(Рубрика «Точка зору»)
Вдруге у новітній історії України сам факт проведення президентських виборів є важливішим за ім’я переможця. Але уперше їхнє проведення під такою загрозою. Навіть перший тур, а другий – поготів.
Ризик не подвійний – багатократний, кожен міжтуровий день – міна з часовим механізмом. На жаль, не все залежить від нас, цілком убезпечитись від провокацій, агресії неможливо.
Але свою частину дороги маємо пройти. Тож маємо обрати президента вже у першому турі.
Чи можливо це? Не просто можливо – певно, якщо кандидати – державники знімуться на користь найбільш рейтингового з них.
Наразі таким є Петро Порошенко. Чому саме він? Так карти лягли, зірки стали.
Аргументи для кандидатів
Перший аргумент наведено вище: зняття кандидатів на користь Порошенка сприятиме виборам в один тур.
Другий аргумент: перемога вже у першому турі виглядає так переконливо, що про нелегітимність виборів не може бути й мови. Що надважливо, коли не всі приписи закону можна точно виконати. Скажімо, в частині проведення агітації.
Заувага. Законність – це точне дотримання букви закону, легітимність – це морально-психологічне сприйняття результату громадянами. У нас і у світі.
Досвід свідчить: приголомшливий результат – гарантія визнання виборів, потужне народне волевиявлення перекриває організаційні недоліки, любов сильніша за компромат.
Вагомим є не лише відсоток голосів, отриманих переможцем, а й їхня абсолютна кількість. Відтак, боротись слід не лише за консолідацію голосів провідного кандидата, а й за максимальну явку виборців.
Тому важливо, щоб кандидати знімались не мовчки, тим паче не із закликом до бойкоту а-ля Царьов, а агітували за Порошенка. Як довірені особи.
Так, кандидати поміж собою різняться, їхні партійні стяги також. Але ж прапор України у нас один.
Не кандидати чорно-білі, а – ситуація. Принаймні, щодо президентських виборів. Програмові розбіжності наразі неактуальні.
Настане час і для них. А сьогодні – час консолідації, час єднання. Бо ставкою є не президентський штандарт, а збереження єдиної України. Зрештою, йде не стільки вибір президента, як плебісцит за єдність України. А плебісцит – справа однотурова.
А запорука єдності – успішні президентські вибори. А максимальні шанси на їхню успішність – проведення в один тур. Ось такий логічний ланцюжок.
Третій аргумент. Зорі над Порошенком висвітились не випадково. Із кандидатів Євромайдану, він є найбільш прийнятним і для опонентів. Подібно, як Сергій Тігіпко більш прийнятний для євромайданівців, ніж Михайло Добкін. Погодьтесь, для консолідації нації це не дрібничка.
Аргументи для виборців
Загалом справа ясна. Та чи є впевненість, що кандидати так і вчинять? На жаль, ні.
Надто часто у визначальні моменти нашої історії суб’єктивні мотиви політичної еліти переважали державницькі. І у княжу добу, і в часи руїни, і у визвольних змаганнях 1917–1921 та 1940-х років.
Так бувало й пізніше. А вибори – то парад честолюбств.
Та якщо не зроблять як треба кандидати, сподіваюсь, їм допоможуть виборці. Пропоную голосувати так, ніби усі інші кандидати, крім Петра Порошенка, знялись.
Розумію, що запропоноване є неідеальним. Але то теорія шукає ідеальні рішення, політика – оптимальні. І гріш ціна тим глобальним доктринам і універсальним концепціям, які відірвані від повсякдення.
А наразі йдеться і про повсякдення, і про виживання, і про історичну перспективу. Це підносить технологічне питання про кількість турів для голосування до рівня доленосного.
Доленосні вибори президента у 1991-му вклались в один тур. Сподіваюсь на це і зараз.
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода