підходить, але мені було байдуже, – каже Вірляна Ткач. – Я не прагнула відтворити певний історичний час. Мені хотілося показати дію. А дія – це зустріч двох дуже різних культур».
Як пише Катерина Юнге у спогадах, Олдрідж, якому важко було вимовляти російські імена, називав Тараса Шевченка не інакше, як «the artist» – «художник».
На думку українського актора Миколи Шкарабана, який грає поета, їм вдалося порозумітися саме завдяки мистецтву – на підсвідомому рівні. Так у виставі звучать шість віршів Шевченка та українські народні пісні – у поєднанні з монологами Отелло в оригіналі та духовними піснями афроамериканців.
Певно, саме цей контраст дозволяє інакше поглянути на постать Шевченка. В Америці навіть у діаспорі немає Шевченкового міфу, пояснює Вірляна Ткач. Саме тому у виставі він – радше людина, яка хоче повернутись додому і мати змогу вільно творити, аніж традиційний Пророк української нації.
Грати Шевченка складно, адже існує давно утверджений стереотип – «Шевченко-пророк» або «Шевченко-геній». Мені доводилося шукати якийсь метод, щоб, з одного боку, не втрапити у штамп, а з іншого – знайти у ньому щось своєМикола Шкарабан
Вони завжди лишались вигнанцями – Тарді
Шевченко та Олдрідж були знайомі два місяці. Художник навіть зробив портрет актора, який нині зберігається в меморіальному музеї Шевченка в Києві.
«Трагік серйозно всідався на підготовлене місце і деякий час сидів врочисто й тихо, але його жива натура не витримувала, і він починав жартувати і гримасувати. Олдріджу дозволялося співати, і він затягував оригінальні меланхолійні негритянські мелодії або поетичні старовинні романси. Тарас заворожено слухав і згодом опускав олівець. Аж зрештою Олдрідж підхоплювався і починав витанцьовувати яку-небудь джигу», – так згадує це малювання Катерина Юнге.
Джеремі Тарді каже: його героя та Шевченка поєднує те, що обидва завжди лишалися вигнанцями у суспільстві, попри те, що їхній талант був визнаний та оцінений.
Вони обидва зіштовхнулись із тим, що попри свої здібності, в соціальному та політичному світах завжди опинялись на щабель нижчеДжеремі Тарді
На думку ж Вірляни Ткач, Олдріжда та Шевченка єднає, передусім, бажання повернутись додому. Утім, нікому з них зробити це так і не вдалося: перший гастролював ще 10 років і раптово помер у Польщі, а другий, заледве здобувши дозвіл, зміг пробути в Україні лише кілька місяців – у 1859 Шевченка заарештували втретє, і решту життя він провів в Петербурзі.