Після останніх заяв і дій російського керівництва західна преса продовжує публікувати заклики запровадити нові, суворіші санкції проти Росії, яка не виконує умов Женевської заяви і продовжує агресію проти України. Дії Москви також аналізують із погляду психологічних відхилень.
Відразу троє колишніх послів США в Україні виступили зі спільним закликом в американському виданні The National Interest: Захід має негайно запровадити нові, суворіші санкції проти Росії, якщо хоче відрадити президента Володимира Путіна від іще агресивніших дій щодо України. Стівен Пайфер, Джон Гербст і Вільям Тейлор назвали статтю «Чи хоче Путін війни?» і пишуть, що такого висновку важко уникнути, враховуючи невиконання Москвою Женевської заяви від 17 квітня і її дедалі войовничіший тон. Автори звертають увагу, що дотеперішні санкції США і ЄС мали на Росію певний вплив, але не змогли здійснити свого головного завдання: агресія Путіна проти України триває. Відтак, вважають колишні посли, США і ЄС мають не тільки значно розширити перелік росіян, яких стосуються візові і майнові санкції через дестабілізацію України, серед іншого, додавши до нього і членів їхніх родин. На думку авторів, Захід має накласти санкції й на головні сектори російської економіки, почавши з фінансового, націливши їх принаймні на кілька російських фінансових установ. І, нарешті, США і ЄС мають заборонити своїм компаніям нові інвестиції у видобування нафти і газу в Росії, пишуть вони, нагадуючи, що з продажу енергоносіїв Москва отримує 70 відсотків своїх експортних надходжень. Це меню серйозних санкцій, наголошують Пайфер, Гербст і Тейлор, але невпинна агресія Путіна проти України вимагає серйозної відповіді. Бездіяльність дозволить йому вирішити, що він вільний робити в Україні, що хоче. А це не в інтересах ні України, ні Заходу, мовиться у статті.
Іще одну колективну статтю написали в американському щоденнику The Los Angeles Times почесні консули трьох країн Балтії: Естонії, Латвії і Литви. Після останніх дій Путіна в Україні не дивно, що інші сусідні з Росією країни цікавляться, чи і їх немає у списку того, чого хоче Москва. Та те, що вони є в цьому списку, самозрозуміло, наголошують Яак Трейман, Юріс Бункіс і Дайва Наварретте. Причина – стаття 61 Конституції Росії, за якою «Російська Федерація гарантує своїм громадянам захист і протекцію за її межами». При цьому ця стаття не передбачає ні того, як визначати, що хтось потребує захисту, ні якихсь міжнародних механізмів вирішення суперечок. У сьогоднішній Росії якщо Володимир Путін чогось хоче, він це просто робить, мовиться у статті. Автори нагадують, що виправдання росіян за захоплення частини України, Криму, і нацистів за захоплення частини Чехословаччини цілком однаковісінькі, за винятком назв країн: Гітлер так само заявляв, що німецька меншина в чехословацьких Судетах потерпала від переслідувань влади. Насправді ж, пишуть почесні консули, доля росіян поза межами Росії непокоїть Путіна не більше, ніж важке становище росіян усередині країни, а стаття 61 – це просто виправдання зажерливості. Путіна добрими намірами не зупинити – необхідні конкретні дії, наголошено у статті.
Британський щоденник The Financial Times тим часом звертає увагу, що після зривів постачання газу 2006 і 2009 років Росія нині чинить максимальний тиск на владу України, але при цьому, як виглядає, намагається зробити все, щоб уникнути нового зриву, бо третій остаточно знищить репутацію «Газпрому» як надійного постачальника і надасть нового імпульсу намаганням ЄС зменшити залежність від російського газу. Як мовиться у статті, після зобов’язання України за угодою з МВФ піти на ринкові реформи в газовому секторі деякі аналітики вважають, що нині для неї з’явився шанс домовитися з «Газпромом» про новий механізм оплати, за яким ціна газу для України впаде до середньоєвропейських 380 доларів за тисячу кубометрів. Але багато що залежатиме від воєнної сторони рівняння, пише автор. Якщо Росія вторгнеться на Схід України, репутація Росії зазнає величезної шкоди і ЄС кинеться шукати нових джерел енергоносіїв, навіть якщо російський газ ітиме далі, мовиться у статті.
А американське видання The New Republic друкує коментар «Чи потерпає Росія від посттравматичного стресового розладу?» під рубрикою «Психологія». На думку коментатора, анексія Володимиром Путіним українського Криму – це реакція на травму мільйонів росіян, якої ті зазнали при передачі Криму, а потім знову при розпаді Радянського Союзу. У статті нагадуються слова відомого американського політолога, фахівця з питань Росії Ендрю Качинза, що Росія протягом останніх десятиліть «із клінічного погляду… потерпає від посттравматичного стресового розладу», а заяви Володимира Путіна мають такий відгук серед росіян, бо його сприймають як втілення всіх принижень і страждань, яких нібито зазнала його країна. За словами психологів, пише автор, один із головних симптомів такої травми – гіперзбудження, коли травмована особа живе в постійному напруженні, побоюючись, що небезпека може повернутися щомиті. Така жертва від усього здригається, бурхливо реагує на дрібні провокації й насторожено чекає на небезпеку. На рівні ж суспільства це призводить до розхитування основ суспільного життя і руйнує відчуття спільноти. Така травма робить відносини Заходу з Росією більш нестійкими. Ставлення до Росії як до травмованого суспільства може допомогти зрозуміти її перспективу, мовиться у статті. Ізоляція Росії тільки посилить її травматичну реакцію, пише автор, але водночас зазнана травма не має стати для Росії виправданням її поведінки. Який би курс лікування не обрав для Росії Захід, він має бути націлений на один результат: переконати Росію, що, як казав російський політик Єгор Гайдар, «мрії про повернення в іншу добу ілюзорні».
Відразу троє колишніх послів США в Україні виступили зі спільним закликом в американському виданні The National Interest: Захід має негайно запровадити нові, суворіші санкції проти Росії, якщо хоче відрадити президента Володимира Путіна від іще агресивніших дій щодо України. Стівен Пайфер, Джон Гербст і Вільям Тейлор назвали статтю «Чи хоче Путін війни?» і пишуть, що такого висновку важко уникнути, враховуючи невиконання Москвою Женевської заяви від 17 квітня і її дедалі войовничіший тон. Автори звертають увагу, що дотеперішні санкції США і ЄС мали на Росію певний вплив, але не змогли здійснити свого головного завдання: агресія Путіна проти України триває. Відтак, вважають колишні посли, США і ЄС мають не тільки значно розширити перелік росіян, яких стосуються візові і майнові санкції через дестабілізацію України, серед іншого, додавши до нього і членів їхніх родин. На думку авторів, Захід має накласти санкції й на головні сектори російської економіки, почавши з фінансового, націливши їх принаймні на кілька російських фінансових установ. І, нарешті, США і ЄС мають заборонити своїм компаніям нові інвестиції у видобування нафти і газу в Росії, пишуть вони, нагадуючи, що з продажу енергоносіїв Москва отримує 70 відсотків своїх експортних надходжень. Це меню серйозних санкцій, наголошують Пайфер, Гербст і Тейлор, але невпинна агресія Путіна проти України вимагає серйозної відповіді. Бездіяльність дозволить йому вирішити, що він вільний робити в Україні, що хоче. А це не в інтересах ні України, ні Заходу, мовиться у статті.
Іще одну колективну статтю написали в американському щоденнику The Los Angeles Times почесні консули трьох країн Балтії: Естонії, Латвії і Литви. Після останніх дій Путіна в Україні не дивно, що інші сусідні з Росією країни цікавляться, чи і їх немає у списку того, чого хоче Москва. Та те, що вони є в цьому списку, самозрозуміло, наголошують Яак Трейман, Юріс Бункіс і Дайва Наварретте. Причина – стаття 61 Конституції Росії, за якою «Російська Федерація гарантує своїм громадянам захист і протекцію за її межами». При цьому ця стаття не передбачає ні того, як визначати, що хтось потребує захисту, ні якихсь міжнародних механізмів вирішення суперечок. У сьогоднішній Росії якщо Володимир Путін чогось хоче, він це просто робить, мовиться у статті. Автори нагадують, що виправдання росіян за захоплення частини України, Криму, і нацистів за захоплення частини Чехословаччини цілком однаковісінькі, за винятком назв країн: Гітлер так само заявляв, що німецька меншина в чехословацьких Судетах потерпала від переслідувань влади. Насправді ж, пишуть почесні консули, доля росіян поза межами Росії непокоїть Путіна не більше, ніж важке становище росіян усередині країни, а стаття 61 – це просто виправдання зажерливості. Путіна добрими намірами не зупинити – необхідні конкретні дії, наголошено у статті.
Британський щоденник The Financial Times тим часом звертає увагу, що після зривів постачання газу 2006 і 2009 років Росія нині чинить максимальний тиск на владу України, але при цьому, як виглядає, намагається зробити все, щоб уникнути нового зриву, бо третій остаточно знищить репутацію «Газпрому» як надійного постачальника і надасть нового імпульсу намаганням ЄС зменшити залежність від російського газу. Як мовиться у статті, після зобов’язання України за угодою з МВФ піти на ринкові реформи в газовому секторі деякі аналітики вважають, що нині для неї з’явився шанс домовитися з «Газпромом» про новий механізм оплати, за яким ціна газу для України впаде до середньоєвропейських 380 доларів за тисячу кубометрів. Але багато що залежатиме від воєнної сторони рівняння, пише автор. Якщо Росія вторгнеться на Схід України, репутація Росії зазнає величезної шкоди і ЄС кинеться шукати нових джерел енергоносіїв, навіть якщо російський газ ітиме далі, мовиться у статті.
А американське видання The New Republic друкує коментар «Чи потерпає Росія від посттравматичного стресового розладу?» під рубрикою «Психологія». На думку коментатора, анексія Володимиром Путіним українського Криму – це реакція на травму мільйонів росіян, якої ті зазнали при передачі Криму, а потім знову при розпаді Радянського Союзу. У статті нагадуються слова відомого американського політолога, фахівця з питань Росії Ендрю Качинза, що Росія протягом останніх десятиліть «із клінічного погляду… потерпає від посттравматичного стресового розладу», а заяви Володимира Путіна мають такий відгук серед росіян, бо його сприймають як втілення всіх принижень і страждань, яких нібито зазнала його країна. За словами психологів, пише автор, один із головних симптомів такої травми – гіперзбудження, коли травмована особа живе в постійному напруженні, побоюючись, що небезпека може повернутися щомиті. Така жертва від усього здригається, бурхливо реагує на дрібні провокації й насторожено чекає на небезпеку. На рівні ж суспільства це призводить до розхитування основ суспільного життя і руйнує відчуття спільноти. Така травма робить відносини Заходу з Росією більш нестійкими. Ставлення до Росії як до травмованого суспільства може допомогти зрозуміти її перспективу, мовиться у статті. Ізоляція Росії тільки посилить її травматичну реакцію, пише автор, але водночас зазнана травма не має стати для Росії виправданням її поведінки. Який би курс лікування не обрав для Росії Захід, він має бути націлений на один результат: переконати Росію, що, як казав російський політик Єгор Гайдар, «мрії про повернення в іншу добу ілюзорні».