(Рубрика «Точка зору»)
В Української православної церкви (Московського патріархату) у Криму є три Єпархії: Сімферопольська, Джанкойська та Феодосійська. Здавалося б, що окупація півострова ніяк не має вплинути на їхню підпорядкованість Київському, а не Московському, престолу. Адже томос (грамота) патріарха Алєксія ІІ про самостійність і незалежність УПЦ в управлінні, видана 27 жовтня 1990 року, поширюється на усю територію України, включно із Кримом.
Московський патріарх Кирило до окупації жодного разу не поставив під сумнів правочинність підпорядкування кримських єпархій Києву. Так само і парафіяни УПЦ (МП) у Криму.
Відчуваючи суспільні настрої в Україні, Синод Московського патріархату в заяві від 19 березня зауважив, що кордони церковні не завжди збігаються із кордонами державними. Це може служити непрямим підтвердженням, що наразі патріарх Кирило не поспішатиме з анексією кримських єпархій УПЦ.
Проте РПЦ не засудила окупації півострова та братовбивства, що його чинять російські вояки у Криму. У проповіді на Благовіщення у Кремлі патріарх Кирило багато уваги приділив історії збирання Москвою земель «від океану до океану». Навіть поставив питання, чи не заздрістю до сусідів спонукалася російська колонізація прилеглих територій. І сам відповів, що заздрити там було нічому, а поглинали росіяни інші народи, керуючись винятково «відповідальністю перед Богом». Це непрямий натяк Володимиру Путіну про підтримку його нападу на Україну.
Ставка на Всеправославний Собор
Патріарх Кирило змушений маневрувати між кардинально відмінними громадськими настроями в Україні та у Росії. Сьогодні дедалі більше парафій УПЦ (МП) відмовляються від обов’язково поминання його імені за богослужінням. Анексія кримських єпархій може мати далекосяжніші наслідки.
Перед усім ідеться про подальшу втрату підтримки РПЦ в Україні, посилення прагнень до автокефалії УПЦ (МП), які накладуться на розвиток процесу її порозуміння з Київським Патріархатом за підтримки Світового Православ’я.
На 2016 рік у Константинополі призначене проведення Всеправославного Собору. Документи, які будуть винесені на його розгляд, передбачається попередньо схвалити консенсусом усіма автокефальними церквами Світу. Так само консенсусом мають прийматися і самі рішення Собору. Цей принцип є дуже вигідним для РПЦ, яка в перебігу Собору прагне канонічно закріпити такий спосіб набуття автокефалії новими церквами, який передбачає обов’язковість згоди на неї церкви-матері. Відтак Білоруська, Молдавська та Українська православні церкви автокефалії ніколи не отримають.
Проте у випадку анексії кримських єпархій з боку РПЦ, а також прямої публічної підтримки нею братовбивчих дій Росії в Україні та через низку інших, суттєвіших для церковного устрою обставин, може бути поставлене питання про те, чи представляє патріарх Кирило російську Церкву загалом. Адже створений у 1943 році Сталіним Московський Патріархат не всіма визнається власне Церквою, а, радше, релігійним департаментом російської держави. Сьогоденний тренд вигнання Росії з міжнародних організацій, звісно, не може бути прямо поширеним на церковне життя, проте Церква не може і цілком абстрагуватися від нього.
Отже, у «кримському питанні» РПЦ є що втрачати.
Дилема громадянства
Священники УПЦ МП у Криму разом з усіма його мешканцями поставлені окупаційною владою перед дилемою: відмовитися від російського громадянства, чи набути його автоматично, не подаючи заяви про збереження громадянства України. Це болюче питання для більшості людей – перед усім через роботу, навчання, соціальний захист та особисту безпеку. Надто для священників, бо вони є особами публічними, нерідко – лідерами думок, особливо у сільських місцевостях. Для московського православ’я питання «симфонії Церкви і держави» є надчутливим. Нелояльність священика до влади у Росії часто прирівнювалася до єресі.
Для трьох кримських архієреїв УПЦ (МП): митрополита Сімферопольського Лазаря, митрополита Феодосійського Платона та єпископа Джанкойського Аліпія – опинитися у громадянстві Росії означатиме створення прецеденту, за яким до складу Архієрейського Собору УПЦ (МП) увійдуть особи, які не є громадянами України, бо ця церква не має єпархій за кордоном, а окупований Крим з погляду Росії, відповідно і з погляду РПЦ, якій підпорядкована УПЦ (МП), – за кордон.
Для Київського патріархату ситуація простіша. У цій церкві є закордонні Єпархії – одна у Росії. Відтак Київський патріархат має намір зареєструвати свою єпархію у Криму відповідно до виниклих юридичних обставин. У випадку, коли РПЦ перепідпорядкує собі кримські єпархії своєї «дочки», єпархія Київського Патріархату на чолі з архієпископом Сімферопольським і Кримським Климентом лишиться на півострові єдиною, яка фіксуватиме його належність до канонічної території Київського престолу.
Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода