(Рубрика «Точка зору»)
На Донецьку і Луганську області претендував не стільки Путін, скільки одіозний український олігарх
Сьогодні, як ніколи, погляди всіх українців приковані до Донбасу. Патріоти зараз ламають голови над тим, що робити і хто винен. Відповіді на ці питання слід шукати в тому відрізку часу, коли нова влада спробувала прозондувати громадськість на предмет її ставлення до призначення керівником Донецької облдержадміністрації Ріната Ахметова. Принаймні, про цей намір Києва написали тоді провідні ЗМІ України. Між тим, Ахметов ніколи не прагнув бути публічною фігурою і завжди прагнув плести павутину з тіні. Все вирішуєш, але ні за що перед країною не відповідаєш. Виключенням стали лише декілька років після 2006 року, коли вже визнаний всіма «хазяїн» Донбасу поспішив до парламенту за здобуттям депутатської недоторканості.
Так чи інакше, але керівником ОДА став інший олігарх, дрібніший – Сергій Тарута. Втім, сам він в інтерв’ю журналістам зізнався, що зайняти головний владний кабінет Донецької області його попросив саме Ахметов. При цьому Тарута не є політично самодостатнім. Він повністю підконтрольний більш сильному Ахметову і ніколи б не пішов проти його волі. Це все ж таки різного масштабу фігури.
Міф про олігархів-рятівників
Послання ж влади громадянам України полягало в тому, що, мовляв, путінська окупація представляє загрозу для українських товстосумів, і ті, з побоювань втратити свій бізнес, почнуть наводити лад в регіонах. Але це було або прорахунком нової влади, або брехнею. У нинішніх умовах Ахметову абсолютно не довелося переживати за свої гроші. В олігарха все було і є в повному ажурі: раби працюють, підприємства не захоплюють.
У свою чергу, дніпропетровці мають дякувати за спокій в області не стільки Коломойському, скільки самим собі. Тутешній народ під час Євромайдану зумів проявити свою силу, єдність і патріотизм. Від цього і відштовхувався у виборі тактики своїх дій місцевий олігарх і, ясна річ, не помилився. Можна не сумніватися, що за це Коломойський ще зажадає від дніпропетровців політичних дивідендів у майбутньому. Ахметов же зробив ставку на дестабілізацію, тому що знав – це обов’язково спрацює. Адже населення у вічно проблемному регіоні дуже довго і монопольно обробляли політтехнологи Партії регіонів.
У свою чергу, влада просто не могла не знати, що автором сепаратистського шабашу в Донецьку є ніхто інший, як сам Ахметов. Дестабілізація в регіоні йому якраз на руку. Це і є його головний козир у шантажі Києва.
Мета і засоби Ахметова
Давнішньою жаданою мрією найбагатшої людини України було створення свого особистого ханства в межах України. Навіть незадовго до президентства Януковича експерти говорили про те, що «політичною надією Ахметова є бажання «відбити Донбас в Януковича». Потім плани довелося відкласти на невизначений термін, але сьогодні олігарх просто не міг не скористатися поточною ситуацією. Поза сумнівом, Ахметов поставив на федералізацію, при якій Київ фактично визначатиме лише зовнішню політику країни, а донецькі суди, силовики, місцевий бюджет і таке інше стануть повністю підконтрольні дійсному хазяїну Донбасу.
Міліція з... Ахметовим
Розрахунок Ахметова був геніальний і простий. Він зробив ставку на підконтрольних йому «сепаратистів» та тотальну приватизацію міліції Донецької області і подальший саботаж нею всіх вимог центральної влади відносно наведення ладу в області. У ситуаціях, подібних до сьогоднішньої, контроль над силовими структурами виходить на перший план.
З цим завданням Ахметов впорався просто прекрасно. Спочатку він виторгував у нової влади начальника обласного УМВС, котрий керував раніше службою безпеки належного Ахметову ДТЕК – Костянтина Пожидаєва, а той оперативно наповнив керівництво міліції області старими перевіреними кадрами – справжніми церберами Донецького клану, що ненавидять все, що пов’язане з Україною, в цілому, та Майданом, зокрема.
Серед них і новий начальник управління кримінального розшуку ГУ МВС в області Едуард Коміссаров, який свого часу очолював службу безпеки на Маріупольському меткомбінаті імені Ілліча, що належить Ахметову, і нинішній начальник кримінальної міліції області Сергій Пілігрім – колишній заступник начальника Маріупольського порту з безпеки. Звісно, порт теж контролюється олігархом.
І якщо в кабінетах обласного УВС усюди виключно ахметовські кадри, то по містах і селах Пожидаєв розсадив начальниками служак найвпливовішої в недавньому минулому «Сім’ї» України. Наприклад, пост глави міліції Дзержинська дістався Павлу Панасюку, що був із давніх пір фаворитом Віктора Януковича, а начальником Ясиноватської міліції став кум сина екс-генпрокурора і народного депутата Артема Пшонки – Сергій Забор.
Про який захист Донецької області від сепаратистів взагалі могла йти мова з такими призначенцями? Лише про сприяння!
У одній зі своїх попередніх статей я згадував про те, що у блокуванні однієї з військових частин в Донецької області в кінці березня брали активну участь двоюрідний брат і племінник начальника міліції Донецької області – Олег та Сергій Пожидаєви. Вочевидь, що на сторону українців ніколи б не примкнув і Валентин Парсенюк, який був відсторонений з поста начальника міліції Миколаївської області через жахливі події у Врадіївці. А саме ця людина була нещодавно призначена помічником головного міліціонера Донеччини. Таку незначну посаду йому дали не випадково. Щоб його призначення не впадало в очі і не викликало обурення в народу. Тоді як реальний вплив цього кадра у стінах обласного УВС зараз величезний.
Таким чином, міліція Донецької області підкорялася Авакову лише номінально. Фактично, всі кандидатури міліцейських градоначальників затверджувалися зовсім не у профільному міністерстві, а в офісі Ріната Ахметова в «Люксі». Не варто також сприймати серйозно відставку Пожидаєва. Це всього лише спроба зняти з себе відповідальність за те, що відбувається перед суспільством. Як і історія з нібито утриманням сепаратистами мера Слов’янська Неллі Штепи або «викрадання» начальника міліції Краматорська – Віталія Колупая.
Все вже вирішено за нас
Те, що мітинг прибічників єдиної України, проведений в минулий четвер в Донецьку, пройшов без очікуваного і вже традиційного насильства, не повинне нікого вводити в оману. Донецька міліція зовсім не з народом. Адже, що заважало правоохоронцям забезпечити захист того ж мітингу в Донецьку 13 березня, коли загинули 2 людини і були десятки поранених? На цей раз акцію охороняли близько тисячі співробітників міліції, включаючи «кінноту» і силовиків із собаками. Навряд чи тому, що на мітинг прилетів Олег Ляшко.
Цього разу обійшлося без крові лише тому, що хазяїн Донбасу просто не був у ній зацікавлений. Він, судячи з усього, наперед знав, що в найближчі години отримає все, що йому потрібне. За наявною інформацією з інсайдерських джерел, ще вчора всі основні фігури на політичній дошці країни досягли таємного консенсусу у вигляді проведення референдуму про федералізацію, який хочуть провести не пізніше від 11 травня поточного року. Побічно на це вказує і риторика вчорашніх заяв Турчинова і Яценюка, в яких йдеться, що влада готови надати російській мові статус офіційної і надати регіонам фінансову і економічну автономію, а також похвали Тимошенко на адресу Ахметова.
Правда і те, що якби нинішні вожді дійсно хотіли б зупинити вакханалію на Донбасі, вони б не просили Захід посилювати економічні санкції відносно Кремля, а елементарно натиснули б на пана Ахметова. Більш того, ахметовський ДТЕК увесь цей час отримує жирну фінансову допомогу від розкраденої держави!
Щодо результатів майбутнього референдуму, думаю, ні у кого сумнівів не виникає. Ще дуже свіжий в пам’яті приклад Криму. Таким чином, Донецька область скоро стане повною власністю Ахметова, який, у свою чергу, віддасть Путіну все йому належне за військову підтримку. Наприклад, економічно допоможе з тим же самим Кримом.
Знайдеться тут місце і Януковичу зі своєю камарільєю – Пшонкою, Захарченком, Клименком. Адже повернулися ж нещодавно до області бандити, що тероризували донецький Євромайдан впродовж останніх місяців. Так званих сепаратистів швидше за все залишать у захоплених ними же будівлях аж до референдуму, а то й до виборів. Як гарантію того, що київська влада дотримає свого слова, вибитого у них владою донецькою.
Наші правителі вже віддали Крим Путіну, а Донбас – Ахметову. Тепер черга за всією Україною? Адже з «донецькими» завжди так: даси один палець – відкусять всю руку. На жаль, нова влада цього так і не зрозуміла. Питання в тому, чи зрозуміє це український народ? Вся надія зараз лише на третій Майдан…
Артем Фурманюк – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода