Рівне – Вшанування пам’яті полеглих у найбільшій в історії Другої світової війни битві між українськими повстанцями і збірними радянськими військами відбулося у вівторок у Гурбівському лісі на Рівненщині. Відзначення вперше проходило без помпезних промов, однак за участі більше ніж трьох тисяч людей, які пам’ятають, що нині – 70-і роковини Гурбенської битви.
Раз у рік на третій день Великодня сюди звідусіль з’їжджається люд. Віддалений куточок південної Волині на кілька годин перетворюється на місце паломництва мешканців Рівненщини й Хмельниччини, Тернопілля і Волині. Cеред полеглих, чиї душі щовесни проростають у Гурбенському лісі цвітом білих анемон – найбільше саме їхніх рідних. Так рясніли тут у квітні 44-го їхні білі вишиванки. Адже бій, як розповів дослідник історії Гурб, пошуковець та історик Олег Тищенко, розпочався саме на третій день найбільшого християнського свята.
Тоді місцеві хлопці, котрі не хотіли йти до Червоної армії, пішли новобранцями до повстанців. Близько 400 із них лишилися під Гурбами назавжди. За кілометр від Пантеону є місцина під назвою «Могила беззбройних». Її страшні знахідки – свідчення жорстокості радянських окупантів, котрі добивали дівчат і хлопців, які ще не встигли отримати зброю.
Загалом втрати з боку УПА становили близько тисячі людей, каже Олег Тищенко. Тим часом для приховування власних втрат, які були утричі більшими, енкаведисти розпорядилися таємно перепоховати своїх убитих соратників на братських могилах навколишніх цвинтарів. Як відомо, у квітні 44-го придушити армію повстанців не вдалося – більше трьох тисяч із них вирвалися з оточення. УПА дала останній бій у 1961-му році.
Уродженець села Вілія Микола Костюк був зв’язковим – один із тих повстанців, кому вдалося вийти з оточення у складі сотні Панька. Сотня мала кілька кулеметів і прикривала відступ побратимів. Коли бій був практично закінчений, кілька бійців, що залишилися, вибралися на смереки. Саме ці дерева і врятували повстанців від ворожих штиків. Лише коли по гурбівських пагорбах почали ходити селянки, вишукуючи своїх рідних, знесилені хлопці спустилися й уночі попрямували до суразьких лісів, розповідає ветеран.
Радянське керівництво хотіло дощенту знищити повстанців – історик
Дехто з дослідників пов’язує Гурбівську битву з провокацією. Насправді все простіше, міркує дослідник Олег Тишенко. Після смертельного поранення, яке отримав на трасі Рівне-Корець генерал Ватутін, радянське керівництво задалося метою дощенту знищити повстанців та покарати місцеве населення, яке їх підтримувало.
Історик вбачає в діях радянських воєначальників паралелі з нинішньою ситуацією в Криму та на південному сході України. Адже в 44-му в Україну кинули загони НКВС, які незадовго перед тим «відзначилися» на ліквідації руху опору в Чечні. Віднайдення і перепоховання решток загиблих на Гурбах Олег Тищенко вважає справою свого життя. Адже поки не похована остання жертва – війну не можна вважати закінченою. Тим часом із 2009 року пошукові роботи, які проходили за участі Львівського товариства пошуку жертв війни «Пам’ять», на Гурбах були згорнені, а в 2012-13 роках керівництво Здолбунівського району не рекомендувало бюджетним працівникам відвідувати Пантеон і споруджений тут монастир.
Щоб відтворити в уяві людей події 70-річної давнини, представники клубу історичної реконструкції продемонстрували землякам фрагменти бою під Гурбами. Священик Віталій Поровчук привів сюди своїх юних вихованців-пластунів. Дехто з них тут уперше, тож для того, щоб хлопці й дівчата глибше засвоїли історію бою, лектор розпочинає з опитування і повторення пройденого матеріалу. Запитання-відповіді сиплються звідусіль: «Хто розкаже про роль ПЛАСТу в створенні УПА?»; «Де й коли з’явився перший штаб УПА?» – «в урочищі Гутвин під Костополем»; «Чому Степан Бандера не воював в УПА?» – «був ув’язнений у нацистському концтаборі». «Насправді якби в Росії люди знали, що Бандера перебував у концтаборі, і там його брати загинули – то, може, вони задумалися б, який же він «нацист»…».
Окрім Пантеону, тут нині відтворена повстанська криївка, функціонує монастир, де служить отець Нифонт – настоятель і послушник в одній іпостасі. Нинішня влада заявила про готовність йому допомогти. Добре було б – хоча б колодязем, адже у Гурбах води немає.
Раз у рік на третій день Великодня сюди звідусіль з’їжджається люд. Віддалений куточок південної Волині на кілька годин перетворюється на місце паломництва мешканців Рівненщини й Хмельниччини, Тернопілля і Волині. Cеред полеглих, чиї душі щовесни проростають у Гурбенському лісі цвітом білих анемон – найбільше саме їхніх рідних. Так рясніли тут у квітні 44-го їхні білі вишиванки. Адже бій, як розповів дослідник історії Гурб, пошуковець та історик Олег Тищенко, розпочався саме на третій день найбільшого християнського свята.
Тоді місцеві хлопці, котрі не хотіли йти до Червоної армії, пішли новобранцями до повстанців. Близько 400 із них лишилися під Гурбами назавжди. За кілометр від Пантеону є місцина під назвою «Могила беззбройних». Її страшні знахідки – свідчення жорстокості радянських окупантів, котрі добивали дівчат і хлопців, які ще не встигли отримати зброю.
Загалом втрати з боку УПА становили близько тисячі людей, каже Олег Тищенко. Тим часом для приховування власних втрат, які були утричі більшими, енкаведисти розпорядилися таємно перепоховати своїх убитих соратників на братських могилах навколишніх цвинтарів. Як відомо, у квітні 44-го придушити армію повстанців не вдалося – більше трьох тисяч із них вирвалися з оточення. УПА дала останній бій у 1961-му році.
Уродженець села Вілія Микола Костюк був зв’язковим – один із тих повстанців, кому вдалося вийти з оточення у складі сотні Панька. Сотня мала кілька кулеметів і прикривала відступ побратимів. Коли бій був практично закінчений, кілька бійців, що залишилися, вибралися на смереки. Саме ці дерева і врятували повстанців від ворожих штиків. Лише коли по гурбівських пагорбах почали ходити селянки, вишукуючи своїх рідних, знесилені хлопці спустилися й уночі попрямували до суразьких лісів, розповідає ветеран.
Радянське керівництво хотіло дощенту знищити повстанців – історик
Дехто з дослідників пов’язує Гурбівську битву з провокацією. Насправді все простіше, міркує дослідник Олег Тишенко. Після смертельного поранення, яке отримав на трасі Рівне-Корець генерал Ватутін, радянське керівництво задалося метою дощенту знищити повстанців та покарати місцеве населення, яке їх підтримувало.
Історик вбачає в діях радянських воєначальників паралелі з нинішньою ситуацією в Криму та на південному сході України. Адже в 44-му в Україну кинули загони НКВС, які незадовго перед тим «відзначилися» на ліквідації руху опору в Чечні. Віднайдення і перепоховання решток загиблих на Гурбах Олег Тищенко вважає справою свого життя. Адже поки не похована остання жертва – війну не можна вважати закінченою. Тим часом із 2009 року пошукові роботи, які проходили за участі Львівського товариства пошуку жертв війни «Пам’ять», на Гурбах були згорнені, а в 2012-13 роках керівництво Здолбунівського району не рекомендувало бюджетним працівникам відвідувати Пантеон і споруджений тут монастир.
Щоб відтворити в уяві людей події 70-річної давнини, представники клубу історичної реконструкції продемонстрували землякам фрагменти бою під Гурбами. Священик Віталій Поровчук привів сюди своїх юних вихованців-пластунів. Дехто з них тут уперше, тож для того, щоб хлопці й дівчата глибше засвоїли історію бою, лектор розпочинає з опитування і повторення пройденого матеріалу. Запитання-відповіді сиплються звідусіль: «Хто розкаже про роль ПЛАСТу в створенні УПА?»; «Де й коли з’явився перший штаб УПА?» – «в урочищі Гутвин під Костополем»; «Чому Степан Бандера не воював в УПА?» – «був ув’язнений у нацистському концтаборі». «Насправді якби в Росії люди знали, що Бандера перебував у концтаборі, і там його брати загинули – то, може, вони задумалися б, який же він «нацист»…».
Окрім Пантеону, тут нині відтворена повстанська криївка, функціонує монастир, де служить отець Нифонт – настоятель і послушник в одній іпостасі. Нинішня влада заявила про готовність йому допомогти. Добре було б – хоча б колодязем, адже у Гурбах води немає.