Створення Національної гвардії мало б бути частиною великої реформи Збройних сил України, яка б передбачала створення сил територіальної оборони та реальних змін за стандартами НАТО. Тільки така обороноздатна армія, що спирається на широку підтримку громадянського суспільства могла б захистити Україну і в майбутньому претендувати на те, щоб бути частиною колективної оборони в Європі, вважає празький експерт київського Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь. Нашу розмову ми розпочали з того, чи новостворена Національна гвардія має шанс суттєво покращити обороноздатність України в нинішній момент.
– Насправді Національна гвардія України, яка зараз створюється, вона входить до складу не збройних сил, а до МВС. Це не національна гвардія у класичному вигляді. Можна назвати їх жандармерія або карабінери, або організована поліція. Тому що, насправді, національна гвардія в класичному розумінні – це війська територіальної оборони, які формуються з резервістів, які проживають у себе вдома, інколи збираються. Але ця структура входить до складу збройних сил і виконує завдання, перш за все, територіальної оборони, а також бере участь (у тому числі) в протидії наслідкам надзвичайних ситуацій, природних лих, паводків і пожеж тощо. Так працює, наприклад, Національна гвардія США, Балтійських країн, так працюють збройні сили Швейцарії або традиційно в Швеції, Фінляндії.
– Чи це та модель, яку потрібно зараз розбудовувати в Україні? Чи, все ж таки, подивитися на той досвід, який мають Балтійські країни, які з самого свого початку, ще тоді, коли Україна думала про ухвалення Акту проголошення Незалежності – днем раніше, 23 серпня – вони вже створювали свою національну гвардію, яка мала дати перший спротив противнику? Чи те, що робиться в Україні – це той шлях, яким потрібно було йти?
– Звичайно, Балтійські країни швидше пройшли ментальну перебудову – у них була загроза з боку тієї ж Російської Федерації відразу. Того ж 23 серпня 1991 року. У нас це розуміння прийшло тільки зараз. Ідея створення військ територіальної оборони, коли в кожному селі може бути постійно діючий взвод резервістів, в районному центрі рота чи батальйон, в обласному центрі бригада і таким чином вся країна була би покрита підрозділами і частинами, з’єднаннями людей, які з ідейних мотивів, насамперед, знаходяться постійно в цій системі забезпечення оборони держави. Це, звичайно, мрія, яка повинна бути втілена в Україні.
Після цих важких часів які ми зараз проходимо, особливо повинні бути створені війська територіальної оборони, які повинні бути не в системі МВС, а якраз в системі Збройних сил. Тому що професійні Збройні сили, які повинні бути невеликі, мобільні, для вирішення якихось конкретних завдань, участі в миротворчих операціях, в колективних операціях, якщо ми станемо членами колективної безпеки.
А от війська територіальної оборони – це війська, які повинні постійно забезпечувати оборону держави, незалежно від того, яка ситуація в країні зараз. Тобто – кожне село, кожний районний центр, кожний обласний центр повинен знати, що в будь-який момент ці люди зберуться і вони будуть захищати свою землю. В цьому і полягає головна ідея цієї системи в Швейцарії, так само Ізраїль взяв цю швейцарську систему, коли все чоловіче населення бореться за свою землю.
– І Швейцарія, і Ізраїль – це дві країни, які не скасували загальний призов. В Ізраїлі навіть, більше того і жінки, і чоловіки, які мусять пройти через підготовку в армії, в будь-яку хвилину вміють користуватися зброєю, можуть стати на захист своєї країни. Чи Україна може повернутися тепер до загального призову і таким чином, формуючи якомога ширшу можливість для оборони країни? (Інтерв’ю було записане до голосування в парламенті 17 квітня, коли Верховна Рада рекомендувала в. о. президента Олександру Турчинову вивчити доцільність поновлення призову в Збройні сили).
– Звичайно, я би, наприклад, ратував за відновлення призову, але виключно в рамках базової військової підготовки населення з метою патріотичного виховання молоді. Причому, я би пропонував, щоби юнаки проходили цю строкову службу десь півроку і цього достатньо, щоб отримати якісь базові навички ведення бою і військової підготовки. Щоб ці люди проходили підготовку не в своїх регіонах, де вони проживають, а щоб здійснювалася ротація, щоб люди бачили інші регіони, щоб вони здійснювали культурний і патріотичний обмін. Якраз призов повинен бути частиною формування цілісності нації. Це повинен бути суспільний проект. А війська територіальної оборони – це вже на базі тих людей, які пройшли колись військову підготовку і проживають в певному регіоні, і вони би вже створювали основу оборони держави на основі так званих резервних сил, тобто сил, які складаються з резервістів.
Це дві проблеми, які в Україні потрібно обов’язково вирішувати з точки зору формування суспільства.
Ці системи повинні бути стрижнями, які формують українську державу, українське суспільство, українську націю.
– До приходу до влади Віктора Януковича українська реформа відбувалася за стандартами НАТО, Україна готувалася отримати план дій щодо членства в НАТО, потім цей процес законсервувався і в результаті ми бачимо, що армія була розгромлена зсередини. Наскільки серйозних реформ тепер вимагає цей новий погляд на українську армію. Наскільки це має бути глибока, довготривала реформа?
– На сьогоднішній день в нашій частині світу є тільки одна організація, яка забезпечує оборону – це НАТО. Це колективна система оборони, яка гарантує своїх членам територіальну недоторканість і суверенітет. Інші організації – наприклад, ЄС чи ОБСЄ – вони просто декларують якісь питання у сфері безпеки, але жодним чином не забезпечують територіальну цілісність та суверенітет. Виходячи з цього, а також знаючи позицію більшості європейських країн, а також знаючи ситуацію всередині України, можна передбачити, що буде величезна протидія, щоб Україна стала членом НАТО в найближчій перспективі. Але маючи розуміння того, що нас все одно зараз поки що не допустять до НАТО зсередини і ззовні – все одно, мені здається, повинна бути докорінна реформаЗ сил України, або системи оборони держави, яка би включала побудову абсолютно нової армії, яка би базувалася на короткому призові, як я казав, який буде забезпечувати патріотичне виховання молоді та базову військову підготовку і створення військ територіальної оборони, яка включить в себе все чоловіче населення, які будуть резервістами. І професійна армія невеличка – 70-100 тисяч для участі у більш мобільних операціях – реагування на зміни обстановки в Україні чи в світі.
Повинна бути докорінна реформа. Абсолютно з нуля треба все побудувати. Тому що у нас до цього часу просто був шматок збройних сил Радянського Союзу, який нам дістався. В 91-му році нам дісталося 700 тисяч чи навіть трошки більше, зараз у нас менше ніж 200 тисяч – просто йшло скорочення. Можна було казати, що в нас ідуть реформи за стандартами НАТО, але всі реформи були в тому, що це посилалося апарату Міністерства оборони, апарату Генерального штабу... Якісь стандарти вводились в документацію, але насправді, що стосується організації системи оборони, то це була повна криза розуміння того, що нам потрібно. І ми можемо навіть спостерігати, що зараз, коли загроза зі Сходу, в нас, насправді, там військового угруповання не було. Тобто, все було спрямовано десь на захід, на південний захід, на Європу. Тому що так були спрямовані радянські військові округи. Держава не мала можливості чи не хотіла, чи політики… Українська так звана еліта не займалася цим, а для того, щоб переформатувати військову структуру, відповідно до загроз або навіть з тієї позиції, що якщо ми нейтральна країна – ми повинні забезпечувати кругову оборону. Тобто, збройні сили повинні фактично бути готові до реагування на будь-яку загрозу з будь-якого напрямку в будь-яку хвилину. У нас цього не було зроблено, у нас залишилася радянська концепція, що у нас загроза із Заходу.
– Насправді Національна гвардія України, яка зараз створюється, вона входить до складу не збройних сил, а до МВС. Це не національна гвардія у класичному вигляді. Можна назвати їх жандармерія або карабінери, або організована поліція. Тому що, насправді, національна гвардія в класичному розумінні – це війська територіальної оборони, які формуються з резервістів, які проживають у себе вдома, інколи збираються. Але ця структура входить до складу збройних сил і виконує завдання, перш за все, територіальної оборони, а також бере участь (у тому числі) в протидії наслідкам надзвичайних ситуацій, природних лих, паводків і пожеж тощо. Так працює, наприклад, Національна гвардія США, Балтійських країн, так працюють збройні сили Швейцарії або традиційно в Швеції, Фінляндії.
– Чи це та модель, яку потрібно зараз розбудовувати в Україні? Чи, все ж таки, подивитися на той досвід, який мають Балтійські країни, які з самого свого початку, ще тоді, коли Україна думала про ухвалення Акту проголошення Незалежності – днем раніше, 23 серпня – вони вже створювали свою національну гвардію, яка мала дати перший спротив противнику? Чи те, що робиться в Україні – це той шлях, яким потрібно було йти?
В кожному селі може бути постійно діючий взвод резервістів, в районному центрі рота чи батальйон, в обласному центрі бригада
– Звичайно, Балтійські країни швидше пройшли ментальну перебудову – у них була загроза з боку тієї ж Російської Федерації відразу. Того ж 23 серпня 1991 року. У нас це розуміння прийшло тільки зараз. Ідея створення військ територіальної оборони, коли в кожному селі може бути постійно діючий взвод резервістів, в районному центрі рота чи батальйон, в обласному центрі бригада і таким чином вся країна була би покрита підрозділами і частинами, з’єднаннями людей, які з ідейних мотивів, насамперед, знаходяться постійно в цій системі забезпечення оборони держави. Це, звичайно, мрія, яка повинна бути втілена в Україні.
Повинні бути створені війська територіальної оборони, які повинні бути не в системі МВС, а в системі Збройних сил
Після цих важких часів які ми зараз проходимо, особливо повинні бути створені війська територіальної оборони, які повинні бути не в системі МВС, а якраз в системі Збройних сил. Тому що професійні Збройні сили, які повинні бути невеликі, мобільні, для вирішення якихось конкретних завдань, участі в миротворчих операціях, в колективних операціях, якщо ми станемо членами колективної безпеки.
Ізраїль взяв цю швейцарську систему, коли все чоловіче населення бореться за свою землю
– І Швейцарія, і Ізраїль – це дві країни, які не скасували загальний призов. В Ізраїлі навіть, більше того і жінки, і чоловіки, які мусять пройти через підготовку в армії, в будь-яку хвилину вміють користуватися зброєю, можуть стати на захист своєї країни. Чи Україна може повернутися тепер до загального призову і таким чином, формуючи якомога ширшу можливість для оборони країни? (Інтерв’ю було записане до голосування в парламенті 17 квітня, коли Верховна Рада рекомендувала в. о. президента Олександру Турчинову вивчити доцільність поновлення призову в Збройні сили).
Я би пропонував, щоби юнаки проходили цю строкову службу десь півроку – не в своїх регіонах. Призов повинен бути частиною формування цілісності нації
– Звичайно, я би, наприклад, ратував за відновлення призову, але виключно в рамках базової військової підготовки населення з метою патріотичного виховання молоді. Причому, я би пропонував, щоби юнаки проходили цю строкову службу десь півроку і цього достатньо, щоб отримати якісь базові навички ведення бою і військової підготовки. Щоб ці люди проходили підготовку не в своїх регіонах, де вони проживають, а щоб здійснювалася ротація, щоб люди бачили інші регіони, щоб вони здійснювали культурний і патріотичний обмін. Якраз призов повинен бути частиною формування цілісності нації. Це повинен бути суспільний проект. А війська територіальної оборони – це вже на базі тих людей, які пройшли колись військову підготовку і проживають в певному регіоні, і вони би вже створювали основу оборони держави на основі так званих резервних сил, тобто сил, які складаються з резервістів.
Це дві проблеми, які в Україні потрібно обов’язково вирішувати з точки зору формування суспільства.
Ці системи повинні бути стрижнями, які формують українську державу, українське суспільство, українську націю.
– До приходу до влади Віктора Януковича українська реформа відбувалася за стандартами НАТО, Україна готувалася отримати план дій щодо членства в НАТО, потім цей процес законсервувався і в результаті ми бачимо, що армія була розгромлена зсередини. Наскільки серйозних реформ тепер вимагає цей новий погляд на українську армію. Наскільки це має бути глибока, довготривала реформа?
В нашій частині світу є тільки одна організація, яка забезпечує оборону – це НАТО
– На сьогоднішній день в нашій частині світу є тільки одна організація, яка забезпечує оборону – це НАТО. Це колективна система оборони, яка гарантує своїх членам територіальну недоторканість і суверенітет. Інші організації – наприклад, ЄС чи ОБСЄ – вони просто декларують якісь питання у сфері безпеки, але жодним чином не забезпечують територіальну цілісність та суверенітет. Виходячи з цього, а також знаючи позицію більшості європейських країн, а також знаючи ситуацію всередині України, можна передбачити, що буде величезна протидія, щоб Україна стала членом НАТО в найближчій перспективі. Але маючи розуміння того, що нас все одно зараз поки що не допустять до НАТО зсередини і ззовні – все одно, мені здається, повинна бути докорінна реформаЗ сил України, або системи оборони держави, яка би включала побудову абсолютно нової армії, яка би базувалася на короткому призові, як я казав, який буде забезпечувати патріотичне виховання молоді та базову військову підготовку і створення військ територіальної оборони, яка включить в себе все чоловіче населення, які будуть резервістами. І професійна армія невеличка – 70-100 тисяч для участі у більш мобільних операціях – реагування на зміни обстановки в Україні чи в світі.
Зараз, коли загроза зі Сходу – там військового угруповання не було. Все було спрямовано десь на захід, на Європу. Тому що так були спрямовані радянські військові округи
Повинна бути докорінна реформа. Абсолютно з нуля треба все побудувати. Тому що у нас до цього часу просто був шматок збройних сил Радянського Союзу, який нам дістався. В 91-му році нам дісталося 700 тисяч чи навіть трошки більше, зараз у нас менше ніж 200 тисяч – просто йшло скорочення. Можна було казати, що в нас ідуть реформи за стандартами НАТО, але всі реформи були в тому, що це посилалося апарату Міністерства оборони, апарату Генерального штабу... Якісь стандарти вводились в документацію, але насправді, що стосується організації системи оборони, то це була повна криза розуміння того, що нам потрібно. І ми можемо навіть спостерігати, що зараз, коли загроза зі Сходу, в нас, насправді, там військового угруповання не було. Тобто, все було спрямовано десь на захід, на південний захід, на Європу. Тому що так були спрямовані радянські військові округи. Держава не мала можливості чи не хотіла, чи політики… Українська так звана еліта не займалася цим, а для того, щоб переформатувати військову структуру, відповідно до загроз або навіть з тієї позиції, що якщо ми нейтральна країна – ми повинні забезпечувати кругову оборону. Тобто, збройні сили повинні фактично бути готові до реагування на будь-яку загрозу з будь-якого напрямку в будь-яку хвилину. У нас цього не було зроблено, у нас залишилася радянська концепція, що у нас загроза із Заходу.