Київ – Бойкот російських товарів в Україні набирає все більших обертів. До нього вже приєднуються навіть інтернет-крамниці. Крім того, українці далі активно розповсюджують списки російських виробників у соціальних мережах, пропонують альтернативні товари, влаштовують вуличні акції та флешмоби, а також встановлюють на телефони програми розпізнавання штрих-кодів. Проте головної мети: примусити російський бізнес припинити фінансувати агресію проти України бойкот не наближає, а навпаки, викликає роздратування чи навіть усмішку у російських бізнесменів, кажуть експерти.
Технічний директор радіо «Львівська хвиля» Андрій Мартинюк вже кілька місяців активно бойкотує російські товари. Нещодавно він написав прохання одній великій торговій мережі вказувати країну-виробника на ціннику.
«Я знайшов відповідну статтю в законі про захист прав споживачів, що споживач має право вимагати надання йому інформації, хто є виробником цього товару і написав, щоб вони це ввели на цінниках. Згодом мені прийшов лист від когось з їхніх менеджерів, в якому було сказано, що вони не проти маркування, але воно вимагає ресурсів і часу», – розповідає Андрій Мартинюк.
Активні учасники бойкоту російських товарів в Україні вже напам’ять вивчили три цифри «460». За кілька місяців листівки з зображенням зубатої матрьошки та переліком російських товарів облетіли вже 50 українських міст, соціальні мережі поповнились десятком спільнот, а у низках супермаркетів відбулись флешмоби під час яких люди лягали на підлогу з плакатами «Російське вбиває!».
Проте цифри «460» на штрихкоді не завжди свідчать про російське походження товару, пояснює директор департаменту підтримки стандартів GS1 асоціації товарної нумерації України Ростислав Лоцманенко. Продукт, зроблений в Україні може мати російський штрихкод так само, як продукт, зроблений в Росії – український. Усе залежить від того, де зареєстрована фірма-постачальник.
«Власник торговельної марки (бренду), як правило, відповідає за ідентифікацію цього продукту, незалежно від того, де і ким цей продукт було вироблено. А штриховий код призначений для ідентифікації товару в автоматизованих системах і системах обліку товарних підприємств. Він не призначений для того, щоб визначати за ним походження або місце виробництва товару», – пояснює він.
Інформацію про те, що деякі російські виробники можуть змінити штрихкод і тим самим замаскуватись під український, Ростислав Лоцманенко категорично заперечує.
«Це відображено в законодавстві, зокрема в положенні про штрихове кодування товарів, затвердженому Міністерством економіки, товари, яким в установленому порядку були присвоєні штрихові коди GS1, не підлягають перемаркуванню іншими штриховими кодами», – посилається на законодавство Лоцманенко.
Абсолютно достовірною інформацією про походження товару, на відміну від шрихкоду, є споживча інформація, яка вказана на етикетці у текстовому вигляді. Додатковою ознакою визначення товару може служити торгова марка.
Бойкотуємо те, що найлегше бойкотувати – Длігач
Проте, поки що бойкот українцями російського виглядає як нерозумна відмова, каже директор групи компаній Advanter Group Андрій Длігач.
«Ми не розібралися, які товари ми можемо вважати російськими. Ми починаємо бойкотувати товари, в яких нам здається є присутність російського капіталу. А насправді це виявляються українські товари під псевдоросійськими брендами. Або ж ми зважаємо на штрихкоди чи «made in» і не зважаємо на те, що власниками цих компаній можуть бути і українці. Або ж бойкотуємо товари, які не мають замінників. Це, наприклад, бухгалтерська програма 1С, мобільний зв’язок чи російський газ. Ми не кажемо про бойкот цих товарів, а бойкотуємо те, що найлегше бойкотувати», – зауважує він.
У портфелі зовнішньої торгівлі Росії Україна складає лише 5%, а Росія для України – майже третину. Відтак бойкот викликає в російського бізнесу роздратування і усмішку, каже Андрій Длігач і аж ніяк не наближає українців до головної мети – примусити російський бізнес припинити фінансувати агресію проти України.
«Ключовим питанням є побудова комунікаційної політики на російський бізнес, пояснення позиції українського бізнесу, що бізнес в такі часи має брати на себе відповідальність за те, що відбувається в державі і між двома державами. Якщо український бізнес покаже приклад російському бізнесу, як представник громадянського суспільства, що він не є інструментом влади, а навпаки, є замовником влади, якщо український бізнес, об’єднавшись, зможе висунути свої вимоги щодо економічних санкцій щодо Росії, щодо економічної політики відмови від преференцій російському бізнесу на території України, тоді це буде суттєвим кроком», – пропонує Андрій Длігач.
Наразі ж від продажу товарів, зроблених в Росії, відмовились, зокрема, три торговельні мережі в Івано-Франківську, одна у Львові і одна в Житомирі. Ще декілька заявили, що готові прибрати зі своїх полиць російські товари за умови, що на них не буде попиту. Проте, щоб бойкот російського в Україні став справді дієвим, він має бути тотальним, а не вибірковим, наголошують експерти.
Технічний директор радіо «Львівська хвиля» Андрій Мартинюк вже кілька місяців активно бойкотує російські товари. Нещодавно він написав прохання одній великій торговій мережі вказувати країну-виробника на ціннику.
Споживач має право вимагати надання йому інформації, хто є виробником товаруАндрій Мартинюк
«Я знайшов відповідну статтю в законі про захист прав споживачів, що споживач має право вимагати надання йому інформації, хто є виробником цього товару і написав, щоб вони це ввели на цінниках. Згодом мені прийшов лист від когось з їхніх менеджерів, в якому було сказано, що вони не проти маркування, але воно вимагає ресурсів і часу», – розповідає Андрій Мартинюк.
Відповідь від «Ашану» клієнту
Активні учасники бойкоту російських товарів в Україні вже напам’ять вивчили три цифри «460». За кілька місяців листівки з зображенням зубатої матрьошки та переліком російських товарів облетіли вже 50 українських міст, соціальні мережі поповнились десятком спільнот, а у низках супермаркетів відбулись флешмоби під час яких люди лягали на підлогу з плакатами «Російське вбиває!».
Проте цифри «460» на штрихкоді не завжди свідчать про російське походження товару, пояснює директор департаменту підтримки стандартів GS1 асоціації товарної нумерації України Ростислав Лоцманенко. Продукт, зроблений в Україні може мати російський штрихкод так само, як продукт, зроблений в Росії – український. Усе залежить від того, де зареєстрована фірма-постачальник.
«Власник торговельної марки (бренду), як правило, відповідає за ідентифікацію цього продукту, незалежно від того, де і ким цей продукт було вироблено. А штриховий код призначений для ідентифікації товару в автоматизованих системах і системах обліку товарних підприємств. Він не призначений для того, щоб визначати за ним походження або місце виробництва товару», – пояснює він.
Інформацію про те, що деякі російські виробники можуть змінити штрихкод і тим самим замаскуватись під український, Ростислав Лоцманенко категорично заперечує.
«Це відображено в законодавстві, зокрема в положенні про штрихове кодування товарів, затвердженому Міністерством економіки, товари, яким в установленому порядку були присвоєні штрихові коди GS1, не підлягають перемаркуванню іншими штриховими кодами», – посилається на законодавство Лоцманенко.
Абсолютно достовірною інформацією про походження товару, на відміну від шрихкоду, є споживча інформація, яка вказана на етикетці у текстовому вигляді. Додатковою ознакою визначення товару може служити торгова марка.
Публікація Вконтакте
Бойкотуємо те, що найлегше бойкотувати – Длігач
Проте, поки що бойкот українцями російського виглядає як нерозумна відмова, каже директор групи компаній Advanter Group Андрій Длігач.
Ми не розібралися, які товари ми можемо вважати російськимиАндрій Длігач
«Ми не розібралися, які товари ми можемо вважати російськими. Ми починаємо бойкотувати товари, в яких нам здається є присутність російського капіталу. А насправді це виявляються українські товари під псевдоросійськими брендами. Або ж ми зважаємо на штрихкоди чи «made in» і не зважаємо на те, що власниками цих компаній можуть бути і українці. Або ж бойкотуємо товари, які не мають замінників. Це, наприклад, бухгалтерська програма 1С, мобільний зв’язок чи російський газ. Ми не кажемо про бойкот цих товарів, а бойкотуємо те, що найлегше бойкотувати», – зауважує він.
У портфелі зовнішньої торгівлі Росії Україна складає лише 5%, а Росія для України – майже третину. Відтак бойкот викликає в російського бізнесу роздратування і усмішку, каже Андрій Длігач і аж ніяк не наближає українців до головної мети – примусити російський бізнес припинити фінансувати агресію проти України.
Якщо український бізнес, об’єднавшись, зможе висунути свої вимоги щодо економічних санкцій щодо Росії, тоді це буде суттєвим крокомАндрій Длігач
Наразі ж від продажу товарів, зроблених в Росії, відмовились, зокрема, три торговельні мережі в Івано-Франківську, одна у Львові і одна в Житомирі. Ще декілька заявили, що готові прибрати зі своїх полиць російські товари за умови, що на них не буде попиту. Проте, щоб бойкот російського в Україні став справді дієвим, він має бути тотальним, а не вибірковим, наголошують експерти.